ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2006 р. | № 219/12-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Плюшка І.А.
Суддів: Самусенко С.С., Савенко Г.В.
Розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль”
на рішення господарського суду Київської області від 20.08.2006 року
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року
у справі №219/12-06
за позовом Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль”
до Закритого акціонерного товариства “Авіакомпанія “Аеросвіт”
про стягнення 2 682 457,60 грн.
За участю представників:
- позивача – Дзюбенко С.М. (дов. від 13.11.2006 р. б/н).
- відповідача – Гончаров Е.В. (дов. від 04.01.2006 р. №6-2006 р.)
Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Київської області від 20.06.2006 року у справі №219/12-06 в задоволенні позовних вимог Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль” про стягнення з ЗАТ “Авіакомпанія “Аеросвіт” суми за надані послуги протягом січня –лютого 2006 року в розмірі 2 581 372 грн. 45 коп. основного боргу, 87 300 грн. 81 коп. пені та 13784 грн. 34 коп. трьох процентів річних за договором у формі Додатку В 1.4/02-23.9-3 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування від 10.03.2005 року відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року у справі №219/12-06 зазначене судове рішення господарського суду Київської області залишене без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі №219/12-06 судовими рішеннями, Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль” звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати зазначені судові рішення з мотивів порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль” в повному обсязі.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом апеляційної інстанції та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Вирішуючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що 10.03.2005 року між Державним міжнародним аеропортом “Бориспіль” та ЗАТ “Авіакомпанія “Аеросвіт” було укладено договір про надання аеропортом послуг авіакомпанії з наземного обслуговування у формі додатку В 1.4/02 до Стандартної Угоди ІАТА про наземне обслуговування строком до 01.03.2006 року. Відповідно до умов зазначеного договору позивач зобов’язувався надавати відповідачу послуги наземного обслуговування, що зазначені в п. 1.1. Додатку “В”, а відповідач згідно п. 6.1. ст. 6 Стандартної Угоди ІАТА та параграфу 1 додатку “В” зобов’язується оплачувати рахунки відповідно до кількості наданих послуг, в тому числі аеропортові збори.
Судами першої та апеляційної інстанцій також було встановлено, що сторони в п.5.2. договору узгодили порядок оплати наданих послуг, відповідно до якого оплата послуг позивача по справі здійснювалася в розмірі 70 відсотків суми протягом 7 робочих днів з дати отримання рахунку позивача щодо вартості наданих послуг, а в розмірі 30 відсотків суми сплачується протягом 17 робочих днів з дати отримання відповідного рахунку позивача.
Згідно встановлених в оскаржуваних судових рішеннях фактичних обставин, надані позивачем рахунки оплати наданих послуг за січень-лютий 2006 року було оплачені відповідачем частково із застосуванням знижки в розмірі 30 відсотків суми оплати, згідно наказу Державіаслужби №47 від 13.09.2004 року “Про затвердження знижок до зборів за аеронавігаційне обслуговування в повітряному просторі України та аеропортові обслуговування в аеропортах України при виконанні авіакомпаніями внутрішніх та міжнародних рейсів на літній та зимові періоди ІАТА 2004 та 2005 р.р.” (далі –Наказ Державіаслужби №47 від 13.09.2004 року).
При дослідженні обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій також встановили, що відповідач виконав достатню кількість авіа перевезень пасажирів задля набуття права на користування зниженим тарифом оплати послуг позивача відповідно до вимог Наказу №47 від 13.09.2004 року.
Отже, таким чином суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо відсутності порушень зобов’язань з боку відповідача згідно договору від 10.03.2005 року про надання аеропортом послуг авіакомпанії з наземного обслуговування у формі додатку В 1.4/02 до Стандартної Угоди ІАТА про наземне обслуговування строком до 01.03.2006 року.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та відхиляє доводи скаржника викладені в касаційній скарзі, з огляду на наступне.
Відносно посилання скаржника щодо неможливості застосування наказу Деравіаслужби №47 від 13.09.2004 року до спірних відносин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині, оскільки, як правильно зазначали в оскаржуваних судових рішеннях відповідні судові інстанції, прийняття наказу Державіаслужби №47 від 13.09.2004 року є формою державного регулювання цін та встановлення тарифів. Згідно ст. 4 Закону України “Про ціни та ціноутворення” Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів), а також контролю за цінами (тарифами).
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996 року “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” до повноважень Мінтрансу України (в особі його структурного підрозділу - Державіаслужби) належить встановлення за погодженням з Міністерством економіки України аеропортових зборів за обслуговування повітряних суден і пасажирів у аеропортах України (посадка, зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів у аеровокзалі, наднормативна стоянка повітряного судна, забезпечення авіаційної безпеки).
Згідно ст. 8 Закону України “Про ціни та ціноутворення” державне регулювання цін та тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів). Як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, відповідно до ст. 10 Закону України “Про ціни та ціноутворення” зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у порядку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежить від господарської діяльності підприємств. Таким чином, слід відзначити, що наказом Деравіаслужби №47 від 13.09.2004 року встановлено порядок надання повітряним перевізником знижок зі зборів за аеронавігаційне обслуговування у повітряному просторі України та аеропортне обслуговування в аеропортах України під час міжнародних повітряних перевезень в залежності від кількості виконаних авіакомпанією внутрішніх рейсів.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується також з доводами судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності необхідності державної реєстрації зазначеного наказу Державіаслужби №47 від 13.09.2004 року в Міністерстві юстицій України, оскільки відповідно до п. 3 “Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади” яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992 року (із подальшими змінами та доповненнями), державній реєстрації підлягають акти що містять правові норми (правила поведінки), що розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і призначені для неодноразового застосування, незалежно від строку їх дії та характеру відомостей що в них містяться.
Однак, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що знаходить своє підтвердження і на думку колегії суддів касаційної інстанції, зазначений наказ Державіаслужби №47 від 13.09.2004 року не містить правових норм, які мають імперативний характер для невизначеного кола осіб, оскільки у зазначеному наказі встановлюються умови отримання авіаперевізниками пільг щодо оплати авіапортових зборів та інших платежів, а не обов’язки щодо виконання зазначеного наказу.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 4 ЦК України, актами цивільного законодавства є постанови Кабінету Міністрів України та акти інших органів державної влади України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності порушень при застосуванні положень наказу Державіаслужби №47 від 13.09.2004 року, при цьому касаційна інстанція також зважає на те, що відповідний нормативний акт не скасований у встановленому законом порядку, а також не визнаний нечинним чи таким що не відповідає вимогам закону та Конституції України.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Інші доводи скаржника викладені в касаційній скарзі до уваги колегії суддів не беруться, оскільки дослідження останніх призведе до порушення меж касаційного перегляду судових рішень встановлених ст. 1117 ГПК України.
Відповідно до вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль” залишити без задоволення.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.08.2006 у справі №219/12-06 залишити без змін.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: С.Самусенко
Г. Савенко