ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2008 р. | № 16/335 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого | Дунаєвської Н.Г., |
суддів | Михайлюка М.В., |
Мележик Н.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсільгоспсервіс" |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2008 року |
у справі | № 16/335 господарського суду міста Києва |
за позовом | ТОВ "Укрсільгоспсервіс" |
до третя особа | Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" Виробничо-господарська корпорація "Донецькоблагротехсервіс" |
про | визнання відсутності права вчинювати дії та відновлення становища, яке існувало до порушення прав |
за участю представників сторін: |
позивача | Сергеєва О.В., |
відповідача третьої особи | Фрадіна С.П., Поліщук О.І., Колосова Р.В., |
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" про визнання відсутності права вчинювати дії та відновлення становища, яке існувало до порушення прав.
Позивач подав до суду заяву № 98 від 19.02.2008 р. про зміну позовних вимог в якій просив визнати відсутність у відповідача права вчинювати дії щодо вилучення тракторів "Джон Дір" в кількості 2 штук (№020865, №020887), визнати право власності позивача на вищезазначені трактори, а також відновити становище, яке існувало до порушення прав шляхом повернення тракторів позивачу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2008 р. у справі №16/335 (суддя: Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2008 р. (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Шапран В.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановив апеляційний господарський суд, 10.07.2000 р. позивач та третя особа уклали договір фінансового лізингу № 99/07-78-13 про поставку тракторів фірми "Дір енд Компані", запасних частин та проведення розрахунків за них, згідно з яким третя особа(лізингодавець) зобов’язалась передати позивачу (лізингоодержувачу) товар –трактори, сільськогосподарські машини виробництва фірми "Дір енд Компані" і необхідні для їх експлуатації запчастини і технічні рідини.
Відповідно до п. 2.2 договору лізингу лізингоодержувач стає власником товару після кінцевого розрахунку по цьому договору.
Терміни та обсяги платежів за отриманий товар та Кабміну України за надання гарантій та кредиту визначені третьою особою та позивачем відповідно у додатках №2, №3 до договору фінансового лізингу від 10.07.2000 р. № 99/07-78-13, в яких суми платежу встановлені в доларах США та в перерахунку на пшеницю (м’яку) 3-го класу.
Згідно актів приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 10.07.2000 р. та від 31.08.2000 р. третьою особою передано позивачу два трактори "Джон Дір", заводські номери 020865, 020887.
Водночас, відповідно до Постанови Кабміну України № 76 від 22.01.1999 р. "Про заходи щодо підвищення ефективності використання закупленої під гарантії Кабінету Міністрів України сільськогосподарської техніки та порядок розрахунків за неї" відповідачем та третьою особою укладено договір № 99/77-78 від 19.05.1999 р., згідно якого відповідач зобов’язався поставити третій особі на умовах розстрочки кінцевого розрахунку та під процент товар – трактори, сільськогосподарські машини виробництва фірми "Дір енд Компані" і необхідні для їх експлуатації запчастини і технічні рідини.
Згідно п. 2.2 договору № 99/77-78 від 19.05.1999 р. покупець (третя особа) стає власником товару після кінцевого розрахунку з відповідачем (поставщиком) по цьому договору. На виконання умов цього договору відповідач передав третій особі трактори виробництва фірми "Дір енд Компані" у кількості 10 штук, що підтверджується актом приймання-передачі.
Пунктом 5.1.1. договору поставки № 99/77-78 від 19.05.1999 р. визначено, що вартість товару, відсотки та витрати по обслуговуванню кредиту сплачуються на умовах розстрочення платежу шляхом поставки до держрезерву еквівалентної кількості пшениці (м’якої, 3 класу) за ціною 115 дол.США за 1 тонну, іншої сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки з урахуванням погоджених коефіцієнтів у терміни та обсягах згідно додатком №3.
Окрім того, суд апеляційної інстанції з’ясував, що вказані трактори були отримані відповідачем відповідно до контракту купівлі-продажу № 10-5 від 17.11.1996 р., укладеного між відповідачем та компанією "Джон-Дір Експорт".
Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.08.2002 р. порушена справа про банкрутство ВГК "Донецькоблагротехсервіс" (третьої особи).
Постановою господарського суду Донецької області № 33/141Б від 02.02.2004 року третю особу визнано банкрутом.
Відповідно до положень ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Суди попередніх інстанцій з’ясували, що третя особа не виконала умови договору поставки №99/77-78 від 19.05.1999 р. в частині розрахунків та не набула права власності на отримані 10 тракторів "Джон Дір 8400", а отже юридично не мала права укладати договір фінансового лізингу № 99/07-78-13 від 10.07.2000 року з позивачем.
Крім того, відповідно до п. 10.4 договору поставки №99/77-78 від 19.05.1999 р. у випадку банкрутства третя особа (покупець) повинна передати відповідачу (поставщику) трактори.
Додатковою угодою № 3 від 24.11.2003 р. до договору поставки та актом приймання-передачі від 24.11.2003 р. третя особа повернула відповідачу техніку отриману за договором поставки № 99/77-78 від 19.05.1999 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Апеляційний господарський суд відхилив посилання позивача на договір фінансового лізингу від 10.07.2000 р. № 99/07-78-13 як на підставу набуття права власності на 2 трактори "Джон Дір 8400" №№020865, 020887, оскільки відповідно до п. 2.2 зазначеного договору лізингоодержувач стає власником товару після кінцевого розрахунку по цьому договору.
Відповідно до умов договору фінансового лізингу від 10.07.2000 р. № 99/07-78-13 загальна сума платежів становить 313201,54 доларів США.
Господарські суди зазначили, що позивач надав суду на підтвердження здійснення розрахунків за договором фінансового лізингу від 10.07.2000р. №99/07-78-13 протоколи про залік взаємних вимог від 23.11.2000 р., від 31.12.2001 р., від 11.11.2002 р., від 10.12.2002 р., від 18.06.2003 р., акт приймання-передачі векселя від 27.10.2003 р., листи та інші документи.
Разом з тим, апеляційний господарський суд наголосив, що акти звірки між третьою особою та позивачем відсутні. Третя особа здійснила поставку техніки та запчастин на суму 2525327,25 грн., а позивач сплатив лише частину коштів у розмірі 1548765,67 грн. Згода сторін на залік відсутня, а отже станом на 01.06.2008 р. позивач має заборгованість у сумі 976531,58 грн.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарські суди прийшли до висновку, що належних доказів виконання умов договору лізингу від 10.07.2000 р. №99/07-78-13, а саме здійснення належних розрахунку за договором згідно вимог ст. 34 ГПК України, позивач не надав.
За таких обставин, господарські суди прийшли до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Однак, з такими висновками господарських судів неможливо погодитись, з огляду на наступне.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 р. № 4, від 25.12.1992 р. № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судові рішення у даній справі зазначеним вимогам не відповідають.
Вирішуючи даний спір, господарські суди не з’ясували правову природу спірних правовідносин, норм матеріального права, які підлягали застосуванню до даних правовідносин та не встановили дійсних прав та обов’язків сторін.
Зокрема, господарські суди не звернули увагу та не з’ясували правову природу договору № 99/77-78 від 19.05.1999 р., укладеного третьою особою та відповідачем. Із назви та змісту зазначеного договору вбачається, що це договір поставки, разом з тим, даний договір містить істотні умови договору лізингу.
Водночас, господарський суд не обґрунтував правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України, який набув чинності після укладення договорів № 99/77-78 від 19.05.1999 р. та № 99/07-78-13 від 10.07.2000 р.
Окрім того, господарські суди не застосували положення норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Зокрема, Законом України "Про фінансовий лізинг" (у редакції від 14.01.1999 р. Закон України "Про лізинг") визначено права та обов’язки лізингодавця та лізингоодержувача, особливості переходу права власності на об’єкт лізингу, передбачено обов’язок здійснювати реєстрацію об’єкта лізингу.
Скаржник у касаційній скарзі наголошує, що господарські суди належним чином не з’ясували питання розрахунків між третьою особою та позивачем. Так, господарські суди відхилили довід позивача про здійснення повного розрахунку за два трактори "Джон Дір 8400" та вказали про відсутність згоди третьої особи на проведення заліків.
Однак, такий висновок є передчасним, оскільки господарські суди не надали належної правової оцінки протоколам про залік взаємних вимог наданих позивачем, які підписані третьою особою та позивачем без заперечень та скріплені печатками третьої особи та позивача.
Господарські суди прийшли до висновку, що третя особа не набула права власності на два спірні трактори "Джон Дір 8400" №№020865, 020887, а відтак не мала права укладати договір лізингу щодо них. Разом з тим, господарські суди не звернули увагу та не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Так, відповідно до копії свідоцтв про реєстрацію машин АК № 046791 та АК № 046792 власником спірних тракторів зазначено третю особу - Виробничо-господарську корпорацію "Донецькоблагротехсервіс".
Скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою ту обставину, що трактори у 2000 р. було передано позивачу і до 2007 року знаходились у його користуванні та розпорядженні, а тому не могли бути передані третьою особою за актом приймання-передачі від 24.11.2003 р. відповідачу.
Докази передачі (повернення) тракторів позивачем третій особі у матеріалах справи відсутні. До того ж, в матеріалах справи є копії листів з аналізу яких вбачається, що у 2006 р., 2007 р. спірні трактори фактично знаходились у позивача (а.с. 66, 67, 68 т. 2). Господарські суди не дали оцінки зазначеним доказам.
Водночас, позивач посилається на те, що господарськими судами належним чином не перевірено обставин щодо розрахунку третьої особи з відповідачем за поставлені трактори, адже за договором № 99/77-78 від 19.05.1999 р. поставлено 10 тракторів, за які третя особа частково розрахувалась.
Крім того, скаржник наголошує, що за договором фінансового лізингу №99/07-78-13 від 10.07.2000 р. передавались лише 2 трактори "Джон Дір", заводські №№ 020865, 020887.
Наведене свідчить про те, що господарські суди, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, не здійснили всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак їх висновки є передчасними.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 1113, 1117, 11110-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2008 року у справі № 16/335 скасувати, а справу направити до господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Головуючий, суддя Н. Дунаєвська
Судді : М. Михайлюк
Н. Мележик