АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  ЛУГАНСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа № 22-1977/2006                                                 Головуючий у справі в суді першої

інстанції  Попков О.Г. Доповідач Свинцова Л.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 жовтня 2006 року                                             Колегія суддів судової палати з цивільних справ

апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючого судді        Свинцової Л.М.

Суддів                                Карташова О.Ю., Оробцової Р.І.,

При секретарі                    Малошонок О.О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області в місті Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення місцевого Стаханівського міського суду Луганської області від 01 березня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до 2-го воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості про стягнення заборгованості по заробітній платні та середньої заробітної платні за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням місцевого Стаханівського міського суду Луганської області від 01 березня 2006 року в задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Позивач ОСОБА_1, не задоволений таким рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення у справі скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог, посилаючись у доводах апеляційної скарги на те, що, розглядаючи справу за його позовом, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції в судовому засіданні при розгляді даної цивільної справи встановив, що позивач працював у відповідача за контрактом у період часу з 04.08.1977 року до 30.06.2006 року. Після закінчення строку контракту позивача було звільнено.

На день звільнення заборгованість у заробітній платні позивача складала суму 1255,91грн, але відповідач в день звільнення не зробив повний розрахунок з позивачем.

Вказана заборгованість по зарплатні була виплачена позивачеві відповідачем у липні 2005 року у сумі 1225,01грн., компенсація у сумі 480,58грн., а всього 1706,49грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем виникла у зв'язку з участю позивача у проведенні робіт за заявками шахти у вільний від роботи час. Заборгованість з бюджетної заробітної плати у позивача відсутня.

На рахунки підприємства відповідача було накладено арешт відповідно до постанови відділу державної виконавчої служби Стаханівського управління юстиції від 03.02.2003 року.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність вини відповідача у затримці розрахунку з позивачем у день звільнення.

Колегія судців, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, - скасуванню

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач працював у відповідача за особою формою трудового договору - за контрактом. Тобто суд правильно встановив суть правовідносин, що склалися між сторонами, що вони регулюються КЗпП України.

Суд першої інстанції також вірно встановив, що, як помічник командира взводу ШГС, позивач за наказами керівника 2-го воєнізованого гірничорятувального закону повинен був надавати у вільний від роботи час додаткові платні послуги, які надаються аварійно-рятувальними службами, що безпосередньо зв'язано з виконанням позивачем своїх трудових обов'язків.

Договір на виконання таких профілактичних робіт складався між відповідачем та директором підприємства вугільної промисловості. При цьому виконавець в особі командира 2-го ВГЗ зобов'язується силами особистого складу загону виконати передбачені договором роботи.

В договорі передбачається форма розрахунку - передплата 100%.

Виплата винагороди за виконання роботи за таким договором здійснюється бухгалтерією відповідача разом з виплатою заробітної платні.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день його звільнення.

В порушенням вимог ст. 116 КЗпП України відповідач не зробив розрахунок з позивачем, виплатив заборгованість по зарплатні разом з компенсацією тільки 8-11 липня 2005 року.

Вимоги позивача про виплату йому середньомісячної заробітної платні за період часу затримки розрахунку при звільненні відповідачем виконані не були.

Суд першої інстанції, посилаючись на відсутність вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні позивача, відмовив позивачеві у виплати середньої зарплати за дні затримки розрахунку при звільненні.

Приходячи до такого висновку, суд першої інстанції не урахував того, що сама по собі відсутність коштів у підприємства-роботодавця не виключає його відповідальності за ст. 117 КЗпП України, як обґрунтовано вказував апелянт у доводах апеляційної скарги.

Не прийняв до уваги суд першої інстанції також ту обставину, що відповідач не довів відсутність своєї вини у затримці розрахунку при звільненні.

Посилання відповідача на те, що його рахунки було арештовано виконавчою службою не може бути підставою для висновку про відсутність вини відповідача. Арешт на рахунки відповідача накладено у зв'язку з виконанням рішень суду про виплату заборгованості за заробітною платнею.

В матеріалах справи відсутні докази прийняття з боку відповідача якихось заходів для погашення заборгованості у зарплатні.

За таких підстав рішення у цивільній справі підлягає скасуванню як незаконне та необгрунтоване.

Колегія суддів вважає за необхідне ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь суми середньої зарплатні за період часу затримки розрахунку при звільненні.

Виходячи з того, що за довідкою відповідача середня зарплатня позивача складає 1411,15 грн., відповідач затримав розрахунок з позивачем за період часу з липня 2004 року до червня 2005 року, відповідач відповідно до ст. 117 КЗпП України повинен сплатити позивачеві 16933,8грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, керучись ст.ст. 307,309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення місцевого Стаханівського міського суду Луганської області від 01 березня 2006 року скасувати та ухвалити нове про стягнення з 2-го воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості міста Стаханова Луганської області на користь ОСОБА_1 16933,8грн., на користь держави державне мито у сумі 169,3грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.