РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 0124/6797/2012Головуючий суду першої інстанції:Берещанський Ю.В.
№ провадження: 22-ц/190/715/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Новіков Р. В.
"18" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Новікова Р.В.
Суддів:Кузнєцової О.О., Руснак А.П.
При секретарі:Таранець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 листопада 2012 р., -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки на підставі положень статті 17 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (далі - Закон) про визнання квартири АДРЕСА_1, у м. Ялта; квартири АДРЕСА_1; гаражу по АДРЕСА_2 спільною власністю сторін та визнання за ним права власності на ? частку зазначеного майна, із припиненням права власності відповідачки на вказану частку і права спільної власності сторін на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовані придбанням спірного майна за спільні кошти сторін під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з 1992 р. та проведенням позивачем ремонтних робіт у зазначених квартирах та гаражі.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1; гараж по АДРЕСА_2 спільною частковою власністю сторін. Визнано за позивачем право власності на ? частку зазначеного майна, припинивши на ці частки право власності відповідачки. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог і ухвалення нового рішення у зв'язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального законів. Зокрема, апелянт посилається на недоведеність придбання спірного нерухомого майна за спільні кошти сторін та ступеню будь-якої участі позивача у придбанні спірного майна.
Відповідно до положень частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу квартири, укладеного 26 жовтня 2000 р. за реєстровим № 1-2352, відповідачкою придбано у власність квартиру АДРЕСА_1, а згідно з договором купівлі-продажу від 14 листопада 2002 р. за реєстровим № 1-1821 нею придбано у власність гараж з майстернею по АДРЕСА_2 (л.с. 55, 57, 7).
Ухвалюючи рішення в частині задоволення позову і правильно встановивши фактичні обставини у справі щодо наявності фактичних шлюбних відносин сторін у вищевказаний період, що сторонами не заперечується, суд першої інстанції виходив із підстав, визначених статтею 17 Закону та мотивів набуття спірного майна у жовтні 2000 р. та листопаді 2002 р. за час спільного проживання особами, які не перебувають у шлюбі між собою, а тому і необхідності визнання майна об'єктом права спільної власності сторін.
При цьому, суд, дійшовши зазначеного висновку, допустив суттєві порушення норм матеріального і процесуального законів, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому з цими висновками суду погодитися неможливо, зважаючи на таке.
Згідно з положеннями статті 112 ЦК Української РСР 1963 р. розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Тому, відповідно до змісту правового режиму спільної часткової власності, кожному учаснику належить визначений певним розміром внеску або трудової участі кожного з учасників розмір частки в праві власності на спільне майно.
Зважаючи на вимоги чинного, в тому числі і на той час законодавства, право спільної сумісної власності виникало лише у випадках, прямо передбачених законом або договором.
Відповідно до положень статті 22 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу.
Частиною 1 статті 17 Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Проте, позивачем взагалі не надано доказів його конкретної участі в придбанні спірного майна та внесення власних грошових коштів на з?ясування ступеню такої участі із метою створення спільної сумісної власності сторін.
Що стосується позовних вимог в частині визнання права власності на спірний гараж, придбаний відповідачкою на своє ім?я з підстав його реконструкції та ремонтних робіт, то, враховуючи роз'яснення, викладені у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (далі - Постанова), членам сім'ї власника жилого будинку, які брали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати перевищували покладений на них статтею 156 ЖК обов'язок, належить тільки право вимагати відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
В іншому випадку, відповідно до положень частини 2 статті 17 Закону, майно є спільною частковою власністю як придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, а розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Тому для визнання права власності на частку у майні, що придбано до 1 січня 2004 р. за особою, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах, також необхідна наявність належних та допустимих доказів щодо власної її участі як власною працею, так і (або) власними коштами у придбанні спірного майна.
Проте, матеріали справи взагалі не містять доказів щодо участі позивача у набутті спірних квартири та гаражу, а наявні в справі товарні чеки та накладні на придбання будівельних матеріалів виписані лише у 2008-2009 р.р., та, при цьому, не персоніфіковані і встановити на чиє ім'я вони були видані не є можливим.
Все інше, на що посилається позивач (придбання спірного майна за рахунок продажу належного сторонам житла) не є підтвердженим належними і допустимими доказами.
Відсутність сукупності доказів у їх взаємозв'язку, що мали б свідчити про створення сторонами під час придбання спірного нерухомого майна як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, виходячи із вищезазначених положень матеріального закону спростовує доводи позивача про створення спільної власності на нерухоме майно.
У будь-якому випадку, зазначене позбавляє і можливості задоволення позовних вимог, зважаючи на роз'яснення, викладені у п. 4 вищевказаної Постанови, згідно з якими інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Таким чином, оскаржуване судове рішення не є як законним, так і обґрунтованим, а невідповідність оскаржуваного судового рішення обставинам справи і вимогам закону свідчить про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та його скасування.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 319, 323, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 листопада 2012 р. скасувати і в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання нерухомого майна спільною власністю, визнання за ОСОБА_6 права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 і ? частку гаражу по АДРЕСА_2, із припиненням права власності на це нерухоме майно ОСОБА_7 - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді
Кузнєцова О.О. Руснак А.П. Новіков Р.В.
.