ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________________________________________________________________________________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

П О С Т А Н О В А

 "06" липня 2006 р.                                                  Справа № 17/203

м. Чернігів                                                                                                   « 06 »липня 2006 року                                                       

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання: Бардіна О.О.

Представника позивача: Зайковська М.В. –начальник відділу, довіреність №04-115/974 від 17.05.2006 р.

Представника відповідача: Гриценко К.М. –представник, довіреність №23 від 26.06.06р.

матеріали справи №17/203

За ПОЗОВОМ: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

  14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До ВІДПОВІДАЧА: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Десна”

  15311, Чернігівська область, Корюківський район, с. Прибинь

Про стягнення 1372,50 грн. штрафних санкцій

                                                                                                                                              

СУТЬ СПОРУ :

Відділенням Фонду соцзахисту інвалідів у Чернігівській області пред’явлено позов про стягнення зі СТОВ “Десна” штрафних санкцій в сумі 1372,50 грн. за недотримання у 2005 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким проти позову заперечив, зазначивши, що ним створено робочі місця для інвалідів та інформовано центр зайнятості про потребу в інвалідах, проте державними органами інваліди на підприємство для працевлаштування не направлялись, а ті інваліди, що проживають в с.Прибинь, де знаходиться підприємство, від працевлаштування відмовились.   

Заслухавши представників сторін та дослідивши надані докази, суд –

ВСТАНОВИВ :

Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. (далі –Закон №875), передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Згідно форми №10-ПІ державно-статистичної звітності “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 рік середньо облікова чисельність штатних працівників у Відповідача становить 40 штатних працівників.

4% норматив становить 2 робочих місця.

Згідно вищевказаного звіту у 2005 році Відповідачем створено 1 робоче місце, на якому з 07.06.05р. по 16.12.05р. працював фуражиром інвалід Іванченко В.С.

Згідно наказу Державного комітету статистики України № 49 від 10.01.2002 року “Про затвердження форми державної статистичної звітності з питань зайнятості інвалідів” рядок 02, а саме середньо облікова чисельність штатних працівників–інвалідів на підприємстві визначається відповідно до п.п.3.3.1.-3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Мінстату від 07.07.95р. №171, зареєстрованої в Міністерстві юстиції від 07.08.95р. за №287/823.

Відповідно до ч.2 п.3.1 даної Інструкції для визначення чисельності працівників підприємства, (установи,  організації за будь-який період  (місяць,  квартал,  з початку  року,  рік)  недостатньо  мати чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок або на кінець звітного періоду, тому  що  в  цих  показниках  не враховуються зміни,  що відбулися протягом розглянутого періоду.

Відповідно до п. 3.3.3. вищевказаної Інструкції середньооблікова чисельність працівників за  період  з початку року (у тому числі за квартал,  півріччя,  9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування  середньооблікової  чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця  включно  та  ділення  одержаної суми  на  кількість  місяців  за  період  з  початку  року,  тобто відповідно на 2, 3, 4... 12.

Виходячи з викладених вимог, середньо облікова чисельність штатних працівників–інвалідів у Відповідача становить 1 особа.

Згідно п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 (далі Положення):

“Робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.”

Відповідно п.3 Положення, робоче  місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно п.5 Положення, підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.14 вищезазначеного Положення підприємства:

·          у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;

·          визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів;

·          інформують державну  службу  зайнятості  та  місцеві   органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

Згідно ст.18 Закону №875 працевлаштування інвалідів здійснюється центральним  органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого   самоврядування,   громадськими організаціями інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р., передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Обов’язки зазначених органів щодо працевлаштування інвалідів конкретизовані пунктами 11,12 Положення, згідно з якими місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають і можуть працювати, щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій та спеціальностей, подають службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів та ведуть інформаційний банк даних на інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Таким чином, на органи соціального захисту не покладені обов’язки вести облік вільних або створених робочих місць для інвалідів та безпосередньо направляти інвалідів на підприємства для працевлаштування. Разом з тим, такі обов’язки покладені на державну службу зайнятості.

Тобто, згідно вимог вищевказаного Положення, нині діючі державні органи (служба зайнятості та органи соціального захисту населення), кожні в межах своєї компетенції організовують працевлаштування інвалідів, а не безпосередньо підприємства, обов’язок яких лише полягає у створенні робочих місць.

З аналізу викладених норм слідує, що до направлення органами державної служби зайнятості, або іншими уповноваженими органами, інвалідів на підприємство для працевлаштування, підприємство зобов’язане:

1.          Створити робочі місця для працевлаштування інвалідів.

2.          Проінформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про створені місця для працевлаштування інвалідів.

Проте, згідно вищевикладених норм, обов’язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки цей обов’язок покладено на вищезазначені державні органи.

На виконання даних вимог Відповідачем внесені зміни і доповнення до колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом СТОВ “Десна” на 2004-2005 роки, зареєстровані Корюківським районним управлінням праці та соціального захисту населення за №149 від 19.10.05р., згідно яких розділ 7 колективного договору доповнено п.п.7.6.,7.7. про обов’язок підприємства створювати та атестовувати робочі місця для інвалідів.

Згідно інформації Корюківського районного центру зайнятості №469 від 21.06.06р., протягом 2005 року до центру зайнятості за консультацією з питань працевлаштування звернулося 7 інвалідів, які були працевлаштовані. Зазначені громадяни не виявили бажання працювати в СТОВ “Десна”.  

З копій звітів Відповідача форми 3-ПН за січень-листопад 2005 року, наданих райцентром зайнятості, вбачається, що Відповідач з березня 2005 року зазначав про наявність 1 вільного робочого місця та потребу в “підсобному робітникові”, в тому числі в інваліді, що підтверджується графою “4” звітів.

Згідно інформації Корюківського районного управління праці та соціального захисту населення №01-25/1032 від 22.06.06р. на території Прибинської сільської ради проживають чотири інваліди працездатного віку, які за медичними висновками можуть працювати, але жоден з них не виявив бажання працювати у СТОВ “Десна”.

Згідно ч.1 ст.216 Господарського кодексу України від 16.01.03р.:          

“Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Відповідно до ст.217 даного Кодексу:

    1. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

    2. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

    3. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

    4. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.”

          Відповідно до ст.238 Господарського кодексу України від 16.01.03р.:

“За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.”

          Згідно абз.3 ч.1 ст.239 даного Кодексу:

“Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції –адміністративно-господарський штраф;

          Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.241 вищевказаного Кодексу:

“Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.”

          Згідно ч.ч.1,2 ст.218 даного Кодексу:

“Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського  правопорушення.”

Доказів наявності у Відповідача наміру ухилитись чи перешкодити прийняттю на роботу інвалідів Позивачем не надано.

За викладених обставин, суд вважає, що оскільки Відповідачем створено робоче місце для інваліда та інформовано про потребу в інвалідах органи державної служби зайнятості, на СТОВ “Десна” не може бути покладена відповідальність за відсутність інвалідів, бажаючих працевлаштуватись, та за неможливість своєчасного направлення уповноваженими органами необхідної кількості  інвалідів для працевлаштування.

Дані висновки підтверджуються висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду України від 08.02.05р. по справі №17/20.

На підставі викладеного, позовні вимоги є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.94, 158-163, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. У позові відмовити повністю.

2. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі. Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

3. Дана Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку. У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

4. Дана Постанова після набрання законної сили,  є обов'язковою для осіб,  які беруть  участь  у  справі,  для  їхніх правонаступників,  а також для всіх органів,  підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини,  які  були  встановлені постановою,  що набрала законної  сили,  в  одній  адміністративній   справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 06.07.06р.

Суддя                                                                                                                        І.В. Кушнір