Головуючий у 1 інстанції - суддя Мясоєдова С. С.

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

 

                                                                                                        

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

1 жовтня 2008 року                                                                                            справа № 22-а-9953/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                               Яманко В. Г.

	суддів:                         при секретарі судового засідання	Міронова Г. М.  Горбенко К. П. Білоус К. І.
	за участю представників від:
	позивача:	не з'явився,
	відповідача:	не з'явився, надане клопотання про розгляд скарги за відсутністю представника відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу                               Управління Пенсійного фонду України в                                                                   м. Стаханові Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від	1 липня 2008 року (повний текст постанови виготовлений 5 липня 2008 року)
по адміністративній справі	№ 2-а-7009/08 (суддя Мясоєдова С. С.)
за позовом	ОСОБА_1, м. Стаханов
до	Управління Пенсійного фонду України в  м. Стаханові Луганської області
про	визнання бездіяльності незаконною, стягнення підвищення до пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся 20 березня 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою (арк. справи 2) до Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області (далі по тексту - УПФУ в м. Стаханові) про визнання незаконною бездіяльності УПФУ в м. Стаханов щодо не виплати з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», стягнення з  УПФУ в м. Стаханов доплати до пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 1 липня 2008 року (арк. справи 28-29) позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність посадових осіб УПФУ в м. Стаханові Луганської області щодо ненарахування та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії за віком, як дитині війни, зобов'язав УПФУ в м. Стаханові Луганської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовив за необґрунтованістю. 

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Позивач про час, місце та дату судового розгляду був повідомлений належним чином, проте правом бути присутнім на судовому розгляді не скористався.

1 жовтня 2008 року відповідачем через канцелярію Донецького апеляційного адміністративного суду надане клопотання про розгляд справи без участі його представника (арк. справи 48).

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (ІНФОРМАЦІЯ_1) Другої світової війни було менше 18 років.

ОСОБА_1 згідно паспорту НОМЕР_1, виданого Стаханівським МВУМВС  України в Луганській області (арк. справи 3), народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 їй було 3 роки. Статус позивача як дитини війни підтверджується посвідченням (арк. справи 4).

Позивач в позові зазначив, що має право на доплату до пенсії щомісячно в розмірі 30 відсотків від розміру мінімальної пенсії за віком.

Відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що відсутні нормативні акти згідно яких органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати заявлену позивачем доплату до пенсії як дитині війни.

Відповідачем через канцелярію Донецького апеляційного адміністративного суду 12 вересня 2008 року була надана довідка про виплачену пенсію за віком ОСОБА_1 в наступних розмірах:

1)   за 2006 рік : з січня по березень -  357 грн. 47 коп., з квітня по вересень - 366 грн. 47 коп., з жовтня по грудень - 373 грн. 47 коп.;  

2)   за 2007 рік:  з січня по березень -  387 грн. 47 коп., з квітня по травень - 417 грн. 53 коп., з червня по серпень - 451 грн. 25 коп., за вересень - 478 грн. 68 коп., з жовтня по грудень - 483 грн. 73 коп.  

Колегія суддів з приводу спірних правовідносин зазначає наступне.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року  № 3235-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 5 та статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року N 3367-IV, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в наступній редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». При цьому, Порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році Кабінетом Міністрів України розроблено не було.

З огляду на те, що положення статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними щодо відмови у виплаті позивачу, як дитині війни, за 2006 рік підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний  захист  дітей  війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка  виплачується  замість  пенсії,  відповідно до статті 6 Закону України  «Про соціальний захист  дітей  війни» виплачується особам,  які є інвалідами  (крім тих, на яких поширюється  дія  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті  6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року є вірним.

Стосовно позовних вимог в частині визнання незаконної бездіяльності відповідача по невиплаті позивачу підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист» колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся 10 січня 2008 року до відповідача з заявою про виплату підвищення до пенсії як дитині війни за 2006, 2007 роки (арк. справи 5), відповідач листом від 22 січня 2008 року (арк. справи 6) відмовив в перерахунку підвищення до пенсії за заявою позивача, тобто мають місце протиправні дії, питання про визнання яких протиправними позивач не ставив.

Частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Суд першої інстанції обґрунтував вихід за межі позовних вимог в частині визнання незаконними дій відповідача щодо відмови в виплаті позивачу підвищення до пенсії наявністю в матеріалах справи доказів звернення позивача про захист свого права на виплату підвищення до пенсії, відповіді відповідача на таке звернення, рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо визнання незаконними дій УПФУ в м. Стаханов щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, у період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції в мотивувальній частині вказав про необхідність присудження на користь позивача судових витрат відповідно до задоволених позовних вимог, проте в резолютивній частині не зазначив про стягнення судових витрат на користь позивача. Оскільки адміністративний позов містить декілька вимог, розмір компенсації судових витрат визначається виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено дві вимоги негрошового характеру, таким чином, враховуючи часткове задоволення обох позовних вимог, сума судового збору, сплаченого за квитанцією № б/н від 14 березня 2008 року (арк. справи 1), яка повинна бути стягнута на користь позивача складає 1 грн. 70 коп. Суд першої інстанції питання щодо розподілу судових витрат в порушення частин 1, 4 статті 94, пункту 4 частини 1 статті 207  Кодексу адміністративного судочинства України не вирішив.

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; однак якщо при такому з'ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі.

Виходячи з вищевикладеного, з врахуванням приписів частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правильно по суті вирішена справа, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, що обумовлює зміну постанови суду першої інстанції шляхом доповнення резолютивної частини постанови абзацом 5 про стягнення судових витрат.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

         Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 1 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7009/08  - задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 1 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7009/08  - змінити.

Доповнити резолютивну частину постанови Луганського окружного адміністративного суду від 1 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7009/08 абзацом 5 наступного змісту:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 грн. 70 коп.».

Вважати абзаци 5, 6 резолютивної частини постанови Луганського окружного адміністративного суду від 1 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7009/08 абзацами 6, 7.

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 1 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7009/08 залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання судового рішення у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 1 жовтня 2008 року.

         Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.  

      

Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 3 жовтня 2008 року.

Головуючий:                                                                                                                   В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                                                Г.М.Міронова

                                                                                                                                           К.П.Горбенко

 

Суддя