Головуючий у 1 інстанції - суддя Слабкіна О. А.

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

12 вересня 2008 року                                                                                        справа № 22-а-9358/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                         Яманко  В. Г.

суддів:                                                               Міронова Г. М. 

                                        Горбенко  К. П.                  

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся 2 червня 2008 року до Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області з позовною заявою (арк. справи 2) до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради, м. Макіївка про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2005-2007 роки.

Постановою Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 липня 2008 року (арк. справи 29-32) позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Суд першої інстанції стягнув з Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради, м. Макіївка за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 та 2007 роки в сумі 3318 грн., в іншій частині позову  про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2006 рік - відмовив.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Позивач надав через канцелярію Донецького апеляційного адміністративного суду клопотання про розгляд справи без його участі (арк. справи 44).

Відповідач надав через канцелярію Донецького апеляційного адміністративного суду клопотання про розгляд справи без його участі (арк. справи 45).

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження (арк. справи 8), віднесений до 1 категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (арк. справи 3,4). Позивач до 30 березня 2006 року був інвалідом 3 групи, 30 березня 2006 року позивачу була встановлена 2 група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК (арк. справи 5).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за період 2005 - 2007 роки не доплатив йому компенсацію на оздоровлення на загальну суму 4843 грн.

Згідно довідок відповідача (арк. справи 25, 47) позивачу було сплачено щорічну допомогу на оздоровлення: за 2005 рік, як інваліду 3 групи, 18 жовтня 2005 року в розмірі 90 грн., за 2006 рік - 22 вересня 2006 року в розмірі 90 грн., за 2007 рік, як інваліду 2 групи, 27 вересня 2007 року в розмірі 120 грн.

Абзацом 2, 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції станом на час виплат) передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 2 групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення  керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.

Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ІІІ групи в розмірі 2150 тис. крб. (21 грн. 50 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету  Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.

Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 3 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 90 грн.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Пунктом 1 частини 1 статті  92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на цю постанову апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі  пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За 2005 рік відповідачем позивачу, як інваліду 3 групи, щорічну допомогу на оздоровлення було виплачено 18 жовтня 2005 року в розмірі 90 грн., тому з огляду на те, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, сума щорічної допомоги на оздоровлення розраховується наступним чином: 332 грн. х 4 - 90 грн., в якому 332 грн. - це мінімальний розмір заробітної плати встановлений з 1 вересня 2005 року по 31 грудня 2005 року статтею 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23 грудня 2004 року № 2285-IV, тобто розмір недоотриманої позивачем щорічної допомоги на оздоровлення за  2005 рік складає 1238 грн., як і стягнуто судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання судом першої інстанції обґрунтованою невиплату управлінням праці та соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  та відповідно відмова позивачу в стягненні допомоги за 2006 рік правомірні, оскільки дія абзаців 3 та 4 вказаної статті на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 р. N 3235-IV та відповідність цього зупинення конституційним нормам Конституційним судом до дійсного часу не розглядалася.

При визначенні щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення пункту 30 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким було зупинено на 2007 рік дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначився з тим, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат станом на день виплати. За даними відповідача (арк. справи 25, 47) сума допомоги на оздоровлення за 2007 рік позивачу була виплачена, як інваліду 2 групи, в розмірі 120 грн. Таким чином, сума несплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік складає: 2080 грн. (440 грн. х 5 - 120 грн.,  в якому 440 грн. це мінімальний розмір заробітної плати встановлений з 1 липня 2007 року по 30 вересня 2007 року статтею 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V), як і було визначено судом першої інстанції.

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

         При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України  N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV,  кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "ОСОБА_2 проти України" (заява № 63134/00)  від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини  зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції спір по суті вирішений правильно з додержанням норм матеріального та процесуального права.

         Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Совєтської  районної адміністрації Макіївської міської ради, м. Макіївка на постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-54/08 - залишити без задоволення.

Постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-54/08 за позовом ОСОБА_1, с. Кринична до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради, м. Макіївка про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2005-2007 роки - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання судового рішення у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені та підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 12 вересня 2008 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

                   Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 15 вересня 2008 року.

Головуючий:                                                                                                  В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                               Г.М.Міронова

                                                                                                                           К.П.Горбенко

З оригіналом згідно:

Суддя                                                    В.Г.Яманко