Головуючий у 1 інстанції - суддя Ковтуненко О. В

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

3 жовтня 2008 року                                                                               справа № 22-а-10113/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                             Яманко В. Г.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся 5 червня 2008 року до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя з позовною заявою (арк. справи 2-3) до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (далі по тексту УПСЗН Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради) про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2004-2007 роки в розмірі 4725 грн.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 21 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-104/08 (арк. справи 45-46) позов ОСОБА_1 був задоволений частково. Суд першої інстанції стягнув з УПСЗН Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за 2004 рік в розмірі 798 грн. 50 коп., за 2005 рік в розмірі 1026 грн. 50 коп., за 2007 рік в розмірі 1590 грн., всього 3415 грн. В частині позову ОСОБА_1 про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2006 рік відмовив.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Також, в апеляційній скарзі відповідач заявив клопотання про розгляд справи без присутності представника відповідача.

Позивач під час судового розгляду проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, постанову суду першої інстанції - без змін.

Відповідач на судовий розгляд не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

ОСОБА_1 віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є інвалідом 3 групи, що підтверджено посвідченням (арк. справи 3).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за період 2004 - 2007 роки виплачував йому компенсацію на оздоровлення, в розмірі, меншому ніж передбачено законодавством.

Згідно довідки відповідача (арк. справи 4) позивачу, як інваліду 3 групи, було сплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2004 рік в липні 2004 року в розмірі 21 грн. 50 коп., за 200 рік - в березні 2005 року в розмірі 21 грн. 50 коп., за 2006 рік - в липні 2006 року в розмірі 90 грн., за 2007 рік - в квітні 2007 року в розмірі 90 грн.

Абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції  Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІІ групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України  N  44. 

Колегія суддів, з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687, зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту набуття законної сили вказаною постановою не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення  керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.

Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 2 групи в розмірі 2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.), інвалідам 3 групи в розмірі 2150 тис. крб. (21 грн. 50 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету  Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.

Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 3 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 90 грн.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті  92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що вищенаведені постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та № 562 від 12 липня 2005 року були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на ці постанови апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі  пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За 2004 рік відповідачем позивачу, як інваліду 3 групи, щорічну допомогу на оздоровлення було виплачено в липні 2004 року в розмірі 21 грн. 50 коп. (арк. справи 4), тому з огляду на те, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 рік складає 798 грн. 50 коп. (205 грн. х 4 - 21 грн. 50 коп., де 200 грн. - це мінімальний розмір заробітної плати встановлений на період з з 1 січня 2004 року по 31 серпня 2004 року статтею 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» № 1344-ІV від 27 листопада 2003 року), як і було правильно визначено судом першої інстанції.

За 2005 рік відповідачем позивачу, як інваліду 3 групи, щорічну допомогу на оздоровлення було виплачено в березні 2005 року в розмірі 21 грн. 50 коп. (арк. справи 4), тому з огляду на те, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік складає 1026 грн. 50 коп. (262 грн. х 4 - 21 грн. 50 коп., де 262 грн. - це мінімальний розмір заробітної плати встановлений на період з 1 січня 2005 року по 31 березня 2005 року статтею 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23 грудня 2004 року № 2285-IV), як і було правильно визначено судом першої інстанції.

Дію абзацу 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року N 3235-IV та ця норма Конституційним судом України неконституційною не визнавалася, тому дії відповідача щодо відмови позивачу в виплаті допомоги на оздоровлення, виходячи з чотирьох мінімальних заробітних плат за 2006 рік є обґрунтованими, тому висновок суду першої інстанції про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2006 рік є правильним.

При визначенні щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення пункту 30 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким було зупинено на 2007 рік дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році у редакції  Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат станом на день виплати. За даними відповідача (арк. справи 4) позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік була виплачена в квітні 2007 року в розмірі 90 грн., тому сума несплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік складає 1590 грн. (420 грн. х 4 - 90 грн., де 420 грн. - розмір мінімальної заробітної плати встановлений на період з 1 квітня 2007 року по 30 червня 2007 року статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"), як і було правильно визначено судом першої інстанції.

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, проте судом першої інстанції в резолютивній частині постанови не вказано про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за  рахунок коштів Державного бюджету України.

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на положення статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що оскільки предметом спору є виплата допомоги на оздоровлення інваліду 3 групи 1 категрії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до спірних правовідносин застосовуються приписи частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Так, пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Пунктом 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно по суті вирішена справа, але з помилковим не зазначенням в резолютивній частині про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за рахунок коштів Державного бюджету України, що з врахуванням приписів частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлює зміну постанови суду першої інстанції шляхом доповнення абзацу 2 висловом «за рахунок коштів Державного бюджету України».

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-104/08 - задовольнити частково.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-104/08 за позовом ОСОБА_1, м. Маріуполь до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2004-2007 роки - змінити.

Доповнити абзац 2 резолютивної частини постанови Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-104/08 висловом «за рахунок коштів Державного бюджету України».

В іншій частині постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-104/08 залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання судового рішення у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 3 жовтня 2008 року.

         Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.  

Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 6 жовтня 2008 року.

Головуючий:                                                                                                                  В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                                               Г.М.Міронова

                                                                                                                                          К.П.Горбенко