Судове рішення #29293132

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області


Справа №283/43/13-к Головуючий у 1-й інст. Міхненко С.Д.

Категорія ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296 КК України Доповідач Шенін П. О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


16 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Шеніна П.О.

суддів: Ткача С.О., Мельничук Н.М.

з участю прокурора Селюченко І.І.

засудженого ОСОБА_1

секретаря Білоус Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1, в його інтересах захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2013 року,-


В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком


ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, студента 2 курсу Київського вищого професійного училища будівництва та архітектури, раніше судимого вироком Малинського районного суду від 12 січня 2012 року за ч.3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого від відбуття покарання з випробуванням і іспитовим строком 1 рік 6 місяців /перша судимість є погашеною згідно до вимог ст. 89 КК/, -


засуджено до позбавлення волі:

- за ч.2 ст.153 КК України - на 4 роки, за ч.2 ст.296 КК України на 3 роки.

У відповідності до ч.1 ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено 4 роки позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Малинського райсуду від 12 січня 2012 року та призначено остаточно за сукупністю вироків - 5 років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання цьому обвинуваченому обчислено з моменту його затримання - з 14 листопада 2012 року.

Запобіжний захід йому ж до вступу вироку в законну силу залишено взяття під варту;



ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого у АДРЕСА_2, непрацюючого, не судимого, -


було засуджено до позбавлення волі: - за ч.2 ст. 153 КК України - на 3 роки 6 місяців, за ч.2 ст. 296 КК України - на 3 роки.

У відповідності до ч.1 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Строк відбуття покарання обвинуваченому обчислено з моменту приведення вироку до виконання. Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено підписку про невиїзд

У вироку також зазначено про долю речових доказів.


Згідно вироку суду 1-ої інстанції, 14 листопада 2012 року близько 01 години обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходились в будинку АДРЕСА_1 за місцем проживання першого.

В ході розпиття спиртних напоїв вони запропонували потерпілому ОСОБА_4, який також знаходився в цьому ж будинку, задовольнити їхню статеву пристрасть неприродним способом. Від пропозиції обвинувачених потерпілий відмовився. Діючи з метою подолання опору ОСОБА_4, обвинувачені застосували до нього фізичне насильство, яке виразилось в тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали наносити удари руками та ногами по тулубу та ногах потерпілого, завдавши останньому близько семи ударів, роздягли його, після чого насильницьки задовольнили статеву пристрасть з ним неприродним способом.

Внаслідок злочинних дій обвинувачених потерпілому були спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді: синців - на обох повіках правого ока з переходом на праву вилицю, у правій лобній ділянці до волосяної частини голови з переходом на скроневу ділянку, у нижній частині спинці носа, по усій вигнутій поверхні правої вушної раковини за виключенням придатку, двох синців в проекції правого кута нижньої щелепи, синця в проекції передньо-верхньої ості лівої здухвинної кістки, садна по зовнішній поверхні верхньої частини лівої гомілки, двох саден в проекції лівого наколінника, чотирьох саден в проекції правого наколінника, двох синців по задньої поверхні шиї, синців у проекції лівого плечового суглоба, по задній поверхні середньої частини лівого теча, у проекції верхнього краю лівої лопатки та в проекції верхньої половини правої лопатки, саден у проекції правого ліктьового суглоба та по правій боковій поверхні тазу.

Продовжуючи свої злочинні, нетверезі обвинувачені, діючи з метою вчинення хуліганських дій і не маючи умислу на задоволення статевої пристрасті неприродним способом, грубо порушуючи громадський порядок в частині забезпечення спокійних умов відпочинку людей і з мотивів явної неповаги до суспільства, підійшли до потерпілого, при цьому ОСОБА_1 став утримувати того руками за тулуб, а ОСОБА_3, діючи з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, почав насильницьке уведення горловини пластмасової пляшки з під пива ємністю 1 л в анальний отвір потерпілого.

Внаслідок хуліганських дій обвинувачених потерпілому були спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді синця в ділянці цього отвору.


На вирок суду від засудженого ОСОБА_1 та його захисника, адвоката ОСОБА_2 надійшла спільна апеляція з проханням скасувати вирок Малинського райсуду від 12.02.2013 року щодо першого та постановити новий, яким того виправдати, а кримінальну справу - закрити.

Свої вимоги апелянти мотивують тим, що кримінальне провадження було порушено без заяви потерпілого. Також вважають, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочинів, оскільки потерпілий опору не чинив, на допомогу не звав, добровільно погодився на вступ у статеві зносини неприродним способом з ними. Тілесні ушкодження ОСОБА_4 міг отримати від падіння зі сходів будинку. Також апелянти вказують на те, що потерпілий претензій до ОСОБА_1 не має та подавав 22.01.2013 року заяви про те, що останній будь-яких протиправних дій щодо нього не вчиняв, а навпаки - захищав його. У доповненнях до апеляцій зазначено, що кваліфікація дій обвинувачених ще і за ст. 296 ч.2 КК України є зайвою, оскільки їх дії охоплюються ч.2 ст. 153 КК. Також вказані апелянти додали, що якщо апеляційний суд дійде висновку про винуватість ОСОБА_1, то міру покарання йому слід зменшити до мінімальної у межах санкцій законів пред'явленого обвинувачення.


В апеляції засудженого по провадженню ОСОБА_3 також ставиться питання про скасування вироку Малинського районного суду від 12 лютого 2013 року відносно нього та постановлення нового, яким його слід виправдати, а кримінальну справу - закрити.

Доводи апеляції ОСОБА_3 є ідентичними доводам апеляції обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 Першим, зокрема, зазначено, що якщо апеляційний суд дійде до висновку про його винуватість, то з врахуванням усіх даних про його особу, які він перелічив в апеляції, до нього можливо застосування статті 75 КК України зі звільненням від покарання з випробуванням. ОСОБА_3 також вважає зайвою кваліфікацію його дій ще і за ст. 296 ч.2 КК, оскільки вони охоплюються одною статтею 153 ч.2 КК України. Додає, що усі дії статевого характеру потерпілий вчинив з ним добровільно і внаслідок сп'яніння.


Колегія суддів, заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_1, який підтримав апеляцію свою та адвоката ОСОБА_2 /решта апелянтів в апеляційний суд не з'явились і подали заяви про розгляд скарг за їх відсутністю, проти чого ОСОБА_1 не заперечив/, думку прокурора про необхідність залишення вироку без зміни, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, вважає за необхідне залишити апеляції обвинувачених та захисника ОСОБА_2 без задоволення з урахуванням наступного.


Відповідно до положень статей 370 і 374 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Твердження усіх перелічених апелянтів про те, що кримінальне провадження ніби-то було порушено без заяви потерпілого, не відповідає фактичним обставинам та спростовується матеріалами цього провадження, зібраними під час досудового розслідування та проаналізованими під час судового розгляду, а саме:

- протоколом усної заяви ОСОБА_4 від 14.11.2012 року про вчинений щодо нього злочин, пов'язаний з тим, що нападники забрали в нього одяг і мобільний телефон (а.с. 2);

- першими поясненнями потерпілого від 14.11.2012 року, тобто у той же день, в яких останній надав детальну інформацію про вчинення щодо нього кримінальних правопорушень, пов'язаних з посяганнями на статеву свободу та недоторканість, а також хуліганство (а.с.23).

Вказане твердження апелянтів про неправильність порушення кримінального провадження є безпідставним також і тому, що події по справі відбулись ще 14.11.2012 року, тобто під час дії КПК України в редакції 1960 року. За діючим тоді законом, ст. 27 КПК, при порушенні кримінальної справи за частинами 1 ст. 296 КК або ст. 152 КК повинна бути скарга потерпілого. По даній же справі вона порушена за частиною 2 статті 153 КК України, тобто за іншим законом /а.с. 1, 38/. Повідомлення про підозру за останнім законом було повторно оголошено обвинуваченим пізніше, 26.12.2012 року /а.с. 134 і 139/, а по статті 296 ч.2 КК - це повідомлення про підозру було оголошено також 26.12.2012 року /а.с. 146 і 151/, коли досудове слідство вже мало протоколи допитів потерпілого.

Також є безпідставними доводи апелянтів - обвинуваченого ОСОБА_1 та його адвоката - про непричетність першого до вчиненого, з посилкою на заяву потерпілого від 22.01.2013 року. Дійсно, вона є у справі, однак під час допиту потерпілого в суді 1-ої інстанції той відмовився від даної заяви, розповів про вчинені щодо нього обвинуваченими протиправні дії сексуального характеру. Оцінка таки показанням потерпілого надана судом у вироку на а.с. 229.

Згідно матеріалів кримінального провадження, а саме з показань потерпілого в ході досудового та судового слідства видно, що 14.11.2012 року вночі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, застосували фізичне насильство щодо нього, задовольнили статеву пристрасть з останнім неприродним способом. Після чого обвинувачені вчинили вказані у вироку хуліганські дії до потерпілого, (а.с. 23, 33, аудіо-запис судового засідання від 01.01.2013 року /1528-1547/).

Показання потерпілого повністю підтвердили свідки ОСОБА_5 (а.с. 57). та ОСОБА_6 (а.с. 76). Також вина обвинувачених підтверджена протоколом очної ставки між потерпілим та ОСОБА_3 від 15.11.2012 року (а.с. 72), висновками судово-медичних експертиз №817 від 27.11.2012 року (а.с. 97-98) та №228 від 17.12.2012 року (а.с.117-120) про ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 та механізм утворення ушкоджень.

Факт заподіяння тілесних ушкодження потерпілому доведений і актом його обстеження № 745 від 27.11.2012 року (а.с.18-19).

В свої апеляції обвинувачені та адвокат ОСОБА_2, тим не менш, зазначають, що якщо апеляційний суд дійде до висновку про винуватість перших, то міру покарання їм слід пом'якшити, Таким чином, позиція апелянтів не є чіткою, послідовною і об'єктивною в розумінні твердження про невинуватість і ніби-то про добровільність поведінки потерпілого під час подій з ним. Дані апелянти по суті припускають реальну можливість визнання обвинувачених винуватими у вчинених кримінальних правопорушеннях, погоджуються з цим за умов пом'якшення їм покарання.

На думку колегії суддів, при винесенні вироку судом першої інстанції дії останніх були вірно кваліфіковано за двома законами: за ч.2 ст.153 та ч.2 ст. 296 КК України.


Постанова Пленуму ВС України від 30 травня 2008 року № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», роз'яснює, що насильницьке уведення в отвори тіла потерпілої особи різних предметів (палиці, пляшки тощо) може кваліфікуватися за відповідною частиною статті 153 КК тільки за умови, якщо умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб статевої пристрасті неприродним способом. У разі відсутності такого умислу ці дії за наявності передбачених кримінальним законом ознак мають кваліфікуватися за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи, або ж як хуліганство тощо.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановив, що вводячи пусту пляшку в отвір тіла потерпілого, умисел обвинувачених не був спрямований на задоволення у такий спосіб їх статевої пристрасті неприродним способом, а мав лише хуліганський мотив. Тому суд дійшов вірного висновку про те, що дії обвинувачених повинні додатково кваліфікуватись як хуліганство.


Що стосується обраної обвинуваченим міри покарання, то на думку колегії суддів, вимоги ст. 65 КК України при цьому не були порушені. Суд навів у вироку переконливі мотиви позбавлення винних волі.

Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, суд порахував те, що він є потерпілим внаслідок аварії на ЧАЄС. Щодо ОСОБА_3 таких обставин не виявлено.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинувачених, судом обгрунтовано визнано вчинення ними кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, а у ОСОБА_1 ще й рецидив злочину.

Судом також було взято до уваги й характеризуючі дані, відповідно до яких за місцем проживання ОСОБА_1 характеризується посередньо, а ОСОБА_3 - позитивно.


При призначення покарання Іваніченку суд вірно врахував, що до вчинення дій по даному провадженню останній був засуджений за ч.3 ст.185 КК України вироком від 12 січня 2012 року з призначенням покарання у виді позбавленні волі з іспитовим строком. Однак ОСОБА_1 на шлях виправлення не став та знову продовжив злочину діяльність під час іспитового строку.


Суд, приймаючи рішення по справі, також обгрунтовано не знайшов підстав для застосування відносно ОСОБА_3 ст.ст. 69 та 75 КК України, оскільки він вчинив два умисних кримінальних правопорушення, з яких злочин, передбачений ч.2 ст.153 КК України, є тяжким, дії були вчинені в стані алкогольного сп'яніння і пов'язані з заподіянням тілесних ушкоджень потерпілому.


Колегія суддів вважає, що суд 1-ої інстанції обгрунтовано позбавив обох обвинувачених волі, тому не знайшла підстав для скасування чи зміни вироку щодо них.


На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404 і 407 КПК України, колегія суддів, -


У Х В А Л И Л А:


Апеляції обвинуваченого ОСОБА_1, в його інтересах захисника-адвоката ОСОБА_2 та обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а вирок Малинського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2013 року щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - без зміни.


Касаційна скарга на дане судове рішення може бути подана протягом 3-х місяців з дня його проголошення, а ОСОБА_1 - у той же строк з дня вручення йому копії ухвали суду апеляційної інстанції.



Судді:


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація