РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/23/13Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.

"10" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіКустової І.В.,

СуддівЛоманової Л.О., Притуленко О.В.,

При секретаріМартиненко М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» про визнання недійсним договору поруки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 26 вересня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в якому просило солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 325 295,48 грн., обґрунтованого тим, що 22 червня 2008 року відповідно до кредитного договору № 044/032/08-22-4 відповідач ОСОБА_6 отримала кредит у сумі 75 000, 00 грн. на споживчі потреби, зі сплатою 33% річних за користування кредитом, із строком погашення до 22 липня 2010 року. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Банк уклав з ОСОБА_7 договір поруки № 044/032/08-22-4(ДП) від 22 липня 2008 року.

Позичальник свої зобов'язання належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 19 червня 2012 року існує заборгованість у вказаній сумі.

У серпні 2012 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до Банку про визнання вказаного договору поруки недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що спірний договір не підписував, окрім цього, вважає, що вимоги Банку про стягнення з нього суми заборгованості не може бути задоволенні з підстав порушення Банком строку передбаченого статтею 559 Цивільного кодексу України.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 26 вересня 2012 року позов Банку задоволений, стягнуто з відповідачів на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 325 295,48 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідачів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у позові Банку та задоволення зустрічних вимог.

Апелянт вказує на суперечливість розрахунку суми заборгованості; наполягає на незаконному нарахуванні пені за три роки та необґрунтованій відмові у зменшенні розміру неустойки за заявою боржника.

Також апелянт заперечує наявність підпису ОСОБА_7 на договорі поруки та звертає увагу на необґрунтовану відмову суду у призначенні почеркознавчої експертизи; вважає, що вимоги про стягнення суми заборгованості з поручителя не підлягають задоволенню у зв'язку з порушенням строку, передбаченого частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, апелянт зазначає, що зміст абзаців четвертого та п'ятого оскаржуваного рішення стосується обставин іншої справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України ( далі ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Банку та стягуючі з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солидарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 325 295,48 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі повинні нести солідарну відповідальність внаслідок порушення ними умов договорів кредиту та поруки, укладених з Банком.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходів з недоведеності вимог ОСОБА_7

Повністю погодитися із такими висновками суду колегія суддів не може з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 1054 за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного між Банком та ОСОБА_6, договору кредиту №044/032/08-22-4 від 22 червня 2008 року відповідач ОСОБА_6 отримала кредит у сумі 75 000 грн. на споживчі потреби зі строком повернення 22 липня 2010 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 33% (а.с.10-12).

Відповідно до статей 525, 526, 530, 611, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору у встановлений договором строк; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, договір є обов'язковим для виконання сторонами; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором.

Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та в валюті, визначеними кредитним договором.

Проте, як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідач ОСОБА_6 свої обов'язки належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 19 червня 2012 року виникла заборгованість у сумі 325 295, 48 грн., що складається з простроченої заборгованості по кредиту - 61 176,19 грн., 1626,27 грн. - строкова заборгованість зі сплати процентів; прострочена заборгованості по сплаті процентів - 52 246,09 грн., заборгованості за пенею - 188 870,01 грн., 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту та процентів у сумі 6880,24 грн.; 14496,68 грн. - розрахунок інфляційних витрат за несвоєчасне погашення кредиту та процентів.

Наявність у відповідача зазначеної суми заборгованості підтверджується розрахунками Банку, в яких відображена загальна заборгованість з урахування процентів за користування кредитом (21% річних) та основного боргу за період з 22 липня 2008 року по 19 червня 2012 року; сума пені відповідно до умов пункту 10.1 кредитного договору (0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення) за період з 23 червня 2011 року по 19 червня 2012 року; на підставі статті 625 ЦК України - 3% річних та інфляційні збитки за період з 23 січня 2009 року по 19 червня 2012 року (а.с. 5-9).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову Банку та стягнення з ОСОБА_6 загальної суми заборгованості кредитним договором у розмірі 325 295,48 грн.

Доводи апеляційної скарги в частині незгоди апелянта з розрахунком заборгованості, нарахуванням пені та відмовою у зменшенні розміру неустойки за заявою боржника висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заперечуючи проти зробленого Банком розрахунку заборгованості, апелянт не надала суду доказів, які б спростовували справжність указаних в ньому відомостей, а також доказів належної оплати по усіх зобов'язаннях, що випливають з кредитного договору; таких доказів не надано і суду апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів враховує, що умови кредитного договору відповідачем не оскаржені, факт порушення кредитних зобов'язань не заперечується, пеня за прострочення основного боргу та процентів за кредитом нарахована в межах річного строку давності (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України), доказів наявності істотних обставин для зменшенні розміру неустойки на підставі частини 3 статті 551 ЦК України відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду.

Таким чином, оскаржуване судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь Банку заборгованості за кредитним договором необхідно залишити без змін.

З матеріалів справи вбачається, що на забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 22 червня 2008 року, між Банком і ОСОБА_7 у цей же день укладений договір поруки №044/032/08-22-4(ДП), відповідно до якого ОСОБА_7 узяв на себе обов'язок відповідати за виконання ОСОБА_6 кредитних зобов'язань, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, штрафів, пені та інших платежів, а також відшкодування збитків (а.с.13).

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову та покладаючи на ОСОБА_7 обов'язок солідарної сплати разом з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, виходив з відсутності доказів недійсності договору поруки, оскільки ОСОБА_7 не підтверджено факт відсутності саме його підпису на цьому договорі.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки його зроблено без повного та всебічного встановлення обставин справи та з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються зокрема й на підставі висновків експерта.

Відповідно до частини 1 статті 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 у суді першої інстанції заявлялося про призначення почеркознавчої експертизи з тих підстав, що він не є поручителем за даним кредитним договором, оскільки про існування договору поруки не знав та його не підписував.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, в реалізації їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією дотримання прав особи (стаття 129 Конституції України). Судом першої інстанції зазначені вимоги закону порушені, внаслідок чого безпідставно відхилено клопотання ОСОБА_9 про призначення почеркознавчої експертизи.

Таким чином, всупереч вимогам частини 4 статті 60 ЦПК України висновок суду першої інстанції щодо правомірності укладення договору поруки ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджених належними, достовірними й безспірними доказами.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №126 від 22 березня 2013 року, проведеною за ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 16 січня 2013 року, підписи від імені ОСОБА_7, розташовані на лицевій стороні кожної з трьох сторінок договору поруки №044/032/08-22-4(ДП) від 22 липня 2008 року у графі «Поручитель», виконані не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням справжньому підпису ОСОБА_7 (а.с. 146-150).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що підпис під договором поруки № №044/032/08-22-4(ДП) від 22 липня 2008 року не належить ОСОБА_7

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є правомірна, не заборонена законом дія, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 цього Кодексу, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтями 203, 207 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

З аналізу цієї правової норми вбачається, що порука - це договір, за яким до зобов'язання основного боржника приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається. Порука віднесена до зобов'язально-правових засобів забезпечення виконання зобов'язань, що спонукають боржника за основним зобов'язанням до належного виконання зобов'язань, та є додатковим зобов'язанням, що виникає на підставі договору.

Отже, законом встановлено, що укладаючи такий договір, поручитель має узяти на себе певні обов'язки, тобто вчинити передбачені законом юридичні дії, які передбачають настання певних правових наслідків.

Оскільки оспорюваний договір поруки укладено всупереч загальним вимогам, що встановлені для чинності правочину, колегія суддів дійшла висновку про необхідність визнання цього договору недійсним.

Таким чином, вимоги зустрічного позову про визнання договору поруки недійсним підлягають задоволенню, а у задоволенні вимог Банка в частині стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором необхідно відмовити, на чому обґрунтовано наполягає апелянт.

Також погоджується колегія суддів з твердженням апелянта про зайве посилання суду на наявність заповіту позивача, тому це посилання підлягає виключенню з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.

Довід апеляційної скарги, який стосується припинення строку поруки, не має правового значення для вирішення зустрічного позову по суті.

Отже, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права (пункти 1,4 частини 1 статті 309 ЦПК України) оскаржуване судове рішення в частині солідарного стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь Банку заборгованості за кредитним договором та відмови у задоволенні зустрічного позову підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення зустрічного позову (визнання договору поруки недійсним) та відмову у задоволенні позову Банка про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_7

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1та 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 26 вересня 2012 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 325 295 (триста двадцять п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 48 коп. і судових витрат 3252 грн. 95 коп., та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» про визнання недійсним договору поруки скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення зустрічного позову ОСОБА_7.

Визнати недійсним договір поруки № 044/032/08-22-4(ДП) від 22 липня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «БТА Банк» та ОСОБА_7.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» на користь ОСОБА_7 судові витрати у розмірі 2 220 грн. 63 коп.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 26 вересня 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 325 295 (триста двадцять п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 48 коп. та судових витрат у сумі 3 252 грн. 95 коп. залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення Судацького міського суду АР Крим від 26 вересня 2012 року посилання на наявність заповіту позивача.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко