АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 3347 / 2006 Головуючий в 1 інстанції - Клименко І.В.
Категорія - 33 Доповідач - Глущенко Н.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Григорченка Е.І., Кіктенко Л.М.
при секретарі - Білоконь Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Нікопольського міського відділу земельних ресурсів, Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про визнання недійсною приватизації земельної ділянки та встановлення порядку користування земельною ділянкою, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суд з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.03.2006 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 відмовлено в її позовних вимогах про визнання недійсною приватизації земельної ділянки та встановлення порядку користування земельною ділянкою / а. с. 74-76 /.
Як на підстави апеляційної скарги ОСОБА_1 посилалась на те, що рішення є незаконним і необгрунтованим / а. с. 90-92 /.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить 13/25 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину від 17.07.1984 року, а 12/25 частин в цьому ж домоволодінні належало ОСОБА_3, після смерті якої, згідно свідоцтва про право на спадщину від 03.06.2003 року, перейшли у власність ОСОБА_4, а затим були подаровані ОСОБА_4 відповідачці ОСОБА_2 згідно договору дарування від 09.07.2003 року /а. с. 8,25 /.
Ще за життя - 19.02.1997 року ОСОБА_3, відповідно до рішення Виконкому Нікопольської міської ради НОМЕР_1, приватизувала частину земельної ділянки АДРЕСА_1 і їй було предано вприватну власність та користування 0,0659га із яких : 0,0564га - у приватну власність і 0,0095га в постійне користування в тому числі в спільне користування 0,0018га / а. с.4-5 /, про що позивачці ОСОБА_1 було відомо, оскільки в акті встановлення меж земельної ділянки, що передається у власність, від 21.07.1997 року є підпис позивачки і зазначені обставини вона підтвердила в судовому засіданні. Крім того, сама позивачка в липні 1997 року приватизувала іншу частину земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,0743 га згідно з рішенням виконкому НОМЕР_2 / а. с. 9-14 /.
До суду з позовом про визнання недійсною приватизації земельної ділянки, яка була приватизована ОСОБА_3, позивачка звернулася лише у вересні 2003 року, тобто з пропуском строку позовної давності, при цьому не ставлячи питання щодо поновлення їй такого строку, оскільки позивачка вважає, що він нею не пропущений, так як вона хотіла вирішити спір мирним шляхом.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачкою пропущено строк позовної давності і підстав для його поновлення не має, а тому і в позові слід їй відмовити.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 не було допущено порушень земельного законодавства, що підтверджено письмовими доказами справи, зокрема документами землевпорядної справи. До того ж позивачка не надала суду доказів щодо перешкод в користуванні земельною ділянкою 0,0018 га з боку відповідачки ОСОБА_2.
При вище зазначених обставинах та виходячи з вимог ст.257 ЦК України та ст.ст.91,103,118,158 ЗК України суд першої інстанції відмовив позивачці в її позовних вимогах в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями самих сторін. При вище зазначених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову позивачці в її позовних вимогах.
Приведені в апеляційній скарзі доводи позивачки ОСОБА_1 не можуть бути
- прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками
суду по їх оцінці.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими для вирішення спірного питання, крім того, вони зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права, яке суперечать діючому законодавству.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необгрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.