АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ЛУГАНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа - № 22а-869/06                          Головуючий в 1 інстанції - Горбатенко О.В.

Категорія -                                                                    Доповідач - Кравченко Н.В.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2006 року Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Кравченко Н.В.,

суддів - Пригорнєвої Л.І., Борисова Є.А.

при секретарі - Пономарьовій О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в в м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 2 червня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області про відшкодування шкоди, -

встановила: У квітні 2006 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Управління Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області, в якому послався, що він проходив службу у відповідача, у січні 2005 року він звільнився у зв'язку з виходом на пенсію. При цьому йому було нараховано вихідну допомогу у сумі 22302 гр.71 коп., яка була виплачена  частинами, у тому числі   у березні 2005 року у сумі 11500 гр.,  та у червні

2005  року у сумі 1О802 гр. Внаслідок інфляції сума належної йому допомоги знецінилася на 547

гр. 11 коп,, чим йому спричинено матеріальну шкоду на вказану суму. Крім того, вказаними

діями відповідача по несвоєчасній виплаті належної позивачеві суми, йому спричинено також і

моральну шкоду, оскільки він не зміг вирішити питання пов'язані з необхідністю свого

оздоровлення, а також інші свої життєві плани, що потягло хвилювання та моральні страждання.

Моральну шкоду позивач оцінює у сумі 5000 гр. Оскільки відповідач добровільно не виплачує

йому вказані суми, позивач просить стягнути їх на його користь.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 2 червня

2006 року у задоволенні позову позивачеві відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач з постановою суду не згоден, вважає, що вона не відповідає вимогам закону, просить її скасувати та задовольнити його позов.

Заслухавши доповідача, дослідивши надані докази, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні позову, суд виходив з того, що згідно з Законом України " Про індексацію грошових доходів населення" одноразова допомога при виході на пенсію не відноситься до об'єктів індексації тому що вона носить разовий характер.

Таких висновків суд дійшов помилково.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем було заявлено вимоги не про індексацію належної йому суми допомоги на підставі вказаного Закону України " Про індексацію грошових доходів населення", а про відшкодування шкоди, яка спричинена йому у зв'язку з інфляцією знеціненням належної йому суми, яка складає 547 гр. 11 коп.

Судом встановлено, що дійсно позивачеві під час звільнення зі служби від відповідача у січні 2005 року відповідачем було нараховано суму грошової допомоги 22302 гр.71 коп., яка повинна була бути виплачена при звільненні, що відповідачем виконано не було.

Таким чином, судова колегія вважає, що після звільнення позивача, його відносини з відповідачем, які випливають з його служби у відповідача, припинилися, у зв'язку з чим нарахована та невиплачена вказана сума стала грошовим зобов'язанням відповідача перед позивачем.

Їх відносини стосовно наслідків несвоєчасної виплати перейшли у площину цивільно-правових відносин щодо неналежного виконання грошових зобов'язань та наслідків, які при цьому настають.

Оскільки вказана сума йому одразу після нарахування не сплачена, мала місце затримка у її виплаті, що призвело до її часткового знецінення у зв'язку з інфляцією на суму 547 гр. 11 коп., що підтверджується   наданими доказами, чим позивачеві надані збитки на вказану суму.

Посилання відповідача на те, що затримка біла викликана відсутністю достатньої кількості грошових коштів для таких виплат не тільки позивачеві, а й інших особам на увагу не заслуговує.

Згідно зі ст.. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки відповідач виплатив позивачеві заборгованість без урахування встановленого індексу інфляції, тому судова колегія вважає, що позивач вправі вимагати стягнення вказаної суми 547 гр. 11 коп.

Таким чином, суд помилково дійшов висновку, що вказані вимоги позивача регулюються нормами Закону України " Про індексацію грошових доходів населення", а тому помилково відмовив йому у задоволенні вказаних вимог.

Тому рішення суду у цій частині підлягає скасуванню, а оскільки встановлених законом підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не вбачається, тому судова колегія вважає необхідним постановити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача у цій частині.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, суд послався, що моральна шкода відшкодовується працівникові у відповідності зі ст.. 237-1 КЗпП України, якщо порушення його прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди.

Таких висновків суд дійшов також помилково.

Судом встановлено, що відповідачем була нарахована позивачеві вказана сума допомоги, таким чином, з вказаного моменту ця сума стала власністю позивача. Не прийнявши заходів до виплати її позивачеві, відповідач тим самим порушив право власності позивача, змусив його змінити свої життєві плани, він не зміг своєчасно пролікуватися, хоча потребує такого лікування за своїм станом здоров'я, внаслідок чого позивач переніс моральні страждання, на підтвердження чого по справі надано достатньо доказів.

Згідно зі ст.. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Таким чином, судова колегія вважає, що позивач має право вимагати відшкодування заподіяної відповідачем внаслідок порушення права власності, моральної шкоди.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що вказані вимоги позивача регулюються ст.. 237-1 КЗпП України, а тому помилково відмовив йому у задоволенні вказаних вимог.

Тому рішення суду у цій частині підлягає скасуванню, а оскільки встановлених законом підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не вбачається, тому судова колегія вважає необхідним постановити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача у цій частині.

При цьому при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, судова колегія вважає необхідним врахувати обставини справи, наслідки, які настали, розумність та виваженість, та вважає за необхідне визначити її у розмірі 500 гр.

Керуючись ст.. 195,198, , 202,205, 207 КАС України, судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області, -

Постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 2 червня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області про відшкодування шкоди - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Управління Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 547 гр., у відшкодування моральної шкоди 500 гр, а також на користь держави судовий збір у сумі 51 гр.

В іншій частині у задоволенні вимог відмовити за необґрунтованістю.

Ця постанова апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексту цієї постанови.