Справа № 2-А-197/2008
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 жовтня 2008 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої - Старжинської О.Є., суддів - Миронової О.В., Висоцької Г.А., при секретарі - Ніколаєнко Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську справу адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до Президента України, Вознесенської районної державної адміністрації про захист порушеного права на публічну службу шляхом визнання розпорядження про звільнення протиправним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ВСТАНОВИВ:
18.06.2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся в Вознесенський міськрайонний суд з позовом до Президента України (надалі - відповідач-1), Вознесенської районної державної адміністрації (надалі - відповідач-2) про захист порушеного права на публічну службу шляхом визнання розпорядження Президента України № 229/2007-рп від 14.12.2007 року про звільнення протиправним, поновлення на посаді голови Вознесенської районної державної адміністрації, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що з 23.03.2005 року перебував на публічній службі обіймаючи посаду голови Вознесенської районної державної адміністрації у відповідності до розпорядження Президента України від 23.03.2005 року № 840/2005-рп, будучи посадовою особою органу державної виконавчої влади 5 рангу, але зазначеним вище розпорядженням Президента України був звільнений з зазначеної посади за неналежне виконання службових обов'язків.
Посилаючись на те, що відповідач-1 приймаючи розпорядження про звільнення, порушив закони України "Про місцеві державні адміністрації", "Про державну службу", Кодекс законів про працю України, Постанову Кабінету Міністрів України від 26.06.2007 року № 880 "Про затвердження порядку розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади та звільнення з посад керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади…", так як звільнення проведено з підстави, яка не передбачена зазначеними законами, в період тимчасової непрацездатності і перебування працівника в відпустці та до подання Кабінету Міністрів України про звільнення за неналежне виконання службових обов'язків не були додані його пояснення та матеріали службового розслідування, позивач просив позов задовольнити.
Пропущення строку для звернення до Вознесенського міськрайонного суду за захистом порушеного права на публічну службу позивач ОСОБА_1 мотивував тим, в що в місячний строк з моменту отримання (15.01.2008 року) копії розпорядження відповідача-1 про звільнення він звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва, який ухвалою судді від 30.01.2008 року повернув позов з підстави недотримання вимог підсудності, зазначивши, що спір вирішується адміністративним судом за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Зазначена ухвала судді була оскаржена ним в Київський адміністративний апеляційний суд, але враховуючи, що зазначений суд не може через перевантаження великою кількістю справ розглянути апеляцію протягом розумного строку, створюючи правову невизначеність відносно нього до публічної служби, він звернувся 05.06.2008 року з заявою про відкликання апеляційної скарги.Ці обставини є поважною причиною для поновлення строку на звернення до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою про незаконність припинення публічної служби шляхом поновлення на роботі.
В судовому засіданні позивач, та його представник підтримали позовні вимоги.
Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, суду надав заяву про розгляд позову за його відсутності та письмове заперечення на позов, зазначаючи, що
-2-
позивач ОСОБА_1 пропустив місячний строк звернення до суду з дня ознайомлення з розпорядженням про звільнення (15 січня 2008 року) і в позові з цих підстав повинно бути відмовлено згідно ч. 1 ст. 100 КАС України. Також позовні вимоги позивача вважає необґрунтованими, оскільки повноваження голови Вознесенської державної районної адміністрації були припинені Президентом України на підставі подання Кабінету Міністрів України з підстави, передбаченої п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу» - порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону. Зазначена правова норма вказує, що державний службовець присягає, в тому числі, сумлінно виконувати свої обов'язки. Позивач ОСОБА_1 неналежно виконував службові обов'язки, що проявилося у проведенні ним на неналежному рівні організаційно-економічної роботи щодо комплексного розвитку території, які призвели до погіршення справ як у економічній так і в соціальній сфері району. Підтвердженням вказаних обставин є протокол засідання колегії Миколаївської обласної державної адміністрації від 29 жовтня 2007 № 7 та пропозиція (подання) Миколаївської обласної держадміністрації Кабінету Міністрів України про звільнення ОСОБА_1. Посилання позивача на порушення норм Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами Закону України «Про державну службу», відсутність письмових пояснень стосовно неналежного виконання обов'язків спростовуються актом про відмову надання пояснення ОСОБА_1стосовно його незадовільної роботи.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні позов визнав.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
У відповідності до ст.17 ч.1 п.2 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу звільнення громадян з публічної служби, а згідно ст.99 ч.1 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановлено цим Кодексом (річного строку) або іншими законами. Оскільки Законом України «Про державну службу» не врегульовано питання про строки звернення до суду з приводу звільнення з публічної служби, то суд вважає необхідним застосувати субсидіарно Кодекс законів про працю України, частиною 1 статті 233 якого передбачено, що строк у спорах про звільнення встановлюється місячний з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позивач ОСОБА_1 15 січня 2008 року ознайомився з розпорядженням Президента № 229/2007-рп від 14.12.2007 року про своє звільнення і в строк встановлений законом звернувся 15.01.2008 року за захистом своїх прав до Окружного адміністративного суду м. Києва, який ухвалою від 30.01.2008 року повернув позовну заяву з підстав недотримання вимог підсудності. Зазначена ухвала суду була оскаржена позивачем до Київського апеляційного адміністративного суду і була не розглянута в строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України. Перебування в стані правової невизначеності відносно публічної служби змусило позивача відкликати 05.06.2008 року апеляційну скаргу і звернутися 17.06.2008 року з зазначеним позовом до суду за місцем проживання - Вознесенського міськрайонного суду - згідно ч. 2 ст. 19 КАС України. Таким чином, зазначений строк позивачем був пропущений з вказаних поважних причин і тому підлягає поновленню.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних
-3-
умов реалізації громадянами України права про державну службу є Закон України «Про державну службу». Згідно з вимогами ст. 9 цього закону, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами. Законодавець врегулював питання, пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припинення) спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься Закон України «Про місцеві державні адміністрації».
Питання призначення на посади голів місцевих державних адміністрацій та припинення їх повноважень врегульовані ст. 118 Конституції та ст.ст. 8, 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», згідно яких вони віднесені до компетенції Президента України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені у разі подання Кабінету Міністрів України з підстав передбачених, законодавством про державну службу.
Згідно з вимогами частини 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливої дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь в процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При вирішенні спору за позовом до Президента України як суб'єкта владних повноважень судом перевірялись ці принципи правомірної адміністративної поведінки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування і посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 23.03.2005 року перебував на публічній службі обіймаючи посаду голови Вознесенської районної державної адміністрації, будучи посадовою особою органу державної виконавчої влади 5 рангу (а.с.6,7).
Правове регулювання статусу голови районної державної адміністрації як посадової особи органу державної виконавчої влади визначається наступними положеннями:
- голова районної державної адміністрації призначається на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України (ч.2 ст. 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації");
- повноваження голів державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі: порушення ними Конституції України і законів України чи за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (ст. 9) та законодавством про державну службу. Аналіз цих правових норм свідчить, що він несе дисциплінарну відповідальність перед Президентом України, а політичну відповідальність - перед місцевою радою, яка вправі висловити недовіру голові місцевої адміністрації більшістю 2/3 голосів від складу відповідної ради;
- Законом України "Про державну службу" (ст. 30) визначені підстави припинення державної служби, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю
-4-
України. Аналіз підстав припинення публічної служби можливо поділити на такі категорії:
1) примусова чи політична відставка - політичне звільнення при здійсненні якого високопоставлені посадові особи керуються виключно політичним розсудом;
2) звільнення дисциплінарного характеру застосовуються за допущені порушення;
3) добровільна відставка;
4) безумовні чи так звані «технічні підстави», пов'язані з наближенням певної події (втрата громадянства України, досягнення граничного віку перебування на державній службі, набрання чинності обвинувального вироку суду і т.д.).
- відповідно до п.14 Порядку розгляду питань, пов'язаних зі звільненням з посад керівників місцевих органів виконавчої влади у разі внесення пропозиції щодо звільнення з посади у поданні обґрунтовуються причини неможливості перебування особи на займаній посаді. До подання додається проект рішення про звільнення з посади, завізований керівником відповідного органу, пояснення особи, що звільняється за порушення трудової дисципліни, у разі потреби - матеріали службового розслідування.
Звільнення позивача ОСОБА_1., як слідує із змісту розпорядження суб'єкта владних повноважень, відбулося з підстави неналежного виконання ним службових обов'язків. Законодавча ж підстава для звільнення - порушення державним службовцем Присяги (п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу») в самому розпорядженні відповідача - 1, поданнях Кабінету Міністрів України, голови Миколаївської обласної державної адміністрації ( в останньому - мова іде про звільнення з посади як такого, що не відповідає займаній посаді) відсутня і посилання на неї є лише в письмових запереченнях відповідача-1.
Розглядаючи спір в розрізі звільнення за порушення Присяги державного службовця, слід зазначити, що проголошуючи Присягу, службовець бере на себе обов'язок сумлінно виконувати свої обов'язки (ст. 17 Закону України «Про державну службу»). Притягнення позивача ОСОБА_1до дисциплінарної (юридичної) відповідальності на підставі критерію поведінки «сумлінно виконувати службові обов'язки» не було виправданим в контексті вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки зазначене формулювання закону є неточним і не дає позивачу достатньо чіткої вказівки як саме він мав поводитися, тобто важливим є передбачуваність наслідків. Правова норма не вважається «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко для того, щоб громадянин міг регулювати власну поведінку: громадянин повинен мати змогу, користуючись, у разі потреби, відповідною допомогою передбачити (в розумних межах і за певних обставин), які наслідки може мати конкретний вчинок. Словосполучення «сумлінно виконувати службові обов'язки», «поводитися належним чином» не було достатнім керівництвом стосовно того, які дії, що кваліфікуються як неналежне виконання службових обов'язків, становитимуть порушення цього закону.
Виходячи як з підстави звільнення (дисциплінарне стягнення) позивача за неналежне виконання службових обов'язків так і з підстави звільнення за порушення Присяги державного службовця суд вважає, що звільнення в цих обох випадках повинно здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, яке регламентує притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності з взяттям пояснень по суті допущеного порушення і дотримання строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, з'ясування чи враховувалися при звільненні обставини, за яких вчинено проступок, ступінь його тяжкості, а також заподіяна ним шкода й попередня робота працівника.
Дисциплінарна відповідальність публічного посадовця є предметом регулювання адміністративного права, а трудове законодавство, зокрема норми КЗпП України, застосовуються у випадку прогалин у спеціальному законі. Єдиного порядку дисциплінарного провадження щодо осіб публічної служби не існує. Так, Законом України «Про державну службу» передбачено (ст. 14), що дисциплінарне стягнення
-5-
застосовується до державних службовців за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків та до них можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення, передбачені чинним законодавством про працю України. Таким чином, спори публічних службовців мають розглядатися за нормами спеціальних законів, а у разі відсутності відповідних положень в адміністративному законодавстві, суд може застосувати трудове законодавство, як додаткове. Застосування останнього можливе і тоді, коди про це йдеться в спеціальному законі.
Неналежне виконання особою своїх обов'язків може мати причиною не лише несумлінність, а й інші чинники, які в кожному конкретному випадку мають бути достовірно встановлені, оскільки від цього залежить чи зазнає особа дисциплінарної відповідальності.
Неналежне виконання службових обов'язків позивачем мало триваючий характер ( дев'ять місяців 2007 року), але виявлене було на засіданні колегії Миколаївської облдержадміністрації 29.10.2007 року і згідно протоколу № 7 недоліки роботи Вознесенської райдержадміністрації, яку очолював позивач, зазначені були лише по трьох показниках: на 65% освоєно кошти субвенції на реконструкцію та відновлення аварійно-небезпечних будівель дошкільних навчальних закладів; повністю відсутнє освоєння коштів субвенції на виконання інвестиційних проектів, спрямованих на соціально-економічний розвиток Вознесенського району; зросла заборгованість по заробітній платі по Вознесенському районі в 4,9 рази.
В поданні голови Миколаївської обласної державної адміністрації перелік недоліків роботи був збільшений, зазначені були недоліки, які не були предметом розгляду колегії облдержадміністрації: зменшення в сільськогосподарських підприємствах Вознесенського району в порівнянні з відповідним періодом минулого року виробництва м'яса на 22%, молока на 53%, скорочення поголів'я великої рогатої худоби на 27% (16 місце серед району); рівень безробіття станом на 01.10.2007 року становить 4,1% (по області 2,4%), станом на 01.10.2007 року створено 764 нових робочих місць, або 78% від завдання; наявність недоїмки до бюджету станом на 01.10.2007 рік в сумі 489 тис.грн. (зросла порівняно з початком року на 11%, а по області знизилася на 9,8%); зростання товарообігу збільшилося лише на 0,1%; недостатнє матеріально-технічне забезпечення шкіл (забезпеченість закладів освіти внутрішніми санітарними вузлами становить лише 23%, а дерев'яні віконні та дверні заповнення змінено на металопластикові лише на 10 та 7 відсотків відповідно).
Позивачем в судовому засіданні надані докази, які підтверджують за яких обставин виникли показники роботи, а в деяких випадках і спростовують вказані показники роботи. Так, не враховано на час засідання колегії 29.10.2007 року, що станом на 15.10.2007 року кошти субвенції на реконструкцію дошкільних навчальних закладів були освоєні стовідсотково, Вознесенський район не був суб'єктом освоєння коштів субвенції на виконання інвестиційних проектів (район був задіяний в Ташлицькій програмі), а заборгованість по заробітній платі району складається з так званої пасивної заборгованості, тобто заборгованості підприємств-банкротів та таких, що перебувають в стані ліквідації і вплив на її скорочення через діяльність ліквідаторів господарського суду не є ефективним, незначна активна заборгованість (діючих підприємств) по заробітній платі була ліквідована станом на 01.12.2007 року. Скорочення поголів'я худоби відбулося із-за природних факторів - літньої засухи, яка привела до подорожчання кормів та матеріально-технічних ресурсів і по скороченню поголів'я великої рогатої худоби Вознесенський район займав 16, але по підсумкам роботи в тваринництві район посів 10 місце серед дев'ятнадцяти районів області. Стан недоїмки до бюджету характеризується тими ж чинниками, що і наявність заборгованості по заробітній платі. Незрозумілим виглядає зарахування до неналежного виконання службових обов'язків позивача незначне зростання товарообігу по Вознесенському районі, адже воно зростало, а не
-6-
зменшувалося і згідно повідомлення Головного управління статистики в Миколаївській області зростання обсягу реалізованих послуг забезпечили, в тому числі, і підприємства Вознесенського району.
Відповідач-1 рішення колегії обласної державної адміністрації вважає доказом, який підтверджує незадовільний стан соціально-економічного розвитку Вознесенського району, а відтак і наявність підстав для звільнення ОСОБА_1. за неналежне виконання службових обов'язків. Даючи оцінку протоколу засідання колегії Миколаївської облдержадміністрації, суд вважає, що в ньому міститься лише перелік деяких негативних показників соціально-економічного розвитку Вознесенського району, керівництво якого здійснював позивач, але в ньому і в пропозиції Миколаївської обласної державної адміністрації не зазначено, які саме конкретно службові обов'язки, визначені законами чи іншими актами законодавства позивач неналежно виконував і чи ці наслідки перебувають в причинному зв'язку з неналежним виконанням обов'язків головою районної держадміністрації. Так, наприклад, ствердження про рівень безробіття 4,1% в районі станом на 01.10.2007 року та виконання завдання про створення нових робочих місць лише на 78,8 % може стосуватися компетенції не лише районної державної адміністрації, а й місцевої державної служби зайнятості - органу державної виконавчої влади, а відтак необхідно було не обмежуватися загальною констатацією відповідальності голови за покладені на місцеві державні адміністрації завдання і за здійснення ним своїх повноважень. І цьому мало послугувати, на дотримання принципу обґрунтованості правомірної адміністративної поведінки суб'єкта владних повноважень, проведення службового розслідування у відповідності до Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України № 950 від 13.06.2000 року, де визначено, що службове розслідування може бути проведено у разі невиконання чи неналежного виконання службових обов'язків, що заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду державі і за його результатами державний службовець може бути притягнутий до відповідальності згідно законодавства.
Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення не рахуючи часу звільнення працівника від роботи в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, або перебування його у відпустці. У даному випадку місячний строк звільнення недотриманий навіть в ситуації неврахування часу знаходження працівника у відпустці, часу тимчасової непрацездатності. Але в даних випадках, як при звільненні за порушення Присяги (за спеціальним законом), так і за неналежне виконання службових обов'язків (за спеціальним законом), в обох випадках - це звільнення носить дисциплінарний характер, притягнення до дисциплінарної відповідальності спеціальним законом не встановлено, а відтак субсидіарному застосуванню підлягають норми трудового законодавства в тому числі загальні обмеження звільнення, встановлені Кодексом законів про працю України ( відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці). Про дисциплінарний характер звільнення Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України свідчить те, що від порушника за порушення трудової дисципліни відбирається пояснення і проводиться службове розслідування. Акт про відмову від дачі пояснень, наданий відповідачем-1 спростовується поясненнями позивача про те, що 06.11.2007 року він перебував у відпустці і знаходився в місті Києві, а відтак не мав змоги фізично давати пояснення в цей день.
Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" і Порядку обчислення
-7-
середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. Згідно п. 2 Постанови середньомісячна заробітна плата розраховується виходячи із виплат за останні два календарні місяця роботи, які передують місяцю звільнення працівника з роботи. Нарахування виплат за вимушений прогул проводиться шляхом множення середньоденного заробітку (визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьований протягом двох місяців робочі дні на число робочих днів за період вимушеного прогулу). З довідки відповідача слідує, що середньомісячна зарплата позивача ОСОБА_1. складає 5072,67 грн. (7118,05 +3027,28), середньоденний заробіток складе 241,56 грн.(5072,67/21), середній заробіток за час вимушеного прогулу складе 45413,28 грн. (188*241,56).
У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника суд визначає зазначену суму без утримання цього податку та інших обов'язкових платежів, по що зазначає в резолютивній частині рішення.
Керуючись ст.ст. 158- 163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Визнати розпорядження Президента України від 14.12.2007 року № 229/07-рп про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Вознесенської районної державної адміністрації - протиправним та скасувати його.
Поновити ОСОБА_1 на посаді голови Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області з 14.12.2007 року.
Стягнути з Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 45413,28 грн. без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку в апеляційний адміністративний суд Одеської області через міськрайонний суд з дня її оголошення шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів і апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Судді: О.Є.Старжинська
О.В. Миронова
Г.А. Висоцька