Справа № 22- 10206 \ 2006 р. Головуючий 1 інстанції Клешньов О.І.
Категорія 21 Доповідач ВисоцькаВ.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 листопада 2006 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі
головуючого КРУГЛІКОВОЇ К.С.
суддів ОСИПЧУК О.В., ВИСОЦЬКОЇ B.C.
при секретарі ТАРАНЕНЬ В.О.
з учасно позивача ОСОБА_1., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача КРИВОЛУЦЬКОЇ В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скарги відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівка на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 29 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Калінінському районі м. Горлівки (далі Фонд) про відшкодування моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
В червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому посилався на те, що він працював під землею з 1996 року , де отри мав професійні захворювання - пневмоконіоз. Відповідно до висновку МСЕК від 5 липня 2001 року йому було встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 5.07. 2001 року безстроково. Посилаючись на те, що згідно вимог чинного законода вства він має право на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я, просив стягнути з Фонду на його користь на відшкодування моральної шкоди 70 000 грн.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 29 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1. до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професій них захворювань України в Калінінському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди задоволені частково. На користь ОСОБА_1, з відповідача було стягнуто моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції не врахував, що висновком МСЕК не встановлений факт спричинення позивачу моральної шкоди, дія закону зупинено , позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди та пропустив строк звернення до суду. В судовому засіданні представник відповідача КРИВОЛУЦЬКА В.Д. підтримала скаргу.
Позивач ОСОБА_1, та його представник ОСОБА_2 заперечують проти задоволення апеляційної скарги, вважають рішення суду законним та обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що позивачу завдано моральну шкоду професійним захворюванням : завдано фізичний біль, він не може вести звичайний спосіб життя, порушені його нормальні життєві зв"язки, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, судом встановлено порушення законних прав позивача по справі. Оскільки по справі встановлено втрату позивачем 25 % професійної працездатності, суд визначив та стягнув із відповідача 10 000 грн. моральної шкоди.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміненню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 п. п. 3,4 підставами для зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За змістом ст.ст. 1,21,28,34 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодовувати застрахованим особам моральну шкоду, у зв"язку з ушкодженням здоров"я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 знаходився в трудових відносинах з підприємством вугільної промисловості, працював під землею, у зв'язку з впливом шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання.
Висновком МСЕК від 5.07.2001 року позивачу вперше встановлено втрата працездатності 25 % у зв'язку з професійним захворюванням - пневмоконіоз (а.с.11). За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної здоров"ю, за нормами вищеназваного Закону.
Доводи апеляційної скарги про відсутність наявності факту заподіяння позивачу моральної шкоди спростовується матеріалами справи.
З медичних документів (а.с.8-9) вбачається, що позивач страждає на фізичний біль, йому важко дихати, він тривалий час знаходився та лікуванні.
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт заподіяння потерпілому моральної шкоди.
Доводи відповідача про те, що висновком МСЕК не встановлено завдання моральної шкоди суперечать наданим позивачем доказам та не відповідають вимогам п.З ст.34 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду позивачем неспроможні, оскільки строк звернення за виниклих правовідносин не встановлено. Даний Спір не є трудовим, тому посилання відповідача на вимоги ст. 237-1 КЗпП України є помилковим.
Доводи відповідача про зупинення норми, яка передбачає можливість відшкодування моральної шкоди, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки правовідносини сторін виникли до дії закону України „Про державний бюджет на 2006 рік".
Однак з висновками суду щодо визначення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, погодитися не можна.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди" від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не наведено достатньо мотивів стягнення саме такого розміру моральної шкоди, суд не урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, визначивши таке відшкодування в розмірі 10 000 грн.
З урахуванням того, що у зв'язку з профзахворюванням позивач втратив 25% працездатності, інвалідом не визнаний, за станом свого здоров'я може працювати, з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння, фізичних та моральних страждань потерпілого - позивача, інших негативних наслідків, апеляційний суд вважає, що є підстави для зменшення визначеного судом розміру моральної шкоди до 7 000 грн.
За таких підстав апеляційний суд приходить до висновку, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.307- 313 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 29 вересня 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду 7 000 грн.
В решті позову відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.