Головуючий суду 1 інстанції - Туренко С.І.
Доповідач - Масенко Д.Є.
Справа № 22ц/1290/4425/12
Провадження № 22ц/1290/4425/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - судді Масенко Д.Є.,
суддів - Дмитрієвої Л.Д., Кострицького В.В.,
при секретарі - Дьяковській О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 липня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЯВА», -
встановила:
У листопаді 2010 року представник позивача - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, просив: визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що у власності позивача ОСОБА_2 знаходиться квартира АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 253. Вказаний договір купівлі продажу квартири зареєстрований в БТІ м. Сєвєродонецька 07 вересня 2010 року та зроблено реєстраційний напис на документі про право власності. 19 грудня 2006 року у зазначеній квартирі був прописаний відповідач ОСОБА_4 Ні в родинних ні в будь яких інших відносинах відповідач з позивачем не перебувають. Ніяких договорів на оренду житла позивач з відповідачем не складала та не підписувала. Після того, як позивач стала власником квартири, відповідачу було запропоновано виписатися та звільнити її власність, однак відповідач не бажає цього зробити та добровільно не хоче виписатися та звільнити квартиру. Також, представник позивача зазначив, що позивач має свої плани на дану нерухомість, але не може здійснити, тому що в квартирі прописаний та проживає відповідач. Позивачу вказана нерухомість потрібна для життя та створення своєї родини. Добровільно відповідач не бажає знятись з реєстрації та звільнити квартиру, вважає, що відповідач порушує її право власності, а саме безпідставно знаходиться та мешкає за адресою АДРЕСА_2
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 липня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням було відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, представник позивача - ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким, задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши надані докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла до наступного.
Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує також питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Наведені вимоги закону судом виконані у повному обсязі не були.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що зазначені правовідносини регулюються нормами Житлового кодексу України при користуванні жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду та нормами Цивільного кодексу України та з того, що відповідач фактично проживає у спірній квартирі, а для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням необхідна умова не проживання її у спірному житлі встановлений термін передбачений діючим законодавством без поважних причин.
З таким висновками суду першої інстанції судова колегія погодитись не може, з огляду на наступне.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2, згідно з договором купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 253 (а.с.6-8).
У зазначеній квартирі з 19.12.2006 року зареєстрований та фактично проживає відповідач ОСОБА_4 (а.с.11-12).
З відповіді об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЯВА» за № 19 від 30 червня 2010 року вбачається, що ані з ОСОБА_6, ані з ОСОБА_2 відповідач договорів найму спірної квартири не укладав (а.с.40).
Крім того, згідно листа від 12 жовтня 2010 року позивачем було повідомлено відповідача про зміну власника квартири, про намір проживання з родиною в спірній квартирі та про необхідність відповідачу звільнити квартиру в строк визначений діючим законодавством (а.с.41).
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 січня 2012 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права спільної сумісної власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним було частково задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 без шлюбу в період з січня 2005 року по квітень 2009 року, в іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю. Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 11 квітня 2012 року зазначене рішення було залишено без змін. (а.с. 68-69).
Із системного аналізу обставин справи вбачається, що мешкаючи у спірній квартирі, відповідач членом родини позивача не був, зареєстрований у зазначеній квартирі за згодою ОСОБА_6, яка на той час з відповідачем проживала однією сім'єю без шлюбу, договір найму між позивачем та відповідачем не укладався.
Згідно ст. 150, 65, 156 ЖК України, громадяни, які мають у своїй власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Інші особи, у тому числі і члени родини (крім неповнолітніх дітей) можуть бути вселені в житлове приміщення, тільки за згодою власника житлового приміщення.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини, її основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до Закону N 475/97-ВР1 17.07.97 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст.ст. 319, 334, 346, 386, 391 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Оскільки не було і нема в даний час згоди власника ОСОБА_2 на проживання в квартирі відповідача ОСОБА_4, який не є ні співвласником, ні членом родини власника, останній не надбав на законних підставах права постійного проживання в квартирі, а таке проживання значно погіршує житлові умови власника, що висловлюється також в неможливості спільного мешкання сторін у спірній квартирі, як абсолютно сторонніх осіб, що створює перешкоди для власника щодо користування своїм майном, позивач має право вимагати усунення таких перешкод шляхом визнання відповідача ОСОБА_4 втратившим право користування вказаною квартирою .
При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача ОСОБА_4 на те, що він був членом сім'ї попереднього власника спірної квартири - ОСОБА_6, зареєстрований у квартирі з її згоди, тому має право на користування квартирою, оскільки право члена сім'ї власника квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно і припиняється з його відчуженням.
Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, що призвело до неправильного вирішення спору.
Згідно ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних
вимог;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття
провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
У відповідності зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 липня 2012 року - скасувати, ухваливши нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2, визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі протягом 20 днів касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: