УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/415/13Головуючий суду першої інстанції:Бойко З.О.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"02" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 05 лютого 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просить стягнути заборгованість за договором позики: суму позики - 87300,62 грн., суму пені - 34047,24 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 січня 2010 року між сторонами був укладений договір позики, 17 листопада 2011 року, укладена додаткова угода, за якими позивач передав ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 11077 Євро строком повернення до 30 грудня 2012 року. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повернення позики порушив у зв'язку з чим утворилась вищезазначена заборгованість. Також за умовами договору передбачено стягнення неустойки в розмірі 3% від суми позики за кожен місяць прострочки виконання зобов'язання, розмір якої за 13 місяців становить34047,24 грн.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 05 лютого 2013 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму позики - 87300,62 грн., суму пені - 34047,24 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що позовна заява не містить посилання на норми закону, що передбачають сплату пені, сума якої за законом розраховується за кожний день прострочення, проте договором передбачена сплата трьохпроцентної суми за кожен місяць, що суперечить вимогам закону.

Апелянт зазначає, що остаточний термін розрахунку встановлений договором - 30 грудня 2012 року, а тому саме з цієї дати має розраховуватися пеня.

Також на думку апелянта суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України не мають правового значення для вирішення спору судом і необґрунтовано не застосував положення вказаної статті.

Відповідач у судове засідання не з'явився, направив до суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, за яким позивач передав ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 11077 Євро, а останній зобов'язався їх повернути до 22 квітня 2010 року. 17 листопада 2011 року між сторонами укладена додаткова угода до договору позики, якою визначено, що ОСОБА_7 зобов'язується повернути залишок заборгованості у розмірі 8443 Євро до 30 грудня 2012 року щомісячними платежами у розмірі 704 Євро до 28 числа кожного місяця.

Вищенаведені обставини визнаються сторонами.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, при цьому виходив з того, що відповідачем порушенні умови договору позики.

З таким висновком погоджується колегія суддів виходячи з такого.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦПК України).

Однак, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_7 умови додаткової угоди від 17 листопада 2011 року не виконав, жодного платежу не здійснив, що ним не заперечується.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способу захисту прав є примусове виконання обов'язку в натурі

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для судового захисту прав позивача та стягнення на його користь з ОСОБА_7 суми боргу за договором позики у розмірі 8443 Євро, що еквівалентно 87300,62 грн.

В апеляційній скарзі не наведені обставини, які б спростовували вищезазначений висновок суду першої інстанції.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягненням з відповідача на користь ОСОБА_6 суми неустойки у розмірі 34047,24 грн., як наслідок порушення ОСОБА_7 зобов'язання щодо повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У ст. 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди від 17 листопада 2011 року до договору позики повернення позики здійснюється щомісячно до 28 числа кожного місяця рівними частинами у розмірі 704 Євро. За кожний прострочений місяць повернення позики боржник сплачує 3% від суми позики.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вище встановлено, відповідач зобов'язання згідно умов додаткової угоди від 17 листопада 2012 року щодо повернення боргу щомісячними платежами у розмірі 704 Євро до 28 числа кожного місяця не виконав у повному обсязі. Таким чином, з 29 листопада 2011 року відповідач прострочує виконання зобов'язання, за що умовами договору передбачена відповідальність.

У зв'язку з наведеним, позовні вимоги про стягнення неустойки за 13 місяців ( з 29.11.2011 р. по 28.12.12 року) у розмірі 3292,77 Євро, що еквівалентно 34047,24 грн. є обґрунтованими та такими, що засновані на законі, а тому суд першої інстанції ухвалив правильне рішення в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява не містить посилання на норми закону, що передбачають сплату пені не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки за змістом ст.ст. 119, 213, 214 ЦПК України позивач має викласти обставини, якими ґрунтується позовні вимоги, а вже суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Також не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги про те, що остаточний термін розрахунку встановлений договором - 30 грудня 2012 року, а тому саме з цієї дати має розраховуватися пеня, оскільки вони спростовуються п. 2 Додаткової угоди, який встановлює певний графік повернення позики.

З огляду на принцип свободи договору, положень ст.ст. 6, 546, 627 ЦК України не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду посилення апелянта на ті обставини, що відповідальність встановлена п. 2 Додаткової угоди не відповідає визначенню пені, що міститься у ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Твердження апелянта про те, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на положення ст. 1048 ЦК України, яка не стосується предмету позовних вимог, а також помилково зазначив, що наявність обставин, визначених ч. 3 ст. 551 ЦК України, не має правового значення для вирішення спору по суті, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в силу ч. 2 ст. 308 ЦПК України, згідно якої не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З матеріалів справи вбачається, що розмір неустойки, що підлягає стягненню значно менш за суму позики. Інших обставин, які мають істотне значення судом не встановлено, а відповідачем не доведено.

Сам по собі факт отримання відповідачем пенсії у розмірі 1248 грн. не може бути визнано підставою для зменшення розміру неустойки у розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України, зокрема з тих причин, що не відображає матеріальне становище сторони у повному обсязі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 05 лютого 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 05 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Судді:

Т.С. Авраміді О.В. Самойлова А.П. Приходченко