Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/2924/13

Головуючий у I інстанції: Новак А.В.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Рейнарт І.М.

суддів Білич І.М., Кулікової С.В.

при секретарі Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 серпня 2012р. по цивільній справі за позовом Київської кредитної спілки «Київське кредитне товариство» до ОСОБА_2

про розірвання кредитних договорів та стягнення заборгованості,

встановила:

позивач звернувся до суду з позовом про розірвання споживчих кредитних договорів та стягнення з відповідачки 504 742,74грн. заборгованості.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що уклав з відповідачкою три кредитні договори: 13 жовтня 2008р. на суму 78 000грн., 14 жовтня 2008р. на суму 42 000грн. та 24 жовтня 2008р. на суму 73 000грн., кожний строком на 36 місяців з дня укладення договору та сплатою 58% річних. Отримавши кошти, відповідачка виплачувала кредитну заборгованість до червня 2009р., однак у подальшому виплати припинилися і на звернення позивача відповідачка не реагувала.

Позивач вважав, що відповідачка повинна сплатити наявну заборгованість за кредитними договорами із врахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Рішенням суду від 20 серпня 2012р. позов задоволено, стягнуто з відповідачки на користь позивача 504 742грн. та на користь держави 504 742грн. 74коп.

Ухвалою суду від 19 листопада 2012р. виправлена описка у судовому рішенні та зазначено, що на користь держави з відповідачки стягнуто 5047грн. 43коп.

Додатковим рішенням суду від 26 грудня 2012р. кредитні договори, укладені між позивачем та відповідачкою 24 жовтня 2008р., 14 жовтня 2008р. та 13 жовтня 2008р. розірвані.

Представник відповідача у поданій апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом не були повністю встановлені обставини справи, не звернуто увагу на заперечення відповідачки та надані нею докази того, що вона не підписувала кредитний договір 14 жовтня 2008р., і не отримувала кошти за жодним кредитним договором, і підписи, які стоять на касових ордерах, їй не належать.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта, її представника, представника позивача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної

- 2 -

скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачкою укладено три договори споживчого кредиту: 13 жовтня 2008р. на суму 78 000грн., 14 жовтня 2008р. на суму 42 000грн. та 24 жовтня 2008р. на суму 73 000грн., кожний строком на 36 місяців з дня укладення договору та сплатою 58% річних.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих позивачем доказів вбачається отримання відповідачкою коштів за кредитними договорами, не виконання нею зобов'язань за кредитними договорами, та ненадання відповідачкою доказів у підтвердження своїх заперечень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає наявним матеріалам справи та ґрунтується на нормах матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позико-давцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем у підтвердження позовних вимог надані суду договори споживчих кредитів, які укладені з відповідачкою, та видаткові касові ордери про отримання нею грошових коштів.

Відповідачка у суді першої інстанції визнала, що підписувала кредитні договори, датовані 13 жовтня 2008р. та 24 жовтня 2008р., однак заперечила свій підпис під кредитним договором від 14 жовтня 2008р. та на видаткових касових ордерах.

Однак, відповідачкою не було надано суду належних та достатніх доказів того, що підписи на видаткових касових ордерах поставлені не нею.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд неодноразово надав відповідачці час для представлення суду доказів своїх заперечень, відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України роз'яснено наслідки ненадання доказів своїх заперечень, однак ні апелянт, ні її представник таких доказів не надали, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявили.

Посилання апелянта на проведення почеркознавчої експертизи у межах кримінальної справи та необхідність у зв'язку із цим зупинити провадження по даній справі, колегія суддів визнала безпідставним, оскільки відповідачка не є потерпілою по кримінальній справі, з листа органу досудового слідства вбачається, що обставини кримінальної справи не впливають на можливість вирішення даної цивільної справи, тому відсутні підстави для зупинення провадження по справі, а враховуючи положення ст. 60 ЦПК України відповідачка мала можливість заявити клопотання про проведення такої експертизи у рамках даної цивільної справи, однак своїм правом не скористалася.

Враховуючи підтвердження відповідачкою своїх підписів під кредитними договорами від 13 жовтня 2008р. та 24 жовтня 2008р. (с.с.36-38, 41-42), колегія суддів не вважає належним доказом лист начальника СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 10 квітня 2013р. про те, що відповідачка цих договорів не підписувала.

Також відповідачкою не було надано доказів оспорення нею дійсності спірних кредитних договорів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачкою не було надано належних

- 3 -

доказів того, що вона не отримувала грошових коштів за кредитними договорами.

З наданих суду документів вбачається, що до липня 2009р. заборгованість за кредитними договорами від 13 жовтня 2008р. та 14 жовтня 2008р. погашалася, кредитні зобов'язання за договором від 24 жовтня 2008р. відповідачкою не виконувалися, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка станом 1 березня 2012р. згідно розрахунку позивача становить: за кредитним договором від 13 жовтня 2008р. - 69 961,24грн. за кредитом та 109 790,17грн. по відсоткам; за договором від 14 жовтня 2008р. - 37 671,43грн. за кредитом та 59177,77грн. за відсотками; за договором від 24 жовтня 2008р. - 73 000грн. за кредитом та 112926,11грн. за відсотками.

Відповідачкою даний розрахунок не оспорювався, тому не є предметом апеляційного розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договорами споживчого кредиту не визначений розмір процентів за прострочення виконання зобов'язання, тому колегія суддів вважає, що вимоги позивача про застосування положень ст. 625 ЦК України є правомірними.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат та суми трьох відсотків річних відповідачкою не оспорювався, тому колегія суддів вважає його вірним.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 651 ЦК України суд першої інстанції додатковим рішенням задовольнив позовні вимоги про розірвання кредитних договорів, що апелянтом не оспорювалося, тому не є предметом апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом вірно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, вірно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 серпня 2012р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: