АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 11/796/533/2013 Головуючий у першій інстанції Вінтоняк Р.Я.
Категорія: ч.2 ст. 307, 309 ч.2 КК України Доповідач Павленко О.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Павленко О.П.,
суддів Гладія С.В., Лясковської В.І.
при секретарі Шевчук О.В.
за участю прокурора Гуменюк Л.М.
захисника ОСОБА_3
засудженої ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_3 та засудженої ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Цим вироком
ОСОБА_4, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, не працює, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судима:
- 24.12.1999 року Дніпровським районним судом м. Києва за ст. ст. 229-6 ч.1 КК України (в редакції 1960 року) на 2 років позбавлення волі;
- 03.12.2001 року Дніпровським районним судом м. Києва за ст. 309 ч. 2 КК України (в редакції 2001 року), ст. 43 КК України (в редакції 1960 року) на 3 роки 2 місяці позбавлення волі;
- 15.05.2006 року Дніпровським районним судом м. Києва за ст. 309 ч. 2 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі;
- 04.06.2008 року Дніпровським районним судом м. Києва за ст.185 ч. 1 КК України на 1 рік позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України з випробуванням строком на 1 рік;
- 20.08.2008 року Дніпровським районним судом м. Києва, з урахуванням змін, внесених ухвалою Верховного Суду України від 24.03.2009 року, за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі, 15.12.2009 року звільнена з місць позбавлення волі умовно-достроково на 5 місяців 6 днів,
засуджена за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю, за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю.
По справі вирішено питання щодо судових витрати та речових доказів.
За вироком суду, ОСОБА_4, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, 10 лютого 2011 року, приблизно о 20 годині, перебуваючи в с. Чабани, Києво-Святошинського району, Київської області, у невстановленої досудовим слідством особи незаконно, з метою подальшого збуту та без мети збуту, придбала за 800 грн. особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою не менше 3,229 г, який стала незаконно зберігати при собі з метою збуту та без мети збуту. Далі ОСОБА_4 на таксі незаконно перевезла вищевказаний наркотичний засіб до будинку № 9 по вул. Мілютенка в м. Києві.
10 лютого 2011 року, приблизно о 23 годині 45 хвилин, під час проведення співробітниками ВБНОН Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві оперативної закупівлі наркотичного засобу, ОСОБА_4, знаходячись біля другого під'їзду будинку № 9 по вул. Мілютенка в м. Києві, незаконно збула за 140 гривень особі під вигаданими даними ОСОБА_5, частину особливо небезпечного наркотичного засобу - опію ацетильованого, масою в перерахунку на суху речовину 0,189 г, який знаходився у медичному шприці, а іншу частину наркотичного засобу - опію ацетильованого, масою в перерахунку на суху речовину 3,040 г, що є великим розміром, ОСОБА_4, повторно незаконно зберігати при собі без мети збуту.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи обґрунтованість засудження ОСОБА_4 та правильність кваліфікації її дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання через його невідповідність ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю, на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання призначити ОСОБА_4 у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, прокурор стверджує, що при призначенні покарання ОСОБА_4 суд першої інстанції не врахував суспільну небезпечність вчинених нею злочинів та поведінку засудженої після вчинення злочину і в судовому засіданні, зокрема, часткове визнання нею вини та заперечення збуту наркотичного засобу, а також дані про особу винної, котра раніше неодноразово судима, у тому числі за вчинення злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, суспільно-корисною працею не займалася, не має визначеного роду занять та засуджена за сукупністю злочинів.
В апеляції захисник ОСОБА_3, не оспорюючи правильність висновків суду в частині засудження ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК України, але вказуючи на суворість призначеного їй за цим законом покарання, а також, посилаючись на відсутність доказів винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року скасувати в частині засудження ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 307 КК України і закрити відносно неї в цій частині кримінальну справу, а також пом'якшити їй покарання за ч. 2 ст. 309 КК України до мінімального.
Апелянт ставить під сумнів правильність висновків суду про винуватість ОСОБА_4 у збуті наркотичного засобу, які обґрунтовані показаннями свідків, котрі є співробітниками ВБНОН Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, понятих за матеріалами оперативної закупівлі, особи під псевдонімом «ОСОБА_5» та висновками судово-хімічних експертиз наркотичних засобів, оскільки:
- допит свідка під псевдонімом «ОСОБА_5» відбувся з порушенням вимог ст. 303 КПК України, а тому показання цього свідка є неналежним доказом;
- поняті, задіяні при оперативній закупці наркотичного засобу, не вказали що саме засуджена чимось обмінялась з «ОСОБА_5» під час зустрічі біля під'їзду її будинку 10.02.2011 року;
- судом не спростовані показання свідка ОСОБА_6, котра повідомила про обставини її зустрічі з ОСОБА_4 вночі 10.02.2011 року і відповідно до яких ОСОБА_4 перед тим, як зайти в під'їзд будинку, де вона проживає, спілкувалася виключно з нею і більше ні з ким не зустрічалась;
- судом не дана оцінка показанням засудженої про походження грошових коштів, які в подальшому у неї вилучили працівники міліції, а також даним висновку експерта № 1050х від 11.04.2011 року, відповідно до якого рідина, вилучена у «ОСОБА_5» після оперативної закупівлі 10.02.2011 року, в межах вивчення фізико-хімічних властивостей відрізняється від рідини, яка вилучена у ОСОБА_4 в ході огляду 11.02.2011 року.
З урахуванням цього, апелянт вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, неповнота та однобічність судового слідства, що призвело до ухвалення несправедливого і незаконного вироку, який фактично ґрунтується лише на припущення, а не на безспірних доказах, здобутих у відповідності з вимогами ст. ст. 64, 65 КПК України.
В апеляції зі змінами засуджена ОСОБА_4, не оспорюючи правильність висновків суду в частині її засудження за ст. 309 КК України, просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року скасувати в частині її засудження за ч. 2 ст. 307 КК України і закрити кримінальну справу, а також пом'якшити їй покарання за ч. 2 ст. 309 КК України до мінімального.
В обґрунтування своїх вимог апелянт стверджує, що не збувала будь-кому наркотичний засіб, а суд першої інстанції, як і орган досудового слідства, висновок про доведеність її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ст. 307 КК України, обґрунтував лише даними оперативних закупівель у неї наркотичного засобу громадянином під псевдонімом «ОСОБА_5» та показами свідків - працівників ВБНОН Деснянського РУГУ МВС України і понятих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, котрі є зацікавленими особами, отже їх свідчення - завідомо неправдиві.
При цьому, апелянт звертає увагу на те, що жоден з допитаних свідків не був присутнім при зустрічі покупця «ОСОБА_5» з продавцем наркотичного засобу, а поняті, в той момент, коли «ОСОБА_5» нібито прямував до 2 під'їзду будинку 9 по вул. Мілютенко, знаходились в салоні автомобіля на великій відстані, тому описати особу продавця не могли, допит свідка «ОСОБА_5» судом проводився з порушенням вимог закону, отже показання цих свідків не доводять її винуватість.
Засуджена також вважає, що всі докази, отримані в ході проведення оперативних закупок є незаконними, оскільки в матеріалах кримінальної справи відсутні будь-які відомості про проведення таких дій щодо неї в межах оперативно-розшукової справи, як того вимагають положення Закону України «Про оперативну - розшукову діяльність».
Крім того, засуджена стверджує, що не отримувала ніяких коштів від особи під псевдонімом «ОСОБА_5» за наркотичний засіб, а помічені купюри їй дали працівники міліції потримати в руках в приміщенні Деснянського РУГУ МВС України, куди вона добровільно приїжджала для надання свідчень по справі. Вважає, що працівники міліції це навмисно зробити, оскільки вона неодноразово відмовляла була їх позаштатним співробітником.
Апелянт також вказує, що висновки експертиз по дослідженню хімічного складу наркотичного засобу, який був вилучений після оперативної закупки у «ОСОБА_5» та в подальшому у неї доводить її невинуватість, оскільки наркотичні засоби за своїм складом відрізняються один від одного.
За таких підстав, засуджена вважає, що судом допущені істотні порушення вимог КПК України, які перешкодили повно та всебічно розглянути справу в частині її обвинувачення за ст. 307 КК України, а висновки суду про її винуватість у збуті наркотичного засобу побудовані виключно на припущеннях.
ОСОБА_4 також вказує на те, що хоче понести покарання лише за той злочин, який дійсно вчинила і в чому розкаюється, тобто за незаконне придбання, перевезення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, а тому просить пом'якшити їй покарання за цей злочин, врахувавши наявність у неї ряду хронічних захворювань, які неможливо лікувати в місцях позбавлення волі.
У запереченнях на апеляцію прокурора засуджена просить залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, провівши судове слідство у визначених межах, вислухавши пояснення прокурора, котра не підтримала апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та заперечувала проти задоволення апеляцій засудженої та її захисника, засудженої ОСОБА_4 та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора та підтримали подані ними апеляції, провівши судові дебати, надавши засудженій останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, судова колегія знаходить апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженої та її захисника такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4 у незаконному придбанні, перевезенні та зберіганні наркотичного засобу у великих розмірах без мети збуту, вчиненому повторно та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 309 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи, і підтверджені представленими в справі, дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, в тому числі й показаннями самої засудженої, які узгоджуються з показаннями свідків, письмовими та речовими доказами.
Ці обставини будь-ким із учасників процесу, у тому числі засудженою та її захисником не оспорюються, а тому не є предметом апеляційного розгляду.
Твердження в апеляції засудженої та її захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_4 у збуті наркотичного засобу за обставин, зазначених у вироку, слід визнати необґрунтованими, бо вони спростовуються наявними в справі доказами, які ретельно були перевірені судом першої інстанції протягом судового слідства, і які правильно покладені в обґрунтування висновку про доведеність її винуватості у вчиненні вказаного злочину.
Зокрема, доводи засудженої та її захисника про те, що 10 лютого 2011 року оперативна закупка наркотичного засобу у ОСОБА_4 не проводилась, а матеріали оперативної закупки сфальсифіковані оперативними працівниками міліції, не ґрунтується на матеріалах справи.
Згідно із даними постанови начальника ВБНОН Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 12 січня 2011 року, що винесена на підставі здійснення оперативно-розшукових заходів та затверджена посадовими особами у встановленому законом порядку, рішення про проведення у засудженої оперативної закупівлі наркотичних засобів приймалось на підставі оперативних матеріалів із залученням в якості покупця особи під вигаданими анкетними даними - ОСОБА_5, який дав на це згоду ( т.1 а.с. 67).
Відповідно до акту, що складений 10 лютого 2011 року начальником ВБНОН Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві Шпильованим П.І. у присутності двох понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_14, перед проведенням оперативних заходів залегендована особа ОСОБА_5 був оглянутий. В акті відображено всі виявлені у нього речі та зазначені серії і номери виданих йому грошових купюр, їх номінали у загальній сумі 140 грн. для проведення оперативної закупки наркотичних засобів у засудженої, крім того на трьох купюрах було зроблено напис «збут», який відображається лише в ультрафіолетових променях ( т.1 а.с 68).
За даними протоколу оперативної закупівлі в присутності двох понятих, у покупця - залегендованої особи ОСОБА_5 після проведення цього оперативного заходу, в присутності двох понятих був вилучений, упакований і опечатаний печаткою медичний шприц з рідиною коричневого кольору. За поясненнями залегендованої особи, в шприці знаходиться наркотичний засіб - опій, що було підтверджено і висновком хімічної експертизи (т. 1 а.с.27), та придбав він його в ході проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу за 140 грн. у ОСОБА_4 10 лютого 2011 року приблизно о 23 годині 45 хвилин, зустрівшись з нею біля другого під'їзду будинку № 9 по вул. Мілютенко в м. Києві (т. 1 а.с. 69).
Ці ж обставини залегендована особа ОСОБА_5 підтвердив при допиті його в якості свідка у судовому засіданні. Між тим, такий допит свідка в суді, всупереч доводів апеляцій засудженої та її захисника, проводився з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, з іншого приміщення, із застосуванням технічного засобу, при цьому їх відмова прийняти участь у допиті свідка з надуманих підстав не може свідчити про неналежність такого доказу, як дані, отримані в результаті допиту залегендованої особи ОСОБА_5 та порушення права засудженої ставити питання свідку.
Поняті ОСОБА_12 та ОСОБА_15, допитані в суді як свідки, теж підтвердили, що в їх присутності 10 лютого 2011 року працівниками міліції була оглянута особа, яка в подальшому здійснювала оперативну закупку наркотичного засобу у ОСОБА_4, їй були вручені гроші в загальній сумі 140 грн., а далі в їх присутності відбулася зустріч цієї особи та засудженої, під час якої вони чимось обмінялися. В їх присутності працівники міліції також вилучили у покупця ОСОБА_5 медичний шприц з рідиною і останній стверджував про проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу саме у засудженої.
Співробітники ВБНОН Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, а саме, ОСОБА_16, будучи допитаним в судовому засіданні, та ОСОБА_17, показання якого під час досудового слідства досліджувались судом з дотриманням вимог ст. 306 КПК України, показали про обставини проведених в межах заведеної оперативно-розшукової справи оперативних закупок наркотичного засобу у ОСОБА_4, затримання засудженої та проведення її огляду, в ході якого були вилучені речові докази, зокрема, наркотичний засіб - опій ацетильований та гроші, які використовувались оперативним покупцем для придбання у ОСОБА_4 наркотичного засобу.
Показання свідків ОСОБА_16 і ОСОБА_17 узгоджуються як з показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_15, так і з письмовими доказами в справі, проаналізованими судом першої інстанції у вироку, отже підстав ставити їх під сумнів у колегії суддів немає. Водночас не встановлено колегією суддів і обставин, які б свідчили про незаконні заходи з боку працівників міліції в ході проведення оперативної закупки наркотичного засобу у ОСОБА_4, оскільки такі дії проводились у відповідності до вимог Кримінально-процесуального законодавства та ст. 5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 року.
Між тим, з протоколу огляду та вилучення від 11 лютого 2011 року вбачається, що після здійснення засудженою збуту наркотичного засобу залегендованій особі ОСОБА_5 та затримання ОСОБА_4, у неї під час огляду була вилучена медична пляшка з наркотичним засобом, що підтверджено висновком хімічної експертизи (т.1 а.с. 108-109), а із заднього карману джинсів - гроші в сумі 292 грн., при цьому дві купюри по 50 грн. та дві купюри номіналом в 20 грн. за своїми номерами співпадали з номерами купюр, які були вручені покупцю ОСОБА_5 для проведення оперативної закупки наркотичного засобу, водночас при освітлені пальців і долоней рук ОСОБА_4 лампою з ультрафіолетовим випромінюванням великий, вказівний та середній пальці її правої руки випромінювались білим кольором ( т. 1 а.с. 95).
При цьому, засуджена не оспорює правильність відображених даних у цьому протоколі та правомірність її огляду, проведеного працівниками міліції 11 лютого 2011 року, а її показання в суді апеляційної інстанції про те, що грошові купюри, які у неї вилучили, їй передав таксист, як здачу за оплачений нею проїзд, котрий біля 24 - ої години 10 лютого 2011 року привіз її додому, де вона і була відразу ж затримана працівниками міліції, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються вищевказаними доказами, зокрема, даними, котрі підтверджують ту обставину, що зазначені грошові купюри були вручені залегендованій особі ОСОБА_5 для проведення оперативної закупки наркотичного засобу у ОСОБА_4
Доводи засудженої та її захисника про невинуватість ОСОБА_4 у збуті наркотичного засобу, оскільки той наркотичний засіб, котрий був у неї вилучений, різний за своїми хімічними властивостями з наркотичним засобом, вилученим у залегендованої особи - ОСОБА_5, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції достовірно було встановлено, що, окрім того наркотичного засобу, який вона придбала без мети збуту і котрий знаходився в медичній пляшці, вилученій у неї в подальшому працівниками міліції, вона також придбала і наркотичний засіб - опій ацетильований, який в подальшому збула залегендованій особі ОСОБА_5, і цей наркотичний засіб знаходився в медичному шприці, що може свідчити лише про різний час та спосіб їх виготовлення.
Отже, дослідивши докази у справі, суд дав їм належну оцінку, у тому числі й показанням засудженої під час досудового та судового слідства, в яких вона заперечувала збут наркотичних засобів, а також показанням свідка ОСОБА_6, визнавши їх необ'єктивними та такими, що не спростовують обставин зустрічі ОСОБА_4 з покупцем наркотичного засобу 10 лютого 2011 року, а тому обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у тому обвинуваченні за ч.2 ст. 307 КК України, в межах якого відбувалося судове слідство.
Та обставина, що під час досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачувалась у збуті наркотичних засобів залегендованій особі ОСОБА_18 27 січня 2011 року, 30 січня 2011 року та 10 лютого 2011 року, а під час судового розгляду прокурор у відповідності до вимог ст. 277 КПК України 1960 року змінив пред'явлене ОСОБА_4 обвинувачення, за яким вона обвинувачувалась лише у збуті наркотичного засобу 10 лютого 2011 року, не може свідчити, що докази в іншій частині обвинувачення є недопустимими, та не ставить, всупереч твердженням засудженої та її захисника, під сумнів законність усіх доказів в справі. До того ж прокурор обґрунтував підстави для зміни обвинувачення в суді в постанові від 19 жовтня 2012 року, що спростовує доводи засудженої та її захисника про те, що прокурор відмовився від частини обвинувачення внаслідок наявної фальсифікації матеріалів оперативних закупок наркотичного засобу 27 та 30 січня 2011 року.
Таким чином, викладені в апеляціях засудженою та її захисником доводи про недоведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються зібраними в справі, належно оціненими судом і наведеними ним у вироку доказами в їх сукупності. При цьому колегією суддів не виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви в їх достовірності, а відтак і підстав для скасування вироку в частині засудження ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 307 КК України із закриттям провадження в справі в цій частині з реабілітуючих підстав, як про це просять засуджена та її захисник, немає.
Дії ОСОБА_4 судом правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України, як незаконне придбання, перевезення та зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України.
Кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК України також є правильною та в апеляціях не оспорюється.
Що стосується призначеного судом покарання, то воно відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України і є достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів.
Судом першої інстанції при вирішенні цього питання враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, їх тяжкість, стан здоров'я винної та дані про її особу, зокрема і те, що ОСОБА_4 неодноразово вчиняла аналогічні злочини, мала не зняті і не погашені судимості, за виключенням погашеної судимості за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 04.06.2008 року, котру помилково врахував суд.
Так, відповідно до матеріалів справи, цим вироком ОСОБА_4 засуджена за ч. 1 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі та звільнена від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Згідно з постановою Деснянського районного суду м. Києва від 11 січня 2011 року ОСОБА_4 звільнена від покарання за цим вироком у зв'язку із закінченням іспитового строку, а тому на момент постановлення оскарженого вироку вона вже була особою, яка в силу ст. 89 КК України не має судимості за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2008 року, а тому з вступної частини вироку підлягає виключенню посилання на наявність у ОСОБА_4 судимості за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2008 року.
Крім того, суд першої інстанції при призначенні покарання та визначенні обставин, що обтяжують покарання, допустив помилку та безпідставно вказав на наявність обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_4, - рецидив злочинів.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 раніше засуджувалася за вчинення злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, а тому рецидив злочинів був врахований для неї як ознака повторності останнього скоєного нею злочину, а відтак, з урахуванням того, що на час постановлення вироку ОСОБА_4 вже була особою, яка в силу ст. 89 КК України не мала судимості за ч. 1 ст. 185 КК України, суд у відповідності до вимог ч. 4 ст. 67 КК України не повинен був зазначати цю обставину як таку, що обтяжує покарання.
З урахуванням викладеного, в порядку ст. 365 КПК України 1960 року колегія суддів вважає необхідним вирок суду першої інстанції змінити, виключити з його вступної частини посилання на судимість ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 185 КК України за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2008 року, а з мотивувальної частини вироку - вказівку на наявність обставини, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів, але така зміна в даному випадку не дає колегії суддів підстав для пом'якшення ОСОБА_4 покарання.
З урахування всіх даних про особу винної, в тому числі й даних про незадовільній стан її здоров'я, а також тяжкості вчинених нею злочинів, за відсутності в справі обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, колегія суддів вважає вид та розмір покарання, призначений засудженій судом першої інстанції як за кожен злочин окремо, так і за сукупністю злочинів із застосуванням принципу поглинення покарань, отже у мінімальному розмірі покарання у виді позбавлення волі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, справедливим, достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження нових злочинів, а відтак відсутні підстави вважати його занадто м'яким, як про це стверджує в апеляції прокурор, та суворим, як про це вказують засуджена та її захисник, отже апеляції прокурора, засудженої та захисника в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки судом при призначенні покарання були враховані всі ті обставини, з якими апелянти пов'язують свої апеляційні вимоги.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляцій, які подані на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року щодо ОСОБА_4
Керуючись п. п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, ст. 365, ст. 366 КПК України 1960 року, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
В порядку ст. 365 КПК України вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року відносно ОСОБА_4 змінити.
Виключити з вступної частини вироку посилання на судимість ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 185 КК України за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2008 року, а з мотивувальної частини вироку - вказівку на наявність обставини, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів.
У решті вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни.
Судді:
________________ _______________ ________________
Павленко О.П. ГладійС.В. Лясковська В.І.