У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Лавренюка М.Ю.,
суддів	Верещак В.М., Заголдного В.В.,
прокурора  звільненого від      кримінальної відповідальності	Кравченко Є.С.,   ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 грудня 2006 року кримінальну  справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постанову Рівненського міського суду від 19 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 21 березня 2006 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

         Постановою Рівненського міського суду від 19 січня 2006 року

 

         ОСОБА_1,

         ІНФОРМАЦІЯ_1,

         не судимий          ,

 

та

         ОСОБА_2,

         ІНФОРМАЦІЯ_2,

         не судимий,

 

за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 К України, звільнені від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а справу щодо них провадженням закрито на підставі ст. 7-1 КПК України.

         Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 21 березня 2006 року постанову суду щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину.

 

         Органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися, з урахуванням змін, внесених постановою прокурора від 25 березня 2004 року, у тому, що вони 2 лютого 2001 року близько 23 години 30 хвилин у приміщенні туалету бару “Октант”, що на АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно нанесли працівнику бару - ОСОБА_3 удари кулаками по голові та тулубу, спричинивши своїми діями потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

 

         У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок істотних порушень кримінально-процесуального закону та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Посилається на те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про закриття справи, послався на примирення сторін, а в резолютивній частині зазначив про закриття  справи у зв'язку із закінченням строків давності. Твердить, що прокурор, змінюючи обвинувачення з ч. 2 ст. 365 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, продовжував його підтримувати, а тому за примиренням сторін закриття справи не може відбутися. Зазначає, що у судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечували проти закриття справи на підставі ст. 49 КК України, а тому суд повинен був заслухати справу в повному обсязі, а потім закрити справу.

Крім того, на думку прокурора, висновки апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не відповідають  фактичним обставинам справи, оскільки досудовим слідством і судом встановлено, що він та ОСОБА_2 заподіяли тілесні ушкодження ОСОБА_3 Вказує на те, що, закриваючи справу  на підстав п. 2 ст. 6 КПК України відносно ОСОБА_1, суд не прийняв рішення щодо ОСОБА_2, тоді як їх дії взаємопов'язані.

Серед порушень кримінально-процесуального закону, прокурор посилається на те, що апеляційним судом порушено п. 2-1 ч. 1 ст. 54 КПК України, оскільки суддя, котрий розглядав справу в апеляційному суді, був доповідачем  по цій справі 2 листопада 2004 року.

 

Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і направлення справи на новий судовий розгляд у звязку із неправильним закриттям справи щодо вказаних осіб, пояснення ОСОБА_1, котрий заперечував щодо скасування ухвали апеляцйного суду, вважаючи її законною,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

 

Відповідно до вимог кримінально процесуального законодавства суд, при здійсненні правосуддя в кримінальних справах повинен неухильно додержуватися передбаченої законом процесуальної форми, що є неодмінною умовою всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини і прийняття у ній законного, обґрунтованого та справедливого  рішення.

 

Перевіркою матеріалів справи, встановлено, що вказаних вимог закону у даній справі судовими інстанціями не додержано.

 

Як видно із матеріалів справи, під час судового розгляду справи судом першої інстанції прокурор своєю постановою від 25 березня 2004 року змінив пред'явлене ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачення з ч. 2 ст. 365 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, продовжуючи підтримувати обвинувачення у зв'язку із особливим громадським значенням справ, що  відповідає вимогам кримінально-процесуального закону.

 

Під час судового розгляду справи судом першої інстанції суд дійшов висновку, що оскільки злочин, вчинений ОСОБА_1 і ОСОБА_2, є невеликої тяжкості, а з часу його вчинення минуло більш ніж три роки, своєю постановою від 19 січня 2006 року на підставі ст. 49 КК України звільнив вищезазначених осіб від кримінальної відповідальності.

 

Однак, вказане судове рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам кримінального закону та постановлене відповідно до вимог  кримінально процесуального закону.

 

 

Відповідно роз'яснень, що містяться у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України  № 12 від 23 грудня 2005 року, при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності  суд під час попереднього, судового розгляду повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити у визначеному КПК порядку судове рішення.

Також, для ухвалення рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності необхідно ураховувати її згоду на закриття справи з відповідної підстави.

 

Як видно із змісту постанови суду, суд вищезазначених вимог не дотримався, проігнорував думку обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які заперечували проти закриття справи на підставі ст. 49 КК України, а крім того, як підставу закриття справи в мотивувальній частині постанови зазначив, що оскільки потерпілий примирився з підсудними ОСОБА_1 і ОСОБА_2, то справа підлягає закриттю за примиренням між вказаними особами.

 

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляцією ОСОБА_1, оскільки той не погоджувався із висновком суду першої інстанції щодо підстав закриття справи, дійшов висновку про незаконність постанови, оскільки суд не урахував, що ОСОБА_1 заперечував проти закриття справи на підставі ст. 49 КК України, не виправив вищезгаданих помилок, допущених місцевим судом, закрив справу на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину.

 

При цьому, як убачається із змісту ухвали, в порушення вимог ст. 377 КПК України, апеляційний суд взагалі не мотивував прийнятого рішення, не навів в ухвалі жодного аргументу свого рішення щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, залишивши поза увагою ту обставину, що злочин ОСОБА_1 було вчинено разом із ОСОБА_2 і, що саме їх спільними діями було заподіяно тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_3, не вирішив питання відносно ОСОБА_2, що не відповідає вимогам ст. 2 ст. 365 КПК України.

 

Звільняючи від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за відсутністю складу злочину, апеляційний суд не дав оцінки тим обставинам, що відповідно до матеріалів кримінальної справи, спільними злочинними діями ОСОБА_1 і ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я у вигляді відкритого перелому кісток носа з наявністю забійної рани в ділянці носа, крововиливами в обидві навколоочні ділянки, що підтверджується наявними у справі доказами, зокрема поясненнями потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, даними висновку судово-медичної експертизи НОМЕР_1

 

Отже, висновок апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину є передчасним і суперечить зібраним в ході досудового слідства доказам та фактичним обставинам справи. 

Доводи касаційного подання про порушення судом апеляційної інстанції ст. 54 КПК України  у зв'язку із тим, що суддя, котрий розглядав справу від 21 березня 2006 р., вже постановляв судові рішення в апеляційній інстанції по даній справі,  безпідставні, оскільки перелічені прокурором судові рішення не були скасовані чи змінені  судом касаційної інстанції, і  це не суперечить вимогам ст. 55 КПК України.

Враховуючи викладене, оскільки рішення районного і апеляційного суду про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2   постановлені із порушенням вимог кримінального і кримінально-процесуального закону вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

 

          Керуючись  ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а :

         касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

         Постанову Рівненського міського суду від 19 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 21 березня 2006 року щодо ОСОБА_1  та ОСОБА_2  скасувати, а справу направити на судовий розгляд.

 

судді:

 

                     Лавренюк М.Ю.            Верещак В.М.       Заголдний В.В.