ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 р. Справа № 122241/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Дяковича В.П.,

суддів - Носа С.П., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області на постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2011 року у справі №2а-3346/11/0711 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 01.09.2011 року звернувся до суду із адміністративним позовом, яким просив поновити строк звернення до суду; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області нарахувати та виплатити на його користь не виплачене як дитині війни підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2007-2008-2009 роки, та 2010 рік і по день винесення рішення суду.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії дитині війни за період з 01.01.2007 року по 01.03.2011 року відповідно до ст. 100 КАС України залишено без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2011 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.03.2011 року по 22.07.2011 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З таким рішенням суду не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 1832 КАС України, суд відповідно до ч. 1 п. 2 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, суд приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно застосував вимоги ч. 1 ст. 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Оскільки позивач звернувся до суду 01.09.2011 року та не навів жодних поважних причин пропуску ним строку звернення до суду, суд першої інстанції правильно залишив без розгляду позовні вимоги за період з 01.01.2007 року по 01.03.2011 року.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за 2011 рік підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог за період з 01.03.2011 року по 22.07.2011 року, оскільки відповідно до постанови КМУ № 745 від 06.07.2011 року (набрала чинності з 23.07.2011 року), яка прийнята на виконання Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», підвищення до пенсії виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2011 року у справі № 2а-3346/11/0711 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, і оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ В.П. ДЯКОВИЧ

СУДДІ С.П. НОС

А.І. РИБАЧУК