Судове рішення #29177562

2

Справа № 0907/1499/2011

Провадження № 22ц/779/792/2013

Категорія 20

Головуючий у І інстанції Антоняк Т.М.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.


Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю: апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

представника апелянта ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

позивача ОСОБА_6, його представника ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 22 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2010 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що 23.12.2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір-купівлі продажу квартири АДРЕСА_1. Договір вважав удаваним правочином, оскільки такий було укладено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, а тільки як забезпечення повернення грошової позики третьої особи ОСОБА_4

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 лютого 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 23.12.2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області ОСОБА_8 зареєстрованим в реєстрі за № 2344.

На дане рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

В своїй апеляційній скарзі, ОСОБА_2 посилається на та, що судом не досліджено письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Також вказує на порушення норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, вказує на те, що ОСОБА_6 усвідомлював, що укладав договір купівлі-продажу та власноруч його підписав. Також напередодні дня підписання договору ОСОБА_6 особисто отримав новий паспорт (замість загубленого). Крім того, жоден із свідків не підтвердив пояснення і доводи ОСОБА_6 щодо наміру укладення договору позики.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі вказує, що задовольняючи позов суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_6 оскільки, визнав недійсним договір купівлі-продажу, зовсім з інших підстав, ніж вказував позивач. Зокрема, позивач вказував на те, що спірний договір є удаваним, оскільки його було укладено тільки в рахунок забезпечення позики третьої особи, без наміру настання правових наслідків. Однак, суд не знайшов підтвердження удаваного характеру правочину, натомість визнав його недійсним, з підстав неузгодження сторонами ціни квартири.

Також ОСОБА_4 зазначає, що судом не досліджено сам договір купівлі-продажу; правові наслідки його укладення; відмовний матеріал правоохоронних органів, щодо скарг матері позивача; не надано належної оцінки свідченням паспортиста ЖЕО-9, про те, що позивач особисто приходив, щоб знятися з місця реєстрації. Крім того, ніхто з допитах свідків не підтвердив причетність ОСОБА_4 до нібито обману позивача.

З вищезазначених мотивів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 просили рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник, представник ОСОБА_4 доводи своїх апеляційних скарг підтримали та одночасно визнали обґрунтованими доводи скарг один-одного. Просили оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_6 відмовити.

ОСОБА_6 та його представник доводи апеляційної скарги заперечили, а рішення суду вважають законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, доводи представників, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

За змістом ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу. Предметом даного договору була квартираАДРЕСА_1.

ОСОБА_6 оспорював законність зазначеної угоди, вказуючи на її удаваний характер.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У п. 25 постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України роз'яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Відповідно до ч.1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього кодексу.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_6 зазначав, що спірний договір купівлі-продажу було укладено без наміру настання правових наслідків, а тільки забезпечення грошової позики третьої особи, а саме ОСОБА_4

Однак як встановлено судом, та не заперечується матеріалами справи дії позивача ОСОБА_6 навпаки були спрямовані на встановлення тих цивільно-правових відносин, які передбачені укладеним правочином, та настання відповідних правових наслідків передбачених чинним законодавством для договору купівлі-продажу. Зокрема, позивач особисто звертався в ЖЕО-9 з проханням знятися з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1, та оформив відповідну заяву із зазначенням місця вибуття, а саме м. Тлумач, Івано-Франківської області. Копія власноруч написаної ОСОБА_6 заяви міститься в матеріалах справи. (а.с. 36).

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 не заперечив і того факту, що знімаючись з реєстраційного обліку, він знявся і з обліку у військкоматі.

Зважаючи на встановлене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що не знайшли свого підтвердження підстави визнання правочину недійсним через його удаваний характер.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку про нікчемність укладеного 23.12.2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу зважаючи на те, що умови договору не відображали фактичного волевиявлення та згоди сторін щодо ціни, яка є істотною умовою договору. У зв'язку з цим судом ухвалено рішення про його (договору) недійсність.

Погодитися з цим колегія суддів не може, зважаючи на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Так, законодавцем у ч. 2 ст. 215 ЦК України надано визначення нікчемного правочину. Так, нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом.

Нікчемними, зокрема, є правочини:

- укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547);

- укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219);

- укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст. 221);

- укладені недієздатною фізичною особою (ст. 226);

- вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224);

- які порушують публічний порядок (ст. 228).

В даному ж випадку, навіть за умови встановлення невідповідності волевиявлення одного з учасників правочину умовам, що зазначені у договорі ( неналежне узгодження ціни, як істотної умови договору купівлі-продажу) підстав для визнання такого правочину нікчемним, суд першої інстанції не мав.

Крім цього, за приписом ч. 2 ст. 215 ЦК України навіть за умови встановлення нікчемності правочину, визнання його недійсним судом не вимагається.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає до скасування.

Виходячи з вимог ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства та відповідно до встановленого судами першої та апеляційної інстанцій, по суті справи слід ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - відмовити.

На підставі наведеного та ст.ст. 203, 215, 235 ЦК України, ст.ст. 11, 57- 60 ЦПК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.


Головуючий О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

В.М. Соколовський


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація