Справа № 2-43/2012

Провадження № 22ц/782/1112/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року, квітня місяця, 08-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді - Яреська А.В., суддів: Оробцової Р.І., Борисова Є.А., при секретарі: Веселові С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького Штабу воєнізованої газорятувальної частини про стягнення невиплаченої заробітної плати за роботу в понадурочний час, недоплачену суму по тарифу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,-

встановила:

У липні 2011 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати за роботу в понадурочний час, недоплачену суму по тарифу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у подальшому позивач зменшив та уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача на його користь недоплачену суму за роботу в понадурочний час за період з 01 січня 1998 року по 31грудня 2006 року включно в розмірі 1050 грн. 11 коп., недоплачену суму по оплаті тарифу за період з 01 травня 1998 року по 31 грудня 2001 року в сумі 1019 грн. 67 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.10.2010 року по 15 грудня 2012 року та стягнути з відповідача витрати за проведення судової бухгалтерської експертизи в сумі 4502 грн. 40 коп. Просив суд поновити йому строк звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кременчуцького Штабу воєнізованої газорятувальної частини про стягнення невиплаченої заробітної плати за роботу в понадурочний час, недоплачену суму по тарифу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні було відмовлено.

Із рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2012 року не погодився позивач та надав апеляційну скаргу, у якій посилався на не правильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин що мають значення для справи - просив суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Статтею 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Відповідно до правил ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мАють значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно наказу № 5-36 від 24 червня 1997 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на Лисичанський воєнізований газорятувальний загін на посаду бійця 2-го класу з 02 червня 1997 року. 23.04.2010 року, перебуваючи на посаді командира відділення ВГЗ він подав заяву про звільнення з виходом на пенсію 05.05.2010 року звільнився. Рішенням Лисичанського міського суду від 01.10.2010 року (а. с. 78-80) позивачу за роботу у понадурочний час роботи виплачено 1113 грн., за час затримки розрахунку 5514 грн. 40 коп., а всього 6627грн. 40 коп (а. с. 81-82) Судом під час розгляду справи по суті було призначено судово-бухгалтерську експертизу, яку і було проведено - висновок № 185/24-235/25 від 25.05.2012 року (а. с. 145-157). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено строк звернення до суду.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи при цьому з наступного. Як вбачається з предмету заявлених позовних вимог - усі вони стосуються тих сум, що є спірними, такими що не були нараховані позивачеві під час його роботи на підприємстві. Це підтверджується і висновком проведеної по справі судово-бухгалтерської експертизи (а. с. 145-157). З матеріалів справи вбачається, що з моменту здійснення остаточного розрахунку із позивачем до моменту його звернення до суду із зазначеним позовом пройшло значно більший період часу ніж 3 місяці (а.с. 1-2).

Посилання апелянта на положення ст. 233 КЗпП України на увагу не заслуговують - адже зазначені положення Закону не розповсюджують свою дію на ті випадки, коли спір стосується вирішення питань правильності нарахування та обчислення оплати праці - і у цих випадках діє строк позовної давнини у три місяці. Спірна сума на яку претендує позивач була визначена ним остатчоно лише під час розгляду справи у суді першої інстанції після проведення експертизи по справі - ця сума не була нарахована відповідачеві на момент його звільнення чи після нього - немає підстав вважати що ця сума є заборгованістю підприємства з оплати праці, відповідач заперечує та заперечував проти її обчислення та нарахування. Після звільнення з підприємства та отримання остаточного розрахунку позивач не звернувся своєчасно до суду з метою оспорювання дій відповідача щодо невірного обрахунку оплати праці.

Не заслуговує на увагу і думка у апеляції про зворотню дію норми закону про розширення строків звернення до суду, адже на думку колегії суддів, її дія не розповсюджується на ті випадки, що є предметом розгляду по зазначеній справі. Доводи апелянта про припущене судом порушення, що знайшло свій вияв у непостановленні по справі ухвали щодо поновлення строку чи відмови у цьому на увагу не заслуговує, адже це питання було вирішено безпосередньо у самому судовому рішенні, відповідно до правил п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК та згідно до роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення у цивільній справі" 18.12.2009 №14.

Рішення суду відповідає як матеріальному праву, так і судовій практиці з зазначеного питання, при його винесенні ураховані і висновки у рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012, в ухвалі Верховного Суду України від 8 серпня 2007 року, в рішенні цього ж суду від 16 січня 2008 року про те, що перебіг встановленого статтею 233 Кодексу тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди починається з наступного дня після проведення виплат заробітної плати незалежно від тривалості затримки розрахунку. Тобто для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданної при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплат всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Відповідач фактично розрахувався з позивачем 05.05.2010 року, сплативши грошові кошти, до суду ж позивач з позовом звернувся 12.07.2011 року, тобто після спливу тримісячного строку.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду 1-ї інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм процесуального та матеріального права. Доводи апеляційної скарги з огляду на наявні у справі докази висновків суду першої інстанції не спростовують і при встановленні фактів, на яких ґрунтується рішення, суд не припустив таких порушень норм матеріального чи процесуального права, що давали б підстави для скасування рішення суду, судом першої інстанції було достатньо повно з'ясовано необхідні для винесення рішення обставини справи. Ст. 308 ЦПК України визначено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги є відсутніми.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307, 308, 314, 315 ЦПК колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту її оголошення до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий___________ Судді _____________________