УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої: Пнівчук О.В.
суддів: Беркій О.Ю., Шишка А.І.
секретаря Лисак І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Косівської міської ради, управління Держкомзему в Косівському районі про визнання незаконними та скасування державних актів на право приватної власності на землю, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 12 лютого 2013 року,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Косівського районного суду від 12 лютого 2013 року вищевказаний позов задоволено
Визнано незаконними та скасовано Державні акти про право власності на земельну ділянку, що видані на ім'я ОСОБА_2, співвласник - ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки ВВО № 915651 від 14.12.2004 року: серії ЯД № 869630 кадастровий номер земельної ділянки 26:236:101:00:02:006:0059 за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0796 м.кв. - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд , який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010730600398 від 09.08.2007 року ; серії ЯД №869631 кадастровий номер земельної ділянки 26:236:101:00:02:006:0060 за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0798 м.кв. , для ведення особистого селянського господарства, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010730600399 від 09.08.2007 року; серії Д № 860632 кадастровий номер земельної ділянки 26:236:101:00:02:008:0053 за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0793 м.кв., для ведення особистого селянського господарства, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010730600397 від 09.08.2007 року.
На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин у справі.
Апелянт зазначив, що ОСОБА_1 просила визнати незаконними та скасувати державні акти на право власності на землю, однак ст.16 ЦК України не передбачено такий спосіб захисту права як скасування документів.
Крім того, на думку апелянта, вимога про скасування державних актів на право приватної власності підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки згідно п.1 ч.2 ст.162 КАСУ лише у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення із зазначенням способу його здійснення.
Позовні вимоги стосувались визнання незаконними та скасування державних актів, виданих Косівською міською радою, в той же час до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було заявлено жодних позовних вимог.
Апелянт вказує, що фактично відповідачем по справі є Косівська міська рада, яка як суб'єкт владних повноважень видала оскаржувані державні акти, тому з огляду на зазначене, справа повинна була розглядатись в порядку адміністративного судочинства. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в такому випадку мали б бути третіми особами, а не відповідачами.
З наведених підстав, ОСОБА_2 просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
У засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.
Апелянт ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Вислухавши доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 18.11.2003 року позивач ОСОБА_1 відповідно до договору дарування подарувала будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 своїм онукам: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також на підставі договору дарування від 14.12.2004 року подарувала їм земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
На підставі договору дарування земельної ділянки ВВО № 915651 від 14.12.2004 року на ім"я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видано спірні Державні акти:
- серії ЯД № 869630 кадастровий номер земельної ділянки 26:236:101:00:02:006:0059 за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0796 м.кв. - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд , який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010730600398 від 09.08.2007 року ;
- серії ЯД №869631 кадастровий номер земельної ділянки 26:236:101:00:02:006:0060 за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0798 м.кв. , для ведення особистого селянського господарства, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010730600399 від 09.08.2007 року;
- серії Д № 860632 кадастровий номер земельної ділянки 26:236:101:00:02:008:0053 за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0793 м.кв., для ведення особистого селянського господарства, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010730600397 від 09.08.2007 року.
Рішенням Косівського районного суду від 03.07.2012 року та додатковим рішення суду від 21.09.2012 року визнано недійсними договори дарування укладені від імені ОСОБА_1, в тому числі і договір дарування земельних ділянок від 14.12.2004 року. Дане рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.08.2012 року та ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 грудня 2012 року, (а.с.6-7,8).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з преюдиційності фактів, встановлених рішенням Косівського районного суду від 03.07.2012 року в частині визнання недійсним договору дарування, на підставі якого видано спірні державні акти. Враховуючи таку обставину, суд прийшов до правильного висновку щодо наявності підстав для застосування правових наслідків недійсності правочину, визнання незаконними та скасування спірних державних актів на право власності на землю.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Косівського районного суду від 03.07.2012 року та додатковим рішення суду від 21.09.2012 року, які набрали законної сили, визнано недійсним договір дарування (ВВО № 915651 від 14.12.2004 року) вищевказаних земельних ділянок площею 0,0796 м.кв. 0,0793 м.кв., та 0,0798 м.кв.
В силу дії ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно ч.1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Враховуючи той факт, що договір дарування від 14.12.2004 року, на підставі якого видані спірні державні акти, у встановленому порядку визнано недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_1
Що ж до доводів апелянта про порушення судом першої інстанції правил підсудності, слід зазначити наступне.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, № 9, вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.
Згідно п.6.7 постанови Пленуму ВССУ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року №3, при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.
Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю. Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Беручи до уваги зазначене, а також той факт, що даний спір є приватноправовим та виник із відносин, урегульованих нормами цивільного права, колегія суддів критично розцінює посилання апелянта на необхідність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Косівського районного суду від 12 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуюча Пнівчук О.В.
Судді: Беркій О.Ю.
Шишко А.І.