03.04.2013

Справа № 2-342/11 (2/2704/49/12)

У К Р А Ї Н А

НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Р І Ш Е Н Н Я

(повний текст)

03 квітня 2013 року Нахімовський районний суд міста Севастополя в складі:

Головуючого: судді Семенухи Т.Б.

при секретарі - Кокоревій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, розділ сумісного майна та відшкодування шкоди за зустрічної позовної заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ сумісного майна та відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. Неодноразово змінюючи позовні вимоги, остаточно 12.04.2012 року (а.с.194-198) просив визнати об'єкти недобудованого нерухомого майна, які знаходяться на території домоволодіння по АДРЕСА_1 с.Любимівка в м.Севастополі спільною сумісною власністю, визнати за сторонами право власності по ? частки за кожним на ці недобудовані об'єкті, визнавши за позивачем право власності на недобудовані об'єкти на загальну вартість 155161,05грн., за відповідачкою на недобудовані об'єкти на загальну вартість 188030,05грн, стягнувши з відповідачки на його користь компенсацію різниці вартості частки в розмірі 16434,05грн. Також просив стягнути з відповідачки на його користь у відшкодування матеріальної шкоди 74238,05грн., та компенсувати витрати на правову допомогу в розмірі 2000грн.

Вимоги мотивовані тим, що у період шлюбу, сумісно побудували нові побудови на ділянці АДРЕСА_1 в с.Любимівка в м.Севастополі, однак до наступного часу до експлуатації вони не здані. ОСОБА_1 вважає ці недобудовані об'єкти спільним подружнім майном, та просить його розділити. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 самостійна зруйнувала частину об'єктів, чим завдала йому матеріальну шкоду в розмірі 74238,05грн, у вигляді вартості ? частки зруйнованих побудов.

ОСОБА_2 звернулась із зустрічної позовною заявою, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, остаточно 03.03.2011 року (т.1, а.с.2-5) просила визнати за нею право власності на будівельні матеріали, що були використані при реконструкції житлового будинку з господарськими побудовами по АДРЕСА_1 в м.Севастополі, стягнувши з нею на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію його ? частки в розмірі 197259грн. Також просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь у відшкодування матеріальної шкоди 136345грн. У судовому засіданні зменшила розмір позовних вимог стосовно вартості ? частки будівельних матеріалів та розміру матеріальної шкоди.

Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що за період шлюбу відповідач почав реконструкцію будинку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, в наслідок чого ними були побудовані будівлі, однак оскільки побудови є самовільними, будувались без відповідного дозволу та проекту, до експлуатації не прийняти, вважає, що самі побудови не є об'єктами спільної власності, спільним є тільки будівельні матеріали, що були використані при їх будівництві. Оскільки використані будівельні матеріали є об'єктом неділимим, просила визнати за собою право власності на всі будівельні матеріали із стягненням з нею на користь ОСОБА_1 половини їх вартості в розмірі 136345грн. Крім того, вказувала, що ОСОБА_1 без її згоди демонтував частину будинку, що належить їй на підставі договору дарування, чим завдав їй матеріальної шкоди, яку вона просить стягнути з нього.

Позивач та його представники у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити, проти зустрічного позову заперечували.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні заперечували проти доводів основної позовної заяви, в задоволенні якої просили відмовити, зустрічний позов підтримали.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обох сторін підлягають відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони у період з 07.08.1999 року по 05.02.2010 року перебували у шлюбі.

У цій період, на підставі договорів дарування від 28.08.2004 року відповідачка ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку та жилий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 в м.Севастополі.

16.11.2006 року сторони уклали між собою договір дарування, у відповідності до якого відповідачка подарувала позивачу 32/100 ідеальні частки вищевказаної земельної ділянки.

Після отримання відповідачкою у дар будинку, сторони почали його реконструкцію та будівництво нових об'єктів на вищевказаної земельної ділянки.

Як вбачається з технічного паспорту по АДРЕСА_1 в м.Севастополі, частина будинку літ.«А», що перейшов у дар відповідачці був демонтований. Крім того, на земельної ділянки побудовані будівлі, а саме літ.«И»-жиле, «К»-уборна, «Л»-лазня, «М»-сарай, «Н»-літній душ, «С» та «П»-літні кухні, «Р» та «С»- сараї, «Т»-навіс.

Позивач не заперечує, що вищевказані об'єкти є самовільними, однак на підставі ст.331 ЦК України просить визнати їх спільним майно подружжя та розділити.

Виходячи зі змісту частин першої і другої ст.331 ЦК України, частини першої ст.182 ЦК України та п.8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (що діяло на час будівництва), право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч.3 ст.331 ЦК України), відтак ст.331 ЦК України не передбачає можливість визнання права власності на новостворене нерухоме майно у судовому порядку.

Крім того, суд враховує, що позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені про визнання за ним права власності не на головну річ - будинок, а на самовільно побудовані (реконструйовані) господарські побудови, яки є відповідно до положень статей 186, 381 ЦК приналежністю головної речі (будинку). Діючим законодавством не передбачена можливість визнання самостійного права власності на побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди.

При такому положенні, суд вважає, що права позивача на частку майна, що є об'єктом самовільного будівництва, захисту у судовому порядку не підлягають, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Вимоги ОСОБА_1 про відшкодування йому половини вартості зруйнованих об'єктів недобудованого нерухомого майна, суд також вважає такими, що задоволенню не підлягають. Оскільки позивачем не підтверджено його право власності на будь які об'єкти, що були побудовані на спірної ділянці, відповідність їх будівельним нормам та стандартам, на думку суду шкода, яка мабуть і була завдана позивачу внаслідок знесення цих незаконних споруд, не підлягає відшкодуванню у судовому порядку, оскільки у судовому порядку підлягають захисту тільки правомірні інтереси сторін. Крім того, суду не надано належних доказів завдання шкоди та її розміру.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

При такому положенні, суд вважає, що права позивача на частку майна, що є об'єктом самовільного будівництва, захисту у судовому порядку не підлягають, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні його позову, судові витрати, що були понесені ним, не відшкодовуються.

Позовні вимоги ОСОБА_2 також суд вважає такими, що задоволенню не підлягають за наступними обставинами.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін сторони дійсно у період шлюбу самовільно побудували на своєї земельної ділянці об'єкти, яки до експлуатації не здані, право власності на них не зареєстровано.

При такому положенні суд погоджується з доводами відповідачки та її представника, що вказані об'єкти розділу не підлягають, оскільки право власності у сторін виникло тільки на будівельні матеріали, що були використані при їх будівництві.

ОСОБА_2 просить розділити вказані будівельні матеріали таким чином, щоб визнати за нею право власності на всі будівельні матеріали, із стягненням з неї на користь ОСОБА_1 компенсації вартості ? їх частки в розмірі 197259грн.

У відповідності до ч.2 ст.365 ЦК України суд може припинити право особи на частку у спільному майні, за умови попереднього внесення вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

ОСОБА_2 вищевказані вимоги закону не виконала, крім того, суду не надано ні з боку позивача, ні з боку відповідача доказів вартості будівельних матеріалів, що були використані сторонами при реконструкції будинку. Домовленість стосовно їх вартості між сторонами не досягнута, а тому суд вважає вказані доводи такими, що не підтверджені доказами.

Вимоги ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, яка була завдана їй з боку ОСОБА_1 внаслідок демонтування частини будинку літ «А» по АДРЕСА_1, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідачкою не було надано суду жодного доказу, що на момент проведення демонтування вона заперечувала вказаним діям позивача. Побічно доводи відповідачці спростовуються тим, що з вимогами про відшкодування шкоди вона звернулася тільки після розірвання шлюбу та тільки після подання до неї позову про розділ майна.

Судові витрати, що були понесені ОСОБА_2 при зверненні до суду відшкодуванню не підлягають, оскільки судом у задоволенні її вимог відмовлено.

На підставі ст.ст.62,69,70 ч.1,71 Сімейного кодексу України, 331, 376 ЦК України, керуючись ст.ст.10,11,60,88,213,214,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя-підпис

Копія вірна

Суддя Нахімовського

районного суду м.Севастополя Т.Б.Семенуха