ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

02 квітня 2013 р. Справа № 802/455/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Ємельянова Родіона Ігоровича

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до: Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин

про: визнання протиправними дій та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі -позивач) із адміністративним позовом до управління Пенсійного фону України у м. Ладижин Вінницької області (далі -відповідач) про визнання протиправними дій та скасування вимоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії УПФ України у м. Ладижині щодо прийняття вимоги та сама вимога про сплату боргу є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують ч. 2 ст. 19 Конституції України і положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції Закону України від 07.07.2011 року №3609-ІУ).

З наведених підстав, позивач просив визнати протиправним дії відповідача щодо зобов'язання позивача здійснити доплату до мінімального страхового внеску та скасувати вимогу про сплату боргу від 02.01.2013р., прийняту УПФ України у м. Ладижин на суму 1795,83 грн.

Ухвалою суду від 18 лютого 2013 року відкрито провадження у справі.

В судовому засідання представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином. Разом із тим, 01.04.2013 року на адресу суду надійшов лист, в якому відповідач позовні вимоги підтримує, а також просить провести розгляд справи без участі представника відповідача.

За правилами ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Позивач - ОСОБА_2 зареєстрований в УПФ України у м. Ладижин як фізична особа підприємець, крім того є платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом НОМЕР_1 від 24.12.2010 року та Свідоцтвом НОМЕР_2 від 01.01.2012 р. ( а.с.17-18).

Так, позивач має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії та відповідно до норм ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на достроковий вихід на пенсію.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу з 16.08.2008 року призначена пенсія за віком ( а.с.13).

12.12.2012 року відповідач направив позивачу повідомлення -розрахунки, якими повідомив позивача про те, що йому було донараховано суми по сплаті мінімального страхового внеску за 12 місяців у 2011 році у розмірі 1698,23 грн. та за 12 місяців 2012 р. у розмірі 4572,42 грн. (а.с.20-21).

В порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на думку позивача, УПФУ у м. Ладижин протиправно здійснено нарахування доплати до мінімального страхового внеску та винесено вимогу про сплату боргу № Ф 78.1 від 02.01.2013 р.

Оскаржуючи правомірність вимоги про сплату боргу № Ф78.1 від 02.01.2013 р. позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просив визнати протиправними та скасувати вимогу від 02.01.2013 року про сплату боргу на суму 1795,83 . Свою позицію він обґрунтовує тим, що донарахування йому сум мінімального страхового внеску здійснено за період з 01.08.2011 року по 31.12.2012 року включно, тобто з моменту набуття чинності змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464. Так, статтю 4 цього Закону було доповнено частиною 4, відповідно до якої особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011 № 3609 та до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", пенсіонери - приватні підприємці, що сплачують єдиний податок, більше не є платниками єдиного внеску, в частині сплати цього внеску за себе у зв'язку з тим, що тепер вони не належать до числа застрахованих осіб в обов'язковому порядку.

Суд погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.

Відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України від 09.07.2003р. № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону №1058 фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності є застрахованими особами.

Зазначені особи є страхувальниками та платниками страхових внесків до Пенсійного фонду (п. 5 ст. 14, ч. 1 ст. 15 Закону №1058).

Статтею 1 Закону №1058 визначено поняття "пенсія" - як, щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону №1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1)пенсія за віком; 2)пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону №1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

В силу п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464 від 08.07.2010р. (Закон України №2464), платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

06.08.2011р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011р. №3609-VІ. Даним Законом доповнено статтю 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", частиною четвертою такого змісту "Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування".

Як вбачається із матеріалів справи, позивач має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії та відповідно до норм ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та має право на достроковий вихід на пенсію. Так, позивачу з 16.08.2008 року призначена пенсія за віком ( а.с.13).

Суд наголошує на тому, що частина 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах. Оскільки, як було встановлено у судовому засіданні, позивач відповідно до ст. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" не укладав із відповідачем договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового соціального страхування, то у нього відсутній обов'язок щодо сплати цього внеску.

Так, пенсіонерами за віком є особи, які досягли встановленого Законом загального пенсійного віку та отримують пенсію.

При цьому, закон не містить обмежень в залежності від виду отримуваної пенсіонером пенсії (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника чи за вислугу років).

Таким чином, ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, є пенсіонером за віком, а отже на позивача поширюються положення ч.4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску.

Разом із тим, представник відповідача в судовому засіданні 14.03.2013 року заявив клопотання про залишення позову без розгляду, в зв'язку із пропущенням позивачем строку звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, вимога позивача щодо визнання протиправними дій відповідача, а саме винесення останнім вимоги про сплату боргу №Ф78.1 від 02.01.2013 року, однак позивач звернувся до суду з позовною заявою 31.01.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п'ятою статті 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Разом із тим, відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частиною п'ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 3 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Відповідно до частини 8 пункту 3 статті 106 зазначеного вище Закону у разі, якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.

З аналізу вказаної норми вбачається, що вимога про сплату боргу оскаржується у десятиденний строк.

Як вбачається із матеріалів справи, на адресу позивача 13.01.2013 року надійшла вимога про сплату боргу. Разом із тим, представник позивача в судовому засідання пояснила, що вимогу позивач не отримував особисто, а через членів сім'ї.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Суд, визначаюсь щодо посилань представника відповідача про залишення позову без розгляду, виходив із того, що при наявності протиправних дій відповідача - суб'єкта владних повноважень, заявник не може бути позбавлений права на захист його прав із формальних підстав.

Крім того, позивач також оскаржує протиправні дії відповідача, щодо яких застосовується загальний строк звернення, передбачений КАС України. Також, матеріалами справи не підтверджується отримання вимоги безпосередньо самим позивачем.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду та обґрунтованість його позовних вимог.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з нормами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин та скасування вимоги Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин про сплату боргу № Ф 78.1 від 02.01.2013 р.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин щодо винесення вимоги про сплату боргу № Ф 78.1 від 02.01.2013р.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин про сплату боргу № Ф 78.1 від 02.01.2013р.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 34,41 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна