Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1681/13 Головуючий у 1 інстанції: Лихосенко М.О.

2013 р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„02" квітня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Стрелець Л.Г.

при секретарі: Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Київсоюзшляхпроект», третя особа: Державний департамент нагляду за дотриманням законодавства про працю ТДПІ у Запорізькій області, про поновлення строку звернення до суду, стягнення заборгованості по заробітній платі, про внесення змін у трудову книжку, про зміну в трудовій книжці формулювання причин звільнення з роботи, про стягнення грошових коштів, про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в ході розгляду справи був уточнений, до АТЗТ «Київсоюзшляхпроект»(правонаступник ПАТ Київсоюзшляхпроект»), третя особа: Державний департамент нагляду за дотриманням законодавства про працю ТДПІ у Запорізькій області, про поновлення трудового стажу та виплату грошової компенсації.

У позові зазначав, що 18 червня 2007 року він був прийнятий інститутом АТЗТ «Київсоюзшляхпроект» на посаду інженера-геолога 1-ої категорії для роботи в м. Запоріжжі, для здійснення постійного авторського нагляду за будівництвом автотранспортної магістралі через р. Дніпро в м. Запоріжжі у складі комплексної групи, відповідно до наказу № 110 від 18.06.07 року.

Згідно займаної посади, його щомісячний оклад становив 1 200 грн. та преміальна виплата в межах окладу.

Однак наприкінці грудня 2007 року ним була отримана заробітна плата в розмірі лише 600 грн. за відпрацьований повний робочий місяць.

З даного приводу він звернувся до бухгалтерії підприємства та отримав пояснення, що він оформлений за сумісництвом.

Незважаючи на оформлення його неналежним чином з боку роботодавця, він працював повний робочий день та був задіяний в робітництві навіть в неробочі та вихідні дні, що підтверджується довідкою КП «Управління капітального будівництва» від 18.08.2009 року.

Зазначає, що відповідач одноособово, в односторонньому порядку змінив умови трудової угоди, тим самим порушивши його права, оплачуючи постійну роботу з 18.06.2007 року по 01.03.2008 року, як роботу за сумісництвом. Сума заробітку, що була нарахована йому за цей період, являлася вдвічі меншою, ніж відпрацьований ним робочий час.

28 грудня 2007 року ним була подана нова заява про прийом на постійну роботу на посаду інженера-геолога для здійснення авторського нагляду, на повну ставку з 02.01.2008 року.

Незважаючи на це, відповідач здійснив оформлення його документів на постійну роботу лише з 01.03.2008 року, прийнявши його на роботу за контрактом.

02 січня 2009 року між ним та відповідачем було продовжено трудовий контракт, відповідно до якого він приймався на роботу в м. Запоріжжі на посаду геолога 1-ої категорії для проведення постійного авторського нагляду за будівництвом автотранспортної магістралі через р. Дніпро з посадовим окладом 2 500 грн.

В 2009 році, у зв'язку з припиненням фінансування будівництва автотранспортної магістралі, він змушений був двічі (у березні, квітні) брати безоплатну відпустку.

Посилаючись на недостатність фінансування будівництва вищезазначеної магістралі на невизначений термін, адміністрація запропонувала йому з'явитися 01.06.2009 року на 08-00 годин до відділу геологічних вишукувань підприємства за адресою: м. Київ, вул. Ежена Потьє, 14а, попередивши, що у разі неявки його на роботу без поважних причин він буде звільнений з роботи за ч.4 ст.40 КЗпП України (прогул).

Про дані вимоги йому стало відомо з телеграми, отриманої 28.05.2009 року, у зв"язку з чим у нього погіршився стан самопочуття. Він знаходився на лікарняному, про що свідчать листи непрацездатності та виписний епікриз.

Після лікарняного ним була подана заява від 30.06.2009 року на отримання чергової щорічної відпустки з 01.07.2009 року, яка була відправлена роботодавцю разом з лікарняними та заявою на компенсування вартості медичних препаратів, які були придбані ним для лікування, одна відпустка йому надана не була.

15 липня 2009 року, у зв'язку з відсутністю достатнього обсягу робіт, ним була подана заява про звільнення його з роботи відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України, яка була відправлена відповідачу поштою, але адресатом отримана не була і повернулася відправнику.

Наказом № 95 від 09.07.2009 року відповідач безпідставно звільнив його з роботи за ч.4 ст.40 КЗпП України. В день звільнення не видав належно оформлену трудову книжку та не провів розрахунок.

При звільненні відповідачем йому не була виплачена грошова компенсація: за 8,5 місяців його постійної, а не за сумісництвом, роботи- з 18.06.2007 року по 01.03.2008 року, у розмірі 9 670 грн., а також компенсація за роботу в вихідні та світкові дні у кількості 37 днів, за період з 11.06.2007 року по 30.12.2008 року, у сумі 8 861 грн., заборгованість по заробітній платі за березень, квітень, травень 2009 року у сумі 3 559 грн. 52 коп., матеріальна допомога до щорічної тарифної відпустки за 2007-2009 роки, яка передбачена колективною угодою, в сумі 2 143 грн. 54 коп., грошова компенсація за затримку розрахунку зарплати з дня звільнення з 01.07.2009 року у розмірі 17 500 грн.

Також незаконними діями, пов"язаними з порушеннями умов контракту, та у зв"зку з незаконним звільненням з роботи відповідач спричинив йому моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд зобов'язати відповідача змінити запис №45 у його трудовій книжці в частині дати прийому на постійну роботу з 18.06.2007 року, змінити в записі №48 у його трудовій книжці формулювання причини звільнення з ч.4 ст.40 КЗпП України на звільнення за ч.1 ст.36 КЗпП України, внести відповідні записи в його трудову книжку, видати вкладиш до трудової книжки з відповідними змінами та записами, видати довідку про заробітну плату з 11.06.2007 року по 30.06.2009 року з урахуванням грошової компенсації для обчислення пенсії, стягнути невиплачену частину грошових коштів за період з 11.06.2007 року по 01.03.2008 року у сумі 9 670 грн., заробітну плату за роботу в вихідні та світкові дні за період з 11.06.2007 року по 30.12.2008 року за 37 днів у сумі 8 861 грн., матеріальну допомогу до щорічної відпустки та оплату на придбання ліків і медичний огляд у сумі 2 143 грн. 54 коп., заборгованість по заробітній платі за березень, квітень, травень 2009 року у сумі 3 559 грн. 52 коп., грошову компенсацію за затримку розрахунку зарплати з 01.07.2009 року , виходячи із середнього заробітку 2500 гр., у розмірі 17 500 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2012 року позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з ПАТ «Київсоюзшляхпроект» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за березень, квітень, травень 2009 року у сумі 3 559 грн. 52 коп.

ОСОБА_2 відмовлено в частині позовних вимог до ПАТ «Київсоюзшляхпроект»:

- про винесення зміни в запис №45 в трудовій книжці в частині дати прийняття на постійну роботу з 18.06.2007 року;

- про зміну в записі №48 в трудовій книжці формулювання причин звільнення з п.4 ст.40 на ч.1 ст.36 КЗпП України;

- про стягнення грошових коштів, невиплачених при роботі за сумісництвом за 8,5 місяців з 11.06.2007 року до 01.03.2008 року у розмірі 9 670 грн.;

- про стягнення заробітної плати за роботу в святкові та вихідні дні за період з 11.06.2007 року по 30.12.2008 року за 37 днів у сумі 8 861 грн.;

- про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки за 2 роки, оплати за ліки та медичний огляд у сумі 2 143 грн. 54 коп.;

- про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку в сумі 17 500 грн.;

- про відшкодування моральної шкоди в сумі 15 000 грн.;

- про внесення відповідних записів до трудової книжки та видачу довідки про заробітну плату з урахуванням зазначених доплат.

Стягнуто з ПАТ «Київшляхсоюзпроект» судовий збір в сумі 214 грн. 60 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, повний текст якого був отриманий ОСОБА_2 10.12.2012 року, останній 18 .12.2012 року подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і його вимоги зодовольнити.

При залишенні зазначеної скарги без руху ухвалою судді апеляційного суду від 23.01. 2013 року, про пропуск строку її подачі ОСОБА_2 помилково вказано не було і апеляційне провадження за оновленою ОСОБА_2 скаргою було відкрито ухвалою від 27 лютого 2013 року .

Враховуючи, що за поясненнями ОСОБА_2, порушення строків подачі скарги було пов"язане з датою отримання ним повного тексту оскаржуваного рішення і вказані обставини підтверджуються матеріалами справи(т.1,а.с.245), зазначені причини пропуску визнані поважними для поновлення строку, враховуючи, що за положеннями цивільного процесуального законодавства тільки обізнаність зі змістом судового рішення чи ухвали, з матеріалами справи дає стороні реальну можливість оскаржити судове рішення та викласти доводи апеляційної скарги у відповідності з вимогами закону.

У призначене на 02 квітня 2013 року засідання апеляційного суду представник ПАТ «Київсоюзшляхпроект», яке судову повістку про виклик отримало 11.03.2013 року, не явився, однак відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України його неявку колегія не розцінює, як перешкоду для розгляду справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача не виплачену йому при звільненні заборгованість по заробітній платі за березень-травень 2009 року у сумі 3 559 гр. та відмовляючи у задоволенні рішти вимог, суд послався на безпідставність останніх та виходив з доведеності відповідачем того, що за обставинами прийому, звільненні та забезпечення умов оплати праці ОСОБА_2 вимоги трудового законодавства порушені не були.

З висновками суду в повній мірі погодитися не можна з наступниї підстав.

Судом встановлено, що на підставі заяви від 08.06.2007 року позивач наказом № 35-к від 12.06.2007 року був прийнятий відповідачем на роботу за сумісництвом на посаду геолога першої категорії у відділ геологічних вишукувань для виконання авторського нагляду за будівництвом автомагістралі в м. Запоріжжі на строк з 11.06.2007 року по 31.12.2007 року, з оплатою 50% від окладу у розмірі 1200 гр., при 4-х годинному робочому дні(т.1, а.с. 117-118).

По закінченню строку роботи його було звільнено на підставі наказу № 82-к від 27.12.2007 року за п.2 ст. 36 КЗпП України.

Наказом № 3-к від 18.01.2008 року його знову було прийнято на роботу на ту ж саму посаду за сумісництвом на період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, а наказом № 24-к від 04.03.2008 року з 01.03.2008 року прийнято на постійну роботу по контракту(т.1,а.с.120, 209, 210).

02 січня 2009 року з ОСОБА_2 був укладений контракт на роботу з 02.01.2009 року по 31.12.2009 року(т.1, а.с.19-20), а наказом № 95 -ос від 09.07.2009 року він був звільнений з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України(т.1.а.с.22).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Встановивши, що спір між сторонами виник про розмір належних звільненому працівникові розрахункових сум, до яких позивач ОСОБА_2 включив грошову компенсацію за 8,5 місяців з 18.06.2007 року по 01.03.2008 року, як за постійну роботу, в розмірі 9 670 грн., а також компенсацію за роботу в вихідні та світкові дні у кількості 37 днів за період з 11.06.2007 року по 30.12.2008 року в сумі 8 861 грн., заборгованість по заробітній платі за березень, квітень, травень 2009 року в сумі 3 559 грн. 52 коп., матеріальну допомогу за два роки до щорічної тарифної відпустки за 2007-2009 року, оплату за ліки та медичний огляд в сумі 2 143 грн. 54 коп., зазначені вимоги позивача суд задовольнив частково.

Визнавши доведеним, що заробітна плата ОСОБА_2 у березні-травні 2009 року була виплачена лише частково і заборгованість по ній за вказані місяці на день розгляду справи становить 3559 гр. 69 коп. і на час ухвалення рішення позивачу сплачена не була, суд стягнув зазначену суму на користь позивача і рішення в цій частині відповідачем не оскаржено.

При цьому будь-яких доказів на підтвердження поважності причин невиплати ОСОБА_2 заробітної плати за вказані місяці відповідач суду першої інстанції не надавав і конкретних причини, з яких ця сума не була виплачена позивачу як при його звільненні у липні 2009 року, так і на час ухвалення рішення, не зазначив.

Відмовляючи за вказаних обставин у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в порядку ст. 117 КЗпП України, суд послався лише на те, що при звільненні позивача йому була виплачена сума розрахунковим у розмірі 4385 гр., яка складалася із допомоги по тимчасовій непрацездатності та компенсації за невикористану відпустку, і такий розмір розрахункових сторонами не оспорювався.

Вказаний висновок суду суперечить змісту ст. 117 КЗпП України, згідно з якою розмір відшкодування за час затримки розрахунку слід визначати з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

За змістом п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

При цьому колегія враховує встановлений ст. 11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог.

Вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку заявлені ОСОБА_2 за період з дня звільнення 01.07.2009 року, однак і на час ухвалення рішення даних про їх фактичну виплату суд першої інстанції не мав.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов"язана відповідна виплата.

З матеріалів справи вбачається, що розмір невиплаченої позивачу заборгованості по заробітній платі становив 3559 гр. 69 коп., що встановлено судом першої інстанції.

Із довідки АТЗТ «Київсоюзшляхпроект» про нараховані ОСОБА_2 суми заробітної плати у 2009 році(т.1,а.с.142), вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивача за два останні календарні місяці, що передували його звільненню, складала: за травень 2009 року -2520 гр., за червень 2009 року - 2977,80гр.

Отже враховуючи лише часткове задоволення вимог ОСОБА_2 про стягнення суми розрахункових, як правомірної, сам розмір невиплаченої йому заробітної плати, визнані сторонами обставини справи щодо нестабільного фінансування відповідача та виходячи з принципу співмірності, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір такого відшкодування в межах заявлених ОСОБА_2 вимог у сумі 17500 гр.

Не можна погодитися повністю і з висновком суду про відсутність підстав для відшкодування спричиненої ОСОБА_2 у зв"язку з невиплатою на час його звільнення частини заробітної плати за березень-травень 2009 року моральної шкоди, враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівника.

Зважаючи на те, що вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даному випадку пов"язане із вирішенням позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди за затримку розрахунку, стягнувши на його користь з відповідача на відшкодування моральної шкоди 1000 гр.

З огляду на викладене, постановлене судом першої інстанції рішення в частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2009 року і по день ухвалення оскаржуваного рішення та відшкодування моральної шкоди не можна вважати законним та обгрутованим, а тому воно підлягає скасуванню у вказаній частині з ухваленням в цій частині нового рішення.

В решті рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ті докази та обставини, на які ОСОБА_2 посилається в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстації і додаткового правового аналізу не потребують.

Інша оцінка апелянтом обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки, не є підставою для скасування рішення про відмову у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2012 року по даній справі в частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2009 року по 29.11.2012 року, відшкодування моральної шкоди та в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:

„Стягнути з ПАТ «Київсоюзшляхпроект» на користь ОСОБА_2 в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2009 року по 29.11.2012 року 17500 гр.

Розмір стягнення середнього заробітку визначений без відрахування обов"язкових податків та платежів.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Київсоюзшляхпроект» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 1000 гр.

Стягнути з ПАТ «Київсоюзшляхпроект» на користь держави судовий збір у сумі 229 гр. 40 коп. та 114 гр. 70 коп."

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: