Справа № 22ц-1762/2008                              Головуючий у 1 інстанції -

Категорія - цивільна                                     Іванченко Я.М.

                                                                        Доповідач - Позігун М.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 вересня 2008 року у справі  за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, -

                                                    В С Т А Н О В И В:

            В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення  Новгород - Сіверського районного суду від 2 вересня 2008 року, яким їм відмовлено  у задоволенні позову до ОСОБА_4 про визнання права власності за кожною з них на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Незаконність судового рішення апелянт обґрунтовує  порушенням судом норм матеріального права, оскільки суд, вірно встановивши фактичні обставини справи, не застосував до спірних правовідносин  тієї норми матеріального права, яка підлягала застосуванню. Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4  перебували в фактичних шлюбних стосунках, проживали однією сім'єю на протязі 2004-2006 років, тобто і на час придбання спірної квартири, яка після її придбання була об'єднана з квартирою №2 в одну квартиру з облаштуванням спільної системи водо- газопостачання. Проте, встановивши дані обставини, суд до спірних правовідносин не застосував положення ст. 74 СК України, в силу якої майно набуте чоловіком і жінкою за час спільного проживання, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі належить їм на праві спільної сумісної власності і на нього поширюються положення глави 8 СК України. Таким чином, суд повинен був визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4. Оскільки відповідач  проживав  однією сім'єю не лише з ОСОБА_3, а був пов'язаний спільним побутом, наявністю взаємних прав і обов'язків  і з ОСОБА_2, яка була ініціатором купівлі квартири, а   тому і остання має право  на частку в квартирі.

         Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

          Судом встановлено, що 15 грудня 2005 року ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, а  28 грудня 2008 року ОСОБА_5 зазначену квартиру продала ОСОБА_4.  В 2005-2006 роках зазначена квартира  самовільно була приєднана до квартири АДРЕСА_1 з обладнанням спільної системи газо- водопостачання. Крім того, судом також встановлено, що ОСОБА_4 біля двох років перебував в фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_3 та  проживав в сім'ї  позивачів.

         Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив із відсутності достатніх правових підстав для  визнання спірної квартири спільною сумісною власністю  з підстав,  передбачених ст. 17 Закону України „Про власність”, оскільки відсутні будь-які письмові угоди про створення сумісної власності між сторонами та не наведено  достатніх доказів щодо придбання спірної квартири за рахунок коштів, отриманих від сумісної праці.

         Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

         Згідно ст. 17 Закону України „Про власність” майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

         Згідно договору купівлі-продажу від 15 грудня 2005 року ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_5 купила  квартиру АДРЕСА_1,  а відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.2.2 продаж квартири вчинено за домовленістю сторін за 2540 грн., які одержані продавцем в особі представника від покупця під час оформлення договору і сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру.  28 грудня 2008 року  ОСОБА_5 продала зазначену квартиру ОСОБА_4 Зазначені договори  ніким не оспорені, є чинними, а обставини, викладені в  них, підтверджуються показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7.  За таких обставин,  суд обґрунтовано  відхилив письмовий доказ позивачки щодо отримання ОСОБА_6 коштів від ОСОБА_2 в липні 2006 року (а.с.29) за квартиру, яка за дорученням останнього  ще в грудні 2005 року ОСОБА_2 була продана ОСОБА_5

         Подальше без відповідних дозволів об'єднання двох квартир в одну, облаштування спільної системи газопостачання та водопостачання, спільного санвузла, замовником виконання   робіт яких виступала ОСОБА_2, суд також обґрунтовано не взяв як доказ в обґрунтування  наявності виникнення права спільної сумісної власності, оскільки  правове значення мають докази придбання майна внаслідок спільної праці членів сім'ї, а не  його подальше утримання.

         ОСОБА_2 і ОСОБА_3  в апеляційній скарзі незаконність судового рішення обґрунтовує  незастосуванням судом до спірних правовідносин положень ст. 74 СК України, оскільки квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було придбано в період знаходження їх в фактичних шлюбних стосунках, а тому майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

         Проте, як вбачається з позовної заяви, позивачі заявляли вимогу про визнання  спірної квартири спільною сумісною власністю з підстав, передбачених ст. 17 Закону України „Про власність”, чинного на час укладення договорів купівлі -продажу спірної квартири, які є чинними і ніким не оспорені.

         Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України судом і розглянуто  позов в межах заявлених вимог  і на підставі  наданих сторонами доказів.

         Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє  законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

          Оскільки  вимог про визнання права власності на майно осіб,  що не перебували в зареєстрованому шлюбі не заявлялось, такі вимоги не були предметом  розгляду місцевим судом, то за викладених обставин доводи апеляційної скарги  в цій частині не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.

         За викладених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування вірного по суті  рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст.  303,   307, 308,  314, 315, 317, 319 ЦПК України,    суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 вересня 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

 Головуючий:                                          Судді: