Справа № 0915/3790/2012

Провадження № 22ц/779/828/2013

Категорія 21

Головуючий у І інстанції Дузінкевич І.М.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.,

суддів Вакарук В.М., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю: апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог Тисменицька державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування удаваною угодою та розірвання договору довічного утримання, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 25 лютого 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Тисменицького районного суду від 25 лютого 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог Тисменицька державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування удаваною угодою та розірвання договору довічного утримання - відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає, що суд не надав належної оцінки її поясненням, про те, що укладаючи в 2008 році договір дарування, вона вважала, що укладала договір довічного утримання, а також підписувала документи пов'язані з приватизацією майна. Проте, що між сторонами дійсно існували правовідносини, що випливають із договору довічного утримання, підтвердив і сам відповідач в судовому засіданні, вказавши, що після укладення договору він здійснював догляд за матір'ю, надавав допомогу по господарству та дбав про неї. Тобто, фактично виконував умови передбачені договором довічного утримання.

Під час розгляду справи представником позивача також заявлялось клопотання про витребування оригіналу спірного договору, однак оригінал договору судом так і не досліджувався, а тільки його копія, яка належним чином не була завірена.

Крім того, апелянт вказує на відсутність в неї примірнику договору дарування, і те, що судом безпідставно залучено до участі у розгляді справи Тисменицьку державну нотаріальну контору, оскільки спірний договір дарування посвідчувався приватним нотаріусом.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції апелянт просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 та її представники вимоги апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити її.

ОСОБА_4 та його представник доводи апеляційної скарги заперечили, а рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим.

Представник Тисменицької державної нотаріальної контори, будучи належно повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не з'явився.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 13.02.2008 року ОСОБА_2 подарувала відповідачу ОСОБА_4 належний їй на праві приватної власності житловий будинок з спорудами за адресою АДРЕСА_1. При укладенні спірного договору вимоги чинного законодавства сторонами повністю дотримані.

На даний час, ОСОБА_2 оспорює законність зазначеної угоди, вказуючи на удаваний характер укладеного договору; вважає, що між сторонами насправді виникли права та обов'язки,що притаманні договору довічного утримання.

Згідно зі ст. 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правомірну, який сторони насправді вчинили.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови N 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

В даному випадку, ні з матеріалів справи, ні з пояснень сторін не вбачається, що сторони свідомо приховали інший правочин (а саме, договір довічного утримання).

Виходячи з положень ст. 744, 745 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Важливою істотною умовою договору довічного утримання є матеріальне забезпечення. Під «матеріальним забезпеченням» слід розуміти не лише грошові суми, надані відчужувачеві, а й вартість продуктів, ліків та інших предметів, наданих набувачем під час виконання своїх обов'язків. Матеріальне забезпечення підлягає грошовій оцінці.

Між тим, в суді апеляційної інстанції сама позивач пояснила, що оформлення документів у нотаріуса вважала «приватизацією». Що ж стосується обов'язку сина утримувати її, то це попередньо не обумовлювалося; нічого у їхніх стосунках після укладення оспорюваного правочину не змінилося - ОСОБА_4 відвідував її та допомагав по господарству періодично.

Сам ОСОБА_4 вказав на те, що допомагає матері не у зв'язку з обов'язками, які б виникли у нього при укладенні договору довічного утримання, а як син; робив це по-можливості завжди.

Зазначені обставини, які підтверджені самими сторонами в судовому засіданні свідчать про те, що наміру укладати договір довічного утримання сторони не мали.

Посилання апелянта на те, що укладаючи спірний договір, вона вважала , що підписує договір довічного утримання та документи пов'язані з приватизацією майна, є голослівними, а тому не приймаються судом до уваги, адже воля сторін в удаваному правочині свідомо спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. В даному ж випадку доводи апелянта ОСОБА_2, більше вказують на помилковість сприйняття обставин, ніж на свідоме укладення як нею, так і відповідачем удаваного правочину, а тому не можуть бути підставою для застосування наслідків передбачених ч.2 ст. 235 ЦК України.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта, щодо помилкового залучення до участі у розгляді справи Тисменицької державної нотаріальної контори, оскільки сама позивач ОСОБА_2 у позовній заяві зазначила Тисменицьку ДНК, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Що ж стосується відсутності примірника договору дарування ( оригіналу) у позивача ОСОБА_2 (дарувальник) передбачено п. 8 Договору та п.37 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (Наказ Міністерства юстиції України від 03.03.2004, № 20/5 ) , що була чинною на час укладення оспорюваного правочину.

Обдарованим ОСОБА_4 в засіданні апеляційної інстанції надано для огляду оригінал свого примірника договору. Жоден з учасників процесу не висловив сумніву, щодо відповідності фотокопії ( а.с. 23) оригіналу документу.

За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права і підстав для його скасування чи зміни з мотивів зазначених апелянтом, немає.

Керуючись ст.,ст. 307; 308; 313- 315; 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 25 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді В.М. Вакарук

В.М. Соколовський