УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/416/13Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Приходченко А. П.

"02" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіПриходченко А.П.,

СуддівАврраміді Т.С., Самойлової О.В.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що між банком та відповідачкою 22.05.2007 року було укладено кредитний договір № 001-11502-220507, відповідно до умов п.1.3 якого банк відкриває кредитну лінію в сумі 3000 грн. для розрахунків за товари, зняття готівки, виконання зобов'язань перед банком та вчинення інших операцій передбачених договором. Відповідачка умови договору виконувала не належним чином, в наслідок чого утворилася заборгованість: по кредиту 4272,92 грн., заборгованість за відсотками 3256,79 грн., заборгованість за комісіями 5270,02 грн., пеня 225 грн. на загальну суму 12799,73, яку банк просив стягнути з відповідачки, а також суму судового збору.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року задоволений позов ПАТ «Дельта Банк». З ОСОБА_6 на користь банку стягнута заборгованість за кредитним договором у розмірі 12799,73 грн. та судовий збір у розмірі 214,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідачка просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд не звернув уваги на те, що розрахунок заборгованості складений дуже дрібним шрифтом, що позбавило її можливості з ним ознайомитися і скласти заперечення. Суд не задовольнив її клопотпння і не зобовязав банк надати розрахунок заборгованості із зазначенням періодів та видів нарахувань, а також погашення кредиту з приведенням кожного факту нарахування процентів, комісії,пені з посиланням на дати та пункти договору. Їй не зрозуміло, чим є комісія: процентами за користування кредитом чи видом неустойки. Договором не передбачена виплата комісії. Судом не задоволено її клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки, штрафу, комісії та пені, який скінчився у січні 2011 року. Суд не врахував, що забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого скінчився. Крім того, суд не звернув увагу на те, що перед укладенням споживчого кредиту кредитор зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про усі істотні умови кредиту, тоді як вона з зазначеною інформацією не була ознайомлена. Суд не прийняв до уваги те, що договір не повинен включати умови, які є несправедливими. Суд не задовольнив її клопотання про зменшення розміру неустойки, пені, комісії, процентів, як таких, що перевищують розмір збитків, при наявності обставин, які мають суттєве значення, такими обставинами стали смерть її чоловіка, хвороба сина та матері.

Перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.05.2007 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 був укладений договір на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, відповідно до п.п. 1.2, 1.3 якого банк відкрив відповідачці картковий рахунок НОМЕР_1, випустив і надав платіжну картку, ПІН-код до неї та відкрив кредитну лінію в сумі 3000 грн. для розрахунку за товари, зняття готівки, виконання держателем картки своїх зобов'язань перед банком за укладеним договором. Визначено, що кожна наступна кредитна лінія надається після спливу строку надання попередньої. Відповідно з п. 2.3 відповідачка повинна була сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою, визначеною в тарифному пакеті «Класичний», що складає 29,90%. Згідно з п.2.6 договору у разі порушення строків сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом сплачується пеня у розмірі та у строки, визначені Правилами та Тарифами. Пунктом 2.12 договору встановлено обов'язок здійснювати оплату вартості послуг, які надаються банком при здійсненні розрахунково-касового обслуговування рахунку в розмірі, строки та порядку, визначеному Правилами та Тарифами (а.с.5-7).

З наданого банком розрахунку вбачається, що відповідачкою виконувалися умови договору до 16.12.2009 року, коли були останній раз внесені кошти за платіжний період з 01.12.2009 року по 31.12.2009 року, але після цього платежі не вносилися, тому станом на 18.06.2012 року утворилася заборгованість за кредитом у сумі 4272, 92 грн., за відсотками - 3256,79 грн., комісія - 5270,02 грн., пеня - 225 грн., а всього 13024,73 грн. (а.с.15).

Враховуючи те, що строк дії договору не закінчився, банком позов пред'явлено в межах позовної давності, відповідачкою порушено свої зобов'язання по виконанню укладеного кредитного договору, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про порушення прав банку та про правомірність звернення банку з позовом про дострокове стягнення частини кредиту, процентів та усіх передбачених договором нарахувань відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України в разі прострочення повернення чергової частини платежу.

Стягуючи на підставі положень ст. 1054 ЦК України з відповідачки заборгованість у розмірі 12799, 73 грн., суд правомірно виходив із заявленої банком у позові суми, яка згодом не уточнювалася і не змінювалася, хоча, як вбачається з розрахунку, ця сума не містить пені у розмірі 225 грн. (а.с.2-4, 15).

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи відповідачки в апеляційній скарзі про те, що їй незрозумілий розрахунок заборгованості, а виплата комісії не передбачена договором, оскільки п.2.12 договору передбачено сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування рахунку. До того ж, відповідно до п. 4.4 договору відповідачка отримувала інформацію про стан заборгованості шляхом відправлення банком текстового повідомлення на номер мобільного телефону. Пунктом 2.14 договору також передбачалося, що в останній робочий день кожного місяця банк формує виписку, в якій відображає рух коштів на рахунку за звітний період. Надання виписок здійснювалося за бажанням в паперовій формі в приміщенні банку на вимогу держателя, шляхом доставки за допомогою засобів поштового зв'язку, в електронній формі. Тобто, відповідачці була надана можливість контролювати порядок та строки отримання кредитних ліній, порядок нарахування процентів, комісії, а в разі порушення строків сплати заборгованості за кредитом, також і порядок нарахування пені. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою в період до 01.01.2010 року сплачувалися банку кредит, відсотки, комісія та пеня (а.с.15). Будь-яких спорів за той період між сторонами не виникало. В подальшому банком у такому ж порядку здійснювалися розрахунки заборгованості відповідно до умов кредитного договору. Тому не можна вважати обґрунтованими посилання відповідачки на незрозумілість розрахунку.

Доводи відповідачки в апеляційній скарзі про те, що, починаючи з січня 2010 року з моменту коли вона перестала платити за кредит, суд повинен був застосувати строки позовної давності в один рік відносно вимог про стягнення неустойки, штрафу, пені, комісії, не заслуговують на увагу, оскільки нарахування комісії здійснені в межах дії кредитного договору, а пеня з відповідачки не стягувалася. Отже не могли бути застосовані і положення ч.3 ст. 551 ЦК України, оскільки: по перше, пеня була нарахована у розмірі лише 225 грн., а по друге, ця заборгованість не була стягнута.

Не може бути прийняте до уваги також і посилання на те, що банк перед укладенням договору не ознайомив її з інформацією, приведеною у ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в п.4.1 кредитного договору, підписаного сторонами, вказано, що з підписанням цього договору Держатель ОСОБА_6 засвідчує про ознайомлення з Правилами, Тарифами та погоджується вважати їх обов'язковими до застосування до відносин, які виникли на підставі цього договору.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсними умови договору, які обмежують права споживача, оскільки відповідачкою не вказано, які на її думку умови кредитного договору є такими, що обмежують її права.

Враховуючи наведене, колегія вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303, 304, 308, 313, 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Приходченко А.П. Авраміді Т.С. Самойлова О.В.