УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 106/11708/2012 Головуючий суду першої інстанції:Кротова Л.В.

№ провадження: 22-ц/190/2138/13Доповідач суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.

"27" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:М’ясоєдової Т.М.,

Суддів:Курської А.Г., Бондарева Р.В.,

При секретарі:Галіч Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу та просив стягнути з відповідачки 50 000 грн. заборгованості за договором позики від 05 листопада 2012 року, оскільки добровільно відповідачка у встановлений строк до 05 грудня 2012 року гроші не повернула, а також відшкодувати понесені ним судові витрати в розмірі 500 грн.

ОСОБА_7 позов не визнала і заявила зустрічний позов до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з грудня 2011 року вона без документального оформлення працювала продавцем в магазині, який належить ОСОБА_6 На початку листопада 2012 року позивач з дружиною перевірили залишок товарно-матеріальних цінностей та виявили недостачу в розмірі 150 000 грн. Її та двох інших продавців позивач змусив написати боргові розписки на суму 50 000 грн. кожна у зв'язку з чим просить визнати зазначену розписку безгрошовою, оскільки з боку позивача були психічний тиск на неї та погрози, тому вона і написала боргову розписку на 50 000 гривень, але гроші не отримувала.

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу в розмірі 50 000 грн. і 500 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, а всього 50 500 грн. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду відповідачка за первісним позовом ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_6 та задоволення її зустрічних позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_7, яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в повному обсязі та відмовляючи ОСОБА_7 в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 525, 526, 1047-1049, 1051 ЦК України та виходив із того, що відповідно до умов укладеного договору позики боржниця зобов'язалася повернути позикодавцю суму позики у встановлений в договорі строк, проте своїх зобов'язань не виконала, та недоведеності позичальником того, що договір позики був укладений нею під впливом психічного тиску насильства з боку позивача. При цьому суд обґрунтовано взяв до уваги ту обставину, що відповідачка до моменту пред'явлення до неї позову про повернення боргу не оскаржувала договір позики з підстав неотримання нею грошових коштів.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, тому що вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Розглядаючи спір, суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як зазначено в частині 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Позичальник у відповідності зі статтею 1051 ЦК України має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За правилами частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що 05 листопада 2012 року ОСОБА_7 взяла в борг у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 50 000 грн., які зобов'язалася повернути до 05 грудня 2012 року, що підтверджується розпискою на аркуші справи 26. У визначений договором строк позичальник своїх договірних зобов'язань не виконала, кошти позикодавцю не повернула.

Оспорюючи договір позики, відповідачка ОСОБА_7 вказувала, що розписка є безгрошовою, оскільки гроші вона не отримувала, при цьому посилалась на пояснення свідків як на безумовний доказ безгрошовості розписки.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ч. 1 ст. 218 ЦК України).

Отже, показаннями свідків (сторін) не може доводитися факт вчинення правочину або оспорювання окремих частин договору.

Наявність у позивача ОСОБА_6 оригіналу розписки підтверджує невиконання відповідачкою ОСОБА_7 зобов'язання щодо погашення боргу, оскільки сама по собі розписка є переконливим доказом укладання договору позики між сторонами.

За таких обставин міський суд дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_6

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими і такими, що не спростовують правильність висновків суду про відмову в задоволенні зустрічного позову та задоволення первісного позову про повернення боргу ОСОБА_7 по розписці, яку вона надала ОСОБА_6 власноруч, що вона підтвердила в суді першої та апеляційної інстанцій.

Під час перегляду цивільної справи судом апеляційної інстанції не встановлено факту вчинення правочину під впливом насильства, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача (незаконними та протиправними) та вчиненням ОСОБА_7 правочину шляхом написання нею розписки про отримання у ОСОБА_6 у борг 50 000 грн. та умов його повернення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дав належну оцінку поясненням свідків та самої ОСОБА_7 і встановив, що з цих пояснень не вбачається, які саме протиправні дії було вчинено відносно неї з боку ОСОБА_6, як керівника підприємства, де вона нібито працювала продавцем, та не встановлено, що ці дії та погрози були реальними.

Усупереч наведеній нормі права та частині 1 статті 60 ЦПК України позичальник не надала належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження обставин, викладених у зустрічній позовній заяві.

Позивачка не довела в чому саме полягала небезпека для неї під час складання розписки. Факти наявності грошової недостачі або недостачі матеріальних цінностей документально не доведені, а якщо й була недостача в магазині, то право на добровільне погашення заборгованості та визнання своєї вини у її утворенні це є правом робітника, який розпоряджається ним на власний розсуд.

І сама по собі ця обставина не може вважатися достатньою підставою для визнання боргової розписки недійсною.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Фактично наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками місцевого суду по їх оцінці і не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Також ОСОБА_7 не довела в суді першої та апеляційної інстанцій наявність психологічного тиску та насильства зі сторони позикодавця і не надала жодних доказів, які підтверджують ці обставини. До правоохоронних органів з приводу протиправних дій відносно неї зі сторони ОСОБА_6 після написання оспорюваної розписки вона не зверталась.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неповно з'ясував обставини справи та не дав належної оцінки доказам відповідача, а тому необґрунтовано задовольнив позов, є безпідставними.

Згідно статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді:

М’ясоєдова Т.М. Курська А.Г. Бондарев Р.В.