Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1815/13 Головуючий у 1-й інстанції: Гашук К.В.

Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Осоцького І.І.

суддів: Мануйлова Ю.С.

Панкєєва О.В.

при секретарі: Буримі В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 25 січня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, 3-тя особа: Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2012 року ТОВ «Вердикт Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позову зазначало, що 04.06.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №0703/0608/71-111 зі змінами та доповненнями, за яким банк надав їй кредит у сумі 68 500 доларів США з терміном хористування до 04.06.2038 року, а відповідачка, у свою чергу, зобов'язалась в порядку та на умовах, що зазначені у договорі, повертати кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та Додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, від 06.04.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено окремі договори поруки, за якими поручителі поручились за виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 зобов'язання належним чином не виконувала, у :зв'язку з чим в неї утворилась заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 876 387 грн. 81 коп., а ПАТ «Сведбанк» за договором факторингу від 02.02.2012 року відступило ТОВ «Вердикт Фінанс» права вимоги за кредитним договорами до боржників, позивач просив суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитом на загальну суму 876 387 грн. 81 коп. та судовий збір в сумі 3 219 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2012 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «Сведбанк».

У судовому засіданні представник ТОВ «Вердикт Фінанс» - Ткаченко І.В. підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позові. Посилалась на те, що заборгованість відповідачів в сумі 876 387 грн. 81 коп. визначена договором факторингу, та витягом з реєстру заборгованості боржників, які передаються за договором факторингу. Пояснювала, що ТОВ «Вердикт Фінанс» не має можливості надати розрахунок заборгованості за кредитним договором. Вважала, що сума заборгованості підлягає стягненню з усіх відповідачів, оскільки за договором факторингу банк відступив право вимоги, як до основного боржника так і до поручителів, що підтверджується п. 1.1. Договору Факторингу № 11 від 02.02.2012 року.

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги визнала в частині наявної заборгованості по кредиту та заборгованості по процентам за користування кредитом. Просила суд застосувати строк позовної давності до вимог ТОВ «Вердикт Фінанс» про стягнення нарахованої пені.

Відповідач ОСОБА_5, його представник ОСОБА_8 та представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_9 заперечували проти позовних вимог в частині стягнення заборгованості з поручителів, посилаючись на те, що за договором факторингу ТОВ «Вердикт Фінанс» передано лише право вимоги до боржника ОСОБА_3, право вимоги до поручителів між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» належним чином не оформлені, окремі договори, як передбачено умовами договору факторингу не укладені, а тому вимоги до поручителів є безпідставними. Крім того, зазначали, що сума боргу заявлена позивачем не є доведеною, оскільки на її підтвердження не надано належних доказів.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2013 року позов ТОВ «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

3-тя особа: ПАТ «Сведбанк»про про стягнення заборгованості за кредитним договором -задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» заборгованість за кредитним договором в сумі 752 245 грн. 56 коп., з яких: 546 348 грн. 21 коп. - заборгованість по кредиту; 205 897 грн. 35 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Стягнуто з ОСОБА_3на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» судовий збір в сумі 3 219 грн.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ТОВ «Вердикт Фінанс», посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду змінити, задовольнити позовну вимогу ТОВ «Вердикт Фінанс» про стягнення нарахованої пені в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частково задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами

боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1050 ЦК України встановлюється, що якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом встановлено, що між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 04.06.2008 року укладено кредитний договір № 0703/0608/71-111, за яким банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 68 500 доларів США з терміном користування до 04.06.2038 року, а відповідач у свою чергу зобов'язалась в порядку та на умовах, що зазначені у договорі повернути кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші зобов'язання, що передбачені умовами кредитного договору, в строки та на умовах, що передбачені договором та Додатком № 1 до нього-Графіком погашення кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 04.06.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено два окремі договори поруки, № 0703/0608/71 -111 -Р-1 та № 0703/0608/71-111 -Р-1, відповідно. За умовами договорів поруки поручителі зобов'язались відповідати перед Банком за виконання зобов'язань ОСОБА_3, щодо повернення грошових коштів наданих Банком у вигляді кредиту згідно кредитним договором № 0703/0608/71-111 від 04.06.2008 року.

Внаслідок невиконання боржником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором в неї виникла заборгованість перед Банком по сплаті кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

02.02.2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договір Факторингу № 11, за умовами якого Банк відступив Факторові -ТОВ «Вердикт Фінанс» свої права вимоги заборгованості по кредитному договору укладеному з ОСОБА_3 (що підтверджується витягом з реєстру заборгованостей боржників від 02.02.2012 року), а Фактор набув право вимоги такої заборгованості від боржника ОСОБА_3 та передав Банку за плату грошові кошти в розпорядження. Відповідно до п. 2.3. договору Факторингу перехід від клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент отримання по акту приймання-передачі реєстру заборгованості Боржників після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст.1077, ч.1ст.1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобо'язуєгься передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно витягу з реєстру заборгованості боржника ОСОБА_3, її заборгованість за кредитним договором № 0703/0608/71-111 від 04.06.2008 року станом на 02.02.2012 року, час укладення договору факторингу, становить 109 689, 70 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом становить 68 379 доларів США. заборгованість по процентам - 25 769,38 доларів США, нарахована Банком пеня -

15 541, 32 доларів США.

Згідно ст.549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до вимог ст. 551 Цивільного Кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В пункті 8.1 кредитного договору №0703/0608/71-111, укладеного між позивачем та ОСОБА_3, визначена відповідальність позичальника за порушення терміну сплати Ануїтентних платежів та/або комісій за цим Договором, Позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової стави НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При розрахунку суми пені за кількість днів у році приймається -360 (триста шістдесят).

Відмовивши у стягненні пені у розмірі 15541, 32 доларів США, суд виходив з того, що в ході судового розгляду справи зазначена сума не знайшла свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Так, судом, в порядку передбаченому ст.133 ЦПК України у ТОВ «Вердикт Фінанс» витребовувався повний розрахунок заборгованості боржника ОСОБА_3 за кредитним договором №0703/0608/71-111 від 04.06.2008 року, проте позивачем зазначений розрахунок так і не був наданий.

Також на адресу ПАТ «Сведбанк» в порядку ст.137 ЦПК України неодноразово направлялись запити щодо надання розрахунку заборгованості, право вимоги по якій передано ТОВ «Вердикт Фінанс», але вказаний розрахунок не був наданий.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 визнала факт наявності у неї заборгованості перед Банком в розмірі 94 148, 38 доларів США, що за курсом НБУ станом на час звернення до суду з позовом, еквівалентно 752 245 грн. 55 коп., з яких заборгованість за кредитом складає 68 379 доларів США, що еквівалентно 546 348 грн. 21 коп., заборгованість по процентам за користування кредитними коштами - 25 769,38 доларів США, що еквівалентно 205 897 грн. 35 коп. Просила суд відмовити у зазначеній частині позовних вимог, посилаючись на те, що із реєстру заборгованості не вбачається, за який період Банком нараховано пеню.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами

Враховуючи, що у витягу з реєстру заборгованостей боржників зазначено, що пеня, та нарахована Банком станом на 02.02.2012 року складає 15 541,32 доларів США, проте не зазначено періоду, за який розраховано пеню, а реєстр заборгованості не є належним доказом у справі, який би підтверджував правильність нараховування Банком пені, інших доказів з цього питання суду не надано, то суд, виходячи з того, що позивачем не були надані розрахунки розміру пені, обґрунтовано вважав за необхідне відмовити ТОВ «Вердикт Фінанс» у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відмовивши у стягненні пені у розмірі 15541, 32 доларів США, суд також виходив з того, що відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Разом з тим, посилання на вказані обставини є зайвими з огляду на настпне.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, .що посилання суду на застосування строку позовної двності до позовних вимог про стягнення пені підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду.

З урахуванням викладеного, суд прийшов вірного висновку, що позовні

вимоги ТОВ «Вердикт Фінанс» підлягають задоволенню частково, з ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в сумі 752 245 грн. 56 коп., з яких: 546 348 грн. 21 коп. - заборгованість по кредиту; 205 897 грн. 35 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необгрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 307,308,314,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 25 січня 2013 року у цій справі залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

судді: