АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/911/13 Головуючий 1-ї інстанції - Бегунц А.О.

Справа № 2-2552/11 р. Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: житлові

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 07» лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової І.Г., Костенко Т.М.,

при секретарі: Моторній Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду Харківської області від 11 грудня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення та виділення частки у спільній частковій власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Харківська міська рада про визнання неможливим розділу квартири, виділу квартири у користування, сумісного проживання за станом здоров'я, а також припинення права на частку у спільній сумісній власності,-

ВСТАНОВИЛА:

01 листопада 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з дійсним позовом, в якому просила усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, що унеможливлюють її вселення та подальше користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити в натурі ? частку зазначеної квартири, що перебуває у спільній сумісній власності.

В обґрунтування позову зазначила, що з 1987 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_1. У 1990 році місце її проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1. 06 жовтня 1994 року зазначена квартира була приватизована на її ім'я та ім'я ОСОБА_1 На підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова 17 листопада 1994 року шлюб між нею та ОСОБА_1 розірвано.

В грудні 2005 року ОСОБА_1 подав позовну заяву про визнання приватизації квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира) незаконною. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2007 року, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ленінської районної у м. Харкові ради, ОСОБА_2, Управління південної залізниці про визнання незаконною приватизації квартири АДРЕСА_1

Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що відповідач своїми діями унеможливлює її вселення в квартиру.

03 липня 2012 року та 17 вересня 2012 року ОСОБА_2 подала до суду уточнення до позовної заяви, в якому просила суд усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, що унеможливлюють її вселення та подальше користування квартирою АДРЕСА_1, виділити їй в окреме індивідуальне володіння, користування і розпорядження кімнату площею 10,5 кв.м., другу кімнату площею 17,2 кв.м. залишити за відповідачем, місце загального користування (кухня, ванна кімната, коридор, вбудована шафа) залишити в спільному користуванні.

В грудні 2001 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому, з подальшими уточненнями, просив визнати неможливим розділ квартири, виділ частини квартири у користування, сумісне проживання з ОСОБА_2 зважаючи на стан його здоров'я. Також просив припинити право ОСОБА_2 на частку квартири, що перебуває у спільній сумісній власності.

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що в 1959 році ним була отримана двокімнатна квартира АДРЕСА_1. У 1987 році між ним та ОСОБА_2, на той час ОСОБА_3, укладено шлюб. 13 липня 1990 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1

З 1993 року між ним та ОСОБА_2 шлюбні відносини не підтримувались, остання припинила мешкання у спірній квартирі. На підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 1994 року укладений між ними шлюб розірвано.

Зазначив, що ніяких документів на приватизацію квартири не оформлював, від приватизації квартири на двох відмовився в письмовій формі, оскільки фактично шлюбні відносини з ОСОБА_2 не підтримував з 1993 року.

Крім того вказав, що є інвалідом I групи, потребує постійного догляду, який здійснює його дружина ОСОБА_4 у відповідності до рекомендації лікарів. Квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною, кімнати сумісні, виділ в натурі однієї з кімнат іншій особі на підставі зазначеного неможливий.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселенні та виділенні долі у спільній частковій власності задоволені частково. Усунені перешкоди щодо користування ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 У решті позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив, з наступними уточненнями, скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2012 року, скасувати ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2012 року якими відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та його представника про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи, ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1, призначити амбулаторну судово-психіатричну експертизу щодо встановлення його психічного стану. При цьому посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвал Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2012 року залишена без розгляду.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав.

ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неможливим розділу квартири, виділу частини квартири у користування, сумісне проживання з ОСОБА_2 зважаючи на стан його здоров'я, а також припинення права ОСОБА_2 на частку квартири, що перебуває у спільній власності керувався тим, що вимоги є необґрунтованими з наступних підстав.

Неможливість сумісного проживання з ОСОБА_2 у зв'язку зі станом здоров'я не є підставою для припинення права на долю у спільній сумісній власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 та про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1,2 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06 жовтня 1994 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 та члену його сім'ї ОСОБА_3 (а.с. 15).

Доводи представника ОСОБА_1 відносно того, що позивачкою не може бути заявлена вимога про захист права власності на підставі того, що право спільної сумісної власності на спірну квартиру оформлено на ім'я ОСОБА_3, а не ОСОБА_2, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи містяться данні, які свідчать, що 21 лютого 1996 року на підставі свідоцтва про зміну прізвища ОСОБА_3 прізвище було змінено на ОСОБА_2 (а.с. 17).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2007 року, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ленінської районної у м. Харкові ради, ОСОБА_2, Управління південної залізниці про визнання незаконною приватизації квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6-9).

Зазначеним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2007 року встановлено, що з 13 червня 1990 року ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі № 20, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, мала право на її приватизацію.

На підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 1994 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 18).

Право спільної часткової власності на квартиру може бути припинено лише з передбачених законом підстав.

Під час розгляду справи, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 365 ЦК України не надав даних, які б були правовою підставою для припинення спільної сумісної власності на квартиру, а саме, ним не було внесено на депозитний рахунок суду грошову компенсацію вартості частки, що належить ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, у спірній квартирі.

Крім того, колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_1 про неможливості сумісного проживання в спірній квартирі з ОСОБА_2 у зв'язку зі станом його здоров'я, були предметом розгляду суду першої інстанції.

Судом першої інстанції надана належна оцінка зазначеним доводам ОСОБА_1 Висновок суду, що психічний стан одного зі співвласників не є підставою для припинення у інших співвласників права володіння, користування та розпорядження сумісним майном, є правильним.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 по первісному позову щодо виділення частки у спільній сумісній власності відмовлено. ОСОБА_1 заявлено про неможливість розподілу квартири. Судом роз'яснено, що для вирішення спору в цій частині необхідне проведення судової технічно-будівельної експертизи, оскільки для з'ясування обставин, що мають значення, потребуються спеціальні знання.

Сторонами клопотання про проведення судової технічно-будівельної експертизи заявлено не було.

В зазначеній частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_2 оскаржено не було.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2, як власнику частини спірної квартири, належить право володіння, користування та розпорядження зазначеним майном.

Доводи представника ОСОБА_1 відносно того, що позивачка має на праві власності частину будинку в м. Суми, а її донька має житло в м. Харкові, не можуть бути визнані правовою підставою для відмови ОСОБА_2 у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, оскільки остання зареєстрована в спірній квартирі, частина якої належить їй на праві власності. Доказів того, що ОСОБА_2 має інше постійне житло в м. Харкові, суду не надано.

Доводи, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом розгляду в суді першої інстанції та їм надана належна оцінка. Висновків суду першої інстанції доводи не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 10, 60, 303, 304, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий:

Судді: