АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/1499/13 Головуючий 1-ї інстанції - Саркісян О.А.

Справа № 2-9339/12 р. Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: житлові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 21» лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової І.Г., Міненкової Н.О.,

при секретарі: Моторній Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 січня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування житловим приміщенням та виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з дійсним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 виселити ОСОБА_3 з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позову зазначила, що на підставі договору дарування частини квартири від 16 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, є власником 3/12 частин квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира).

Власником інших 9/12 частин вказаної квартири є відповідач ОСОБА_2, разом з якою в квартирі без законних підстав проживає ОСОБА_3

Позивач зазначила, що дозволу на проживання в квартирі ОСОБА_3 не надавала. Відповідачі своїми умисними діями чинять їй перешкоди у користуванні квартирою, чим порушують її права власника. Просила суд позов задовольнити.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 січня 2013 року в задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення ОСОБА_3 з квартири відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення необґрунтованим.

ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції залишив без належної уваги показання свідка ОСОБА_5 стосовно протиправної поведінки відповідачів, якою вони чинять перешкоду у користуванні квартирою, частка якої належить їй на праві приватної власності. Крім того, судом першої інстанції не надана належна оцінка поясненням відповідачів, в яких вони не заперечували зазначеного.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримували.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 стосовно заборони чинити їй перешкоди у користуванні квартирою, керувався тим, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах ст. 358 ЦК України, оскільки позивачем не визначався порядок користування спірною квартирою.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону у повному обсязі не відповідає.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору дарування частини квартири від 16 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_1 є власником 3/12 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Власником 9/12 частин зазначеної квартири є ОСОБА_2, яка проживає в ній однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3

Зазначена квартира складається з двох житлових кімнат площею 16,4 кв.м. та 10,9 кв.м., кухні площею 6,6 кв.м., вбиральні (сполученої) 2,7 кв.м., коридору 3,2 кв.м., вбудованої шафи 2,1 кв.м., балкон 2,6 кв.м. Загальна площа квартири 42,7 кв.м. (а.с. 7,8).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

В суді першої та апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заперечували того факту, що ОСОБА_1 не має ключів від вхідної двері спірної квартири, оскільки до початку вирішення спору в суді вони не були надані ОСОБА_2 ОСОБА_1.

Також, під час розгляду справи в суді першої інстанції, допитана в якості свідка ОСОБА_5 підтвердила факт порушення відповідачами права ОСОБА_1 на користування часткою квартири, що належить останній на праві приватної власності (а.с. 35-37).

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції відносно того, що право ОСОБА_1 на володіння, користування та розпорядження часткою квартири, що належить їй на праві приватної власності, порушено не було.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

При ухваленні нового рішення в зазначеній частині, колегія суддів керується тим, що власникові нерухомого майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не може здійснювати право володіння, користування та розпорядження часткою квартири, що належить їй на праві власності, у зв'язку з наявністю перешкод, які чинять відповідачі по справі та проти яких не заперечували в суді першої та апеляційної інстанції, зазначене право підлягає захисту.

Доводи представника ОСОБА_2 відносно того, що право власності ОСОБА_1 на частку спірної квартири не підлягає захисту, оскільки остання раніше не проживала на зазначеній житловій площі та не зареєстровано там, є необґрунтованими зважаючи на наступне.

Право власника володіти, користуватися та розпоряджатися часткою житлового приміщення, що належить йому на праві власності, не пов'язане з реєстрацією його місця проживання та з фактичним місцем проживання.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в зазначеній частині підлягають задоволенню.

Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_3 з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, колегія суддів вважає його таким, що ухвалено на підставі зібраних по справі доказів та вимог ст. 160 ЖК України.

Зібраними по справі доказами встановлено, що у 2008 році ОСОБА_3 за згодою ОСОБА_2 та її матері, яким на праві власності належало по ? частки спірної квартири, оселився та постійно проживав на зазначеній житловій площі в якості фактичного чоловіка ОСОБА_2

Після смерті матері, в порядку спадкування 3/12 частки квартири стали належати ОСОБА_6 - брату відповідачки ОСОБА_2, який проти проживання ОСОБА_3 в квартирі не заперечував.

16 серпня 2012 року за договором дарування частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_1 3/12 частки спірної квартири.

Таким чином, при переході права власності на частку квартири до ОСОБА_1, правове положення проживання ОСОБА_3 в цій квартирі не змінилося.

Зважаючи на зазначене, під час ухвалення судом першої інстанції рішення, підстави для виселення ОСОБА_3 з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення були відсутні.

Посилання на те, що місце проживання ОСОБА_3 не зареєстровано в спірній квартирі, не є правовою підставою для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо його виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення, оскільки право на проживання породжує не факт реєстрації місця проживання, а фактичне проживання в житловому приміщенні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи ОСОБА_1, викладені в апеляційній скарзі, висновки суду першої інстанції не спростовують.

Колегія суддів правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_3 з квартири без надання іншого житлового приміщення та задоволення у повному обсязі апеляційної скарги ОСОБА_1 не вбачає.

Зважаючи на зазначене, керуючись ст. 41 КУ, ст.ст. 317, 319, 391 ЦК України, ст. 160 ЖК України, ст.ст. 303, 304, 313, 316, 317, 319, п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 січня 2013 року - змінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування житловим приміщенням.

Позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 січня 2013 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: