ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2013 року № 2а-17958/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник-сервіс"

до Ленінська МДПІ у м. Луганську Луганської області ДПС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

№0000352270 від 09.09.2012р.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник-сервіс», звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Ленінської МДПІ у місті Луганську Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 09 серпня 2012 року №0000352270.

Під час розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги та просить додатково визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000582270 від 23 листопада 2012 року як таке, що фактично дублює податкове повідомлення-рішення №0000352270 від 09 серпня 2012 року в частині визначення грошового зобов'язання по сплаті штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 392253,5 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що акт перевірки, на якому ґрунтується рішення суду, містить нічим не обґрунтовані висновки про безтоварний характер господарських операцій, які вчинялись між позивачем та ТОВ «Старбуд 2000», містить хибний висновок про відсутність «ділової мети» здійснення вказаних господарських операцій між контрагентами. З огляду на вказані обставини, на думку позивача, донарахування сум ПДВ та штрафних санкцій є незаконним та нічим не обґрунтовано.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачували податки та їх дії не підтверджено первинною документацією.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Ленінської МДПІ у м. Луганську Луганської області ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Будівельник-сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за квітень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Старбуд 2000». За результатами якої складено акт перевірки від 23.07.2012 р. №340/22-706/32486615.

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п.198.1. п.198.2 п.198.3. ст.198, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на суму 1 569 014 грн. у тому числі за квітень 2012 р. на суму 1 569 014 грн.; п.201.1, п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ, із змінами і доповненнями, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1 569 014 грн., у тому числі за квітень 2012 на суму 1 569 014 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.08.2012 р. №0000352270, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 1 961 267,50 грн., з них за основним платежем збільшено на суму 1 569 014 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 392 253,50 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням Позивачем було подано скаргу до ДПС України, за результатом розгляду скарги ДПС України було прийнято рішення від 19.11.2012 р. №5546/0/61-12/10-2115, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Позивачем (Генпідрядник), з одного боку, та ТОВ «Старбуд 2000» (Субпідрядник) з іншого боку, були укладені договори на виконання субпідрядних робіт № 51 від 21.04.2011 року; № 57 від 05.10 2011 року, № 59 від 16.03.2012 року; № 60 від 16.03.2012 року.

У відповідності до п. 2.1 договору на виконання субпідрядних робіт № 51 від 21.04.2011 року Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно до проектно-кошторисної документації, виконати комплекс будівельно-монтажних робіт по будівництву монолітного каркасу об'єкту та здати їх у встановленому порядку Генпідряднику. Генпідрядник зобов'язується надати Субпідряднику фронт робіт, передати проектну документацію та матеріали, обов'язок по постачанню яких покладається на Генпідрядника, а також прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 2.1 договору на виконання субпідрядних робіт № 57 від 05.10.2011 року Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, та відповідно до проектно-кошторисної документації, виконати комплекс будівельно-монтажних робіт з мурування стін перегородок з цегли керамічної об'єкту та здати їх у встановленому порядку Генпідряднику. Генпідрядник зобов'язується надати Субпідряднику фронт робіт, передати проектну документацію та матеріали, обов'язок по постачанню яких покладається на Генпідрядника, а також прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Згідно до п. 2.1 договору на виконання субпідрядних робіт № 59 від 16.03.2012 року Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконати комплекс тимчасового огородження плит перекриття на об'єкті будівництва-житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі міста Києва.

У відповідності до п. 2.1 договору на виконання субпідрядних робіт № 60 від 16.03.2012 року Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконати власними силами комплекс робіт з будівництва монолітно-залізобетонного каркасу об'єкту у вісях А-Е нижче позначки 0.000 та здати закінчені роботи у строки встановлені цим Договором Субпідряду, а Генпідрядник зобов'язується надати Субпідряднику фронт робіт, передати проектну документацію та матеріали, обов'язок по постачанню яких покладається на Генпідрядника, а також прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, банківськими виписками. На суму нарахованого в ціні виконаних робіт ПДВ ТОВ «Старбуд 2000» виписано позивачу податкові накладні.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Свідоцтвом платника податку на додану вартість, довідкою про взяття на облік платника податків, прибутковими накладними та податковими накладними (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати Товариствами податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Обґрунтовуючи відсутність у ТОВ «Будівельник-сервіс» права на податковий кредит за господарськими операціями із ТОВ «Старбуд 2000», відповідачем в акті перевірки № 340/22-706/3248615 від « 23» липня 2012 року та в наданих суду поясненнях вказується, що господарські операції між ТОВ «Будівельник-сервіс» та ТОВ «Старбуд 2000» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів.

В підтвердження вказаних обставин відповідач посилається на акт Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 21 червня 2012 року № 406/22-9/33831243 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки «Старбуд 2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Скайеір» за період із 01.11.2011року по 30.11.2011 року.

Таким чином, Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та його контрагентом не спрямовні на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даного підприємства під час укладання та виконання договорів.

Суд скептично ставиться до посилання Відповідача на той факт, що у контрагента Позивача відсутні власні транспортні засоби, тобто товариство не має можливості здійснювати транспортування придбаного або реалізованого товару власними силами, оскільки зі змісту Договорів, контрагент Позивача надавав будівельні послуги, а не транспортні.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 09 серпня 2012 року №0000352270 та №0000582270 від 23 листопада 2012 року підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Постанова ВАСУ 14.11.2012 р. №К/9991/50772/12, Ухвалах ВАСУ від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Крім того, Суд звертає увагу щодо доводів відповідача про ненадання позивачем під час перевірки оригіналів підтверджуючих документів щодо виникнення податкового кредиту, суд виходить із наступного.

Як випливає із акту перевірки від 23.072012 року № 340/22-706/32486, вона проводилась із 23.07.2012 р. по 23.07.2012 р. та носила характер невиїзної перевірки.

Згідно з п.79.2. ст. 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Надані позивачем письмові докази свідчать проте, що повідомлення № 159 від 20 липня 2012 року та наказ № 491 від 20 липня 2012 року про призначення позапланової невиїзної перевірки позивач отримав 24.07.2012 року, що підтверджується штемпелем на конверті.

Таким чином, позивач не був обізнаний, що стосовно нього за наявності відповідних обставин у певний час та у певному місці здійснюватиметься невиїзна перевірка, а отже не мав змоги надати документи та пояснення для проведення перевірки з поважних причин.

Окрім того, незважаючи на те, що термін завершення податкової перевірки закінчувався 27.07.2012р., відповідачем був складений акт 23.07.2012р., тим самим відповідач порушив п. 86.4. ст. 86 Податкового кодексу України, відповідно до якого акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку.

Поряд із цим, належним чином завірені копії документів, підтверджуючих правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за квітень місяць 2012 року, були надані позивачем на адресу ДПС у Луганській області у межах процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, про що зазначається безпосередньо у скарзі до ДПС у Луганській області. Ця обставина підтверджує факт наявності первинних документів на час проведення перевірки.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м. Луганську Луганської області ДПС від 09 серпня 2012 року №0000352270 та №0000582270 від 23 листопада 2012 року.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук