ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

 

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

17.09.08

Справа №2а-1847/08/5

 

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді   Сидоренко Д.В., при секретарі Дадінській В.В., розглянувши за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1- головний спеціаліст юрисконсульт юридичного сектору, дов. № 7 від 04.08.08р.

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу  

за позовом   ОСОБА_2         

до   Управління ПФУ в Сімферопольському районі АРК             

про зобов'язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з січня 2006р. по червень 2008р. у сумі 36

Обставини справи: ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі АР Крим про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2007 рік в сумі 1453,59 коп. 

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідач позов не визнав. У запереченні на позовну заяву зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, визначивши, що згідно зі ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а органи Пенсійного фонду України мають використовувати кошти тільки на виплати, вичерпний перелік яких визначений діючим законодавством України, до яких, на його думку, не відносяться виплати підвищення пенсії відповідно до ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Також, відповідач вважає, що згідно зі ст.ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється строк в один рік, який вираховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів, тобто позивачем цій строк пропущений.

11.09.08р. до Окружного адміністративного суду АР Крим від позивача надійшло клопотання про відновлення пропущеного строку звернення до суду.

15.09.08. до Окружного адміністративного суду АР Крим від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог та зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу за 2007 рік у сумі 1453,59 грн.

17.09.08р. Окружний адміністративний суд АР Крим прийняв відмову позивача від частини позовних вимог та постановив ухвалу про закриття провадження у справі у частині зобов'язання нарахування та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006р. та 2008р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

 

   У пенсійному посвідченні позивача № НОМЕР_1 виданим 29.12.1987 р.(а.с. 7) є штамп  встановленого зразка, який засвідчує його належність до категорії дітей війни.

Правовий статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народилася 17 липня 1932 року, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона являється особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.

З огляду на наведене вище, суд прийшов до висновку, що позивач відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання підвищення пенсії, яке передбачено Законом України «Про соціальний захист  дітей війни».

У ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2007 р.р., було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цім Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 7 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни»).

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»  прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Суд вважає необхідним визначити, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений також ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», відповідно до якої для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток. Зазначена норма введена в дію Законом України від 15.03.2007 р. № 749-V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV, яким встановлені обмеження в частині  3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003, № 1058-IV. Тому відповідно до принципу дії закону в часі застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.

У ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

У Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Невиконання цього доручення суб'єктами владних повноважень, колізії у застосування законодавчих актів, на думку суду, не можуть бути визнані підставами для відмови у захисті прав позивача, які встановлені та визнані державою.

За таких обставин суд вважає, що розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати за наступною формулою:

Щомісячна державна соціальна допомога за 2007 р. дорівнює 1453,59 гривень:

Січень - березень (380 гривень х 30%) х 3 місяця = 342 гривні;

Квітень-вересень (410,06 гривень х 30%) х 6 місяців = 738,00 гривень;

Жовтень-грудень (415,11 гривень х 30%) х 3 місяця = 373,59 гривень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем недоплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога дітям війни за 2007рік в сумі 1453,59 гривні.

Суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи представника відповідача про те, що вони діяли відповідно до закону та порушень щодо здійснення  виплати позивачу  щомісячної державної соціальної допомоги не вчиняли.

Згідно ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Крім того, у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06. 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до ст.ст. 8 та 22 Конституції України  не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Ст. 1 Конституції України Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою. У ст. 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Ст. 8 Конституції України  зафіксовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх. 

Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ст. 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої),  вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

З наведеного стає зрозумілим, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України «Про державний бюджет на 2007 рік», має відповідати вимогам Конституції та Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд вважає необхідним підкреслити, що встановлений ст. 95 Конституції України, ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема, і Законом України «Про соціальний захист дітей війни», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

На думку суду  встановлення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розміру та порядку виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в меншому розмірі, ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги як діти війни, права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги п. 12 ст. 71,  ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування дітей війни.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 ст. 62, ч. 1 ст.66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п. 12 ст. 71  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Суд враховує, що зазначене рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2007 року необхідно керуватися ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, та положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», які фактично не позбавили осіб, отримувати зазначену соціальну допомогу.

Посилання відповідача на те, що діючим законодавством не передбачений обов'язок здійснювати виплати, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до уваги. Так, згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок  коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також  кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. затверджено Положення про Пенсійний фонд України, у п. 3 якого визначено, що до основних засад Пенсійного фонду відносяться також забезпечення  збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних витрат.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та  Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу  мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи представника відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у в'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що  реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Крім того, суд також визначає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа «Жовнер проти України» від 29.06.2004 року. 

Ст. 99 КАС України  встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у  ст. 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У судовому засіданні представник  відповідача  наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог в частині нарахування щомісячної державної соціальної допомоги.

В заяві від 11.09.08р. позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів. Причиною пропуску строку позивач вказує на те, що з 25.07.2008р. по 15.08.2008р. знаходився на амбулаторному лікуванні у Новоандріївської дільничної лікарні, про що свідчить довідка № 208 від 15.08.08р., яка є у матеріалах справи.

Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, №52, 27.07.2007р.

Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 р. порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 р., відповідно річний строк сплинув 27.07.2008р., однак з 25.07.2008р. по 15.08.2008р. позивач знаходилась на амбулаторному лікуванні у Новоандріївської дільничної лікарні.

Ч. 2 ст. 100 КАС України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі наведених вище доводів суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Однак, первісно позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з січня 2006р. по червень 2008р. у 3600,09 грн.

В процесі розгляду справи позивач відмовився від частини позивних вимог, а саме від зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2006 рік та за 6 місяців 2008 року, тобто від 2146,50 грн. Та просить суд, зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити 1453,59 грн. недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за 2007 рік.

Таким чином, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 1,36 грн. судового збору (12 місяців х3,40:30 місяців).

Під час судового засідання, яке відбулось 17.09.2008 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ  постанову складено 19.09.2008р.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 100, 160-163, 167 КАС України, суд  

ПОСТАНОВИВ:

1. Поновити ОСОБА_2 строк для звернення до суду за захистом прав за період з 25.07.2008р. по 14.08.08р.

2. Адміністративний позов задовольнити повністю.

3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі АР Крим (95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Дм. Ульянова, 6) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_3) щомісячну державну соціальну допомогу за 2007 рік як дитині війни  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у розмірі 1453,59 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_3) 1,36 грн. судового збору.

 

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд  через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 

 

Суддя Окружного

адміністративного суду

Автономної Республіки Крим                                          Сидоренко Д.В.