УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/404/13Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"19" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору оренди недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 07 лютого 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просить визнати недійсним з 01 січня 2011 року договір оренди домоволодіння по АДРЕСА_1, укладений між сторонами 01 серпня 2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди є недійсним саме з вказаної дати, оскільки обов'язковість його дії включала в себе наявність патенту - свідоцтва про сплату єдиного податку позивача. Однак, при продовженні дії договору з 01 січня 2011 року нового патенту позивачем відповідачу видано не було, а тому договір з цих підстав є недійсним з вказаної дати.

Позивач також посилається на те, що за відсутністю його згоди в порушення вимог закону та умов договору, відповідач самовільно здійснив будівельні роботи. До того ж, у позивача було відсутнє волевиявлення на укладення між сторонами саме договору найму. Вказаний правочин укладено з метою приховати інший - договір спільної діяльності. Крім того, позивач зазначає, що дійсною метою укладення вказаного договору з боку відповідача було заволодіння належним позивачу майном.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 07 лютого 2013 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що підставами для визнання договору недійсним позивачем зазначені порушення ОСОБА_7 приписів ст.ст.773,610,652 ЦК України. Суд також не врахував, що відповідач без узгодження з позивачем з 2010 року здійснив будівельні роботи на суму більш ніж 400 000 гривень. Крім того, апелянт вказує на те, що дійсною метою укладення вказаного договору з боку відповідача було заволодіння належним позивачу майном.

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та посилається на доведеність обставин, які є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 1997 року є власником домоволодіння по АДРЕСА_1.

01 серпня 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір найму, за яким останній передав відповідачу вищезазначене домоволодіння у найм строком до 31 грудня 2010 року. Дія строку договору продовжувалася до 31 грудня 2011 року, згодом до 30 вересня 2012 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання спірного правочину недійсним з підстав, заявлених позивачем.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин є презумпція правомірності правочину, яка полягає в припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Як зазначено у ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Однією з вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є вільність волевиявлення учасника правочину і її відповідальність його внутрішній волі (ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.3 ЦПК України).

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст.57-60 ЦПК України.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ст. 760 ЦК України).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (ст. 759 ЦК України).

Обставини, які б свідчили про те, що зміст спірного договору найму суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства позивачем не наведені.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Якщо право позивача не може бути захищено обраним позивачем способом, суд має у зв'язку з цим відмовити в позові із зазначенням підстав такої відмови.

Крім того, відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на подання позову про визнання правочину недійсним, позивач в силу ст.10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_6 звернувся з позовом про визнання договору оренди недійсним, посилаючись, зокрема на невиконання відповідачем його умов, здійснення відповідачем самовільного будівництва та відсутність з певної дати - з 01 січня 2011 року у відповідача свідоцтва про сплату єдиного податку, виданого на ім'я ОСОБА_6.

Оскільки вказані обставини відповідно до вимог закону не є підставами для визнання спірного правочину недійсним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд першої інстанції також правильно зазначив, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що позивач уклав спірний правочин внаслідок введення його в оману або помилки, а також того, що волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі або договір найму домоволодіння не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

За тих підстав, що вимоги про розірвання договору предметом розгляду суду першої інстанції не буди, оскільки позивачем не заявлялися, доводи, викладені в апеляційній скарзі, зокрема щодо порушення відповідачем умов договору та закону при виконанні спірного правочину не беруться колегією суддів до уваги, оскільки не мають правового значення при вирішенні вимог щодо визнання правочину недійсним.

Інші доводи апелянта також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, фактичні обставини, належно оцінив докази, надані сторонами та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 07 лютого 2013 року - відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 07 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Судді:

Т.С. Авраміді О.В. Самойлова А.П. Приходченко