УХВАЛА

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

20 серпня  2007 року                                              м.  Донецьк

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду

Донецької області в складі:

Висоцької B.C. Жданової B.C. Новосядлої В.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1,  ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м.  Києва від 23 грудня 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду м.  Києва від 28 березня 2005 р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 про вселення,  зобов"язання не перешкоджати в користуванні житловою площею,  встановлення порядку користування житловою площею та допоміжними приміщеннями, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2003 р. позивачка звернулась з зазначеним позовом до відповідачів. В обґрунтування своїх вимог посилалась на те,  що згідно зі свідоцтвом від 27.01.2003 р. ,  зареєстрованим в реєстрі за НОМЕР_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Відповідачі,  яким належить на праві власності 2/3 спірної квартири,  не визнають за нею право власності,  перешкоджають вселенню та користуванню квартирою. Загальна площа квартири складає 47, 4 кв.м. ,  житлова - 29, 3 кв.м.  З урахуванням права кожного із співвласників на 9, 76 кв.м.  житлової площі,  просила виділити їй в користування кімнату 11, 3 кв.м. ,  залишивши в користування відповідачів одну кімнату житловою площею 18 кв.м.

Рішенням Дніпровського районного суду м.  Києва від 23.12.2004 p.,  залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.  Києва від 28.03.2005 р,  позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Позивачка вселена в спірну квартиру,  відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2  зобов"язані не перешкоджати ОСОБА_3 в користуванні квартирою. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково,  суд першої інстанції виходив з того,  що сторони по справі є співвласниками зазначеної квартири і відповідно до Закону України „ Про власність „ ,   ст.  112 ЦК України / 1963 p. /мають рівні права щодо володіння,  користування та розпорядження квартирою у зв"язку з чим позивачка була вселена в квартиру з покладанням на відповідачів зобов"язання не чинити перешкод в користуванні житловою площею та допоміжними приміщеннями.

№ 33ц-1506 . кс 07                                              Категорія 10 ЦП:

АПП:

Головуючий у першій інстанції  Горбань Т.І.

Доповідач Жданова B.C.

Судом враховано,  що за умови виділу позивачці в користуванні кімнати житловою площею 11, 3 кв.м. ,  на 1, 53 кв.м.  погіршаться умови користування інших співвласників квартири,  тому в цій частині в задоволенні позову відмовлено.

З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції.

В касаційній скарзі відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,  посилаючись на невірну оцінку зібраних доказів,  неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права,  просять рішення судових інстанцій скасувати,  справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку ,  що підстави перегляду судових рішень відсутні,  виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із вимогами частини 1 статті 335 ЦПК України,  суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,  що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним,  вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,  про перевагу одних доказів над іншими.

Оскаржувані судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права,  доводи скарги не спростовують висновків суду.

Відсутні і передбачені статтею 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Виходячи з наведеного,  колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332,  336,  337 ЦПК України,  колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області,

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2  відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м.  Києва від 23 грудня 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду м.  Києва від 28 березня 2005 р.   залишити без змін.

Ухвала скарженню не підлягає.