АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/783/13Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 37 Прилуцький В.О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л.В.

суддівКорнієнко Н.В., Трюхана Г.М.

при секретаріКуцопатрі Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право спадщину та визнання права власності на 1/ 2 частину будинковолодіння в порядку спадкування ,-

в с т а н о в и л а :

22 листопада 2012 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право спадщину та визнання права власності на 1/ 2 частину будинковолодіння в порядку спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9, дружина рідного дядька позивача - ОСОБА_10. Після її смерті відкрилася спадщина на 1/ 2 частину будинку АДРЕСА_1, яка належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня 2002 року та була успадкована нею після смерті чоловіка ОСОБА_10 Інша 1/ 2 частина будинку АДРЕСА_1 належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 листопада 1995 року після смерті її матері ОСОБА_11

Позивач вказує, що з 1995 року вона з подружжям ОСОБА_11 проживали однією сім'єю, тому що саме вони були для позивача зв'язком з оточуючим середовищем, так як позивач має суттєві обмеження у спілкуванні.

2002 року ОСОБА_10 помер. З його вдовою ОСОБА_9 позивач ОСОБА_6 продовжувала проживати однією сім'єю. Позивач вказує, що вони мали спільний технічний паспорт на будинок № 69, спільно користувалися газовим опаленням будинку, погребом та іншими надвірними спорудами, мали спільний бюджет. Кошти за спільною згодою використовувалися на спільні потреби: придбання продуктів, медикаментів, предметів домашнього вжитку та побуту, одягу, оплати комунальних послуг, поточний ремонт будинку та обладнання. Позивач обробляла земельну ділянку ОСОБА_9, прибирала в будинку, тобто з 2002 року по день смерті ОСОБА_9 проживала з нею однією сім'єю.

Спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_9 позивач, як спадкоємець 4 черги прийняла, подавши в установлений законом термін заяву про прийняття спадщини в Смілянську державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини, оскільки інших спадкоємців попередньої черги в ОСОБА_9 не було.

Від нотаріуса позивач дізналася, що померла ОСОБА_9 склала заповіт на користь ОСОБА_8, яка на час складання заповіту була соціальним працівником в Управлінні праці та соціального захисту населення Смілянської райдержадміністрації, 2 рази на тиждень відвідувала ОСОБА_9 та не мала права вступати з нею в майнові стосунки.

19 вересня 2008 року Смілянський відділок ЧООБТІ видав окремий технічний паспорт на 1/ 2 частину будинку позивача без рішення суду та без згоди власників. При цьому власниками будинку БТІ зазначає ОСОБА_6 та ОСОБА_10, який помер в 2002 році, за 6 років до видачі окремого технічного паспорта. Позивач вважає, що цим підтверджується факт про те, що 25 березня 2007 року ОСОБА_9 розпорядилася майном, яке не було зареєстроване в БТІ та їй не належало.

Позивач зазначає, що за життя заповідач ОСОБА_9 неодноразово і наполегливо запевняла ОСОБА_6, що спадщина залишиться їй, так як спадщину на своє ім'я після смерті чоловіка вона не оформляла та нікому не заповідала майно. Позивач ОСОБА_6 вважає, що при складанні заповіту, маючи вік 80 років, ОСОБА_9 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також усвідомлювати наслідки заповіту, тому за вказаних обставин заповіт має бути визнаний недійсним. В такому випадку право на спадщину мають спадкоємці за законом, зокрема, і позивач ОСОБА_6 Позивачу стало відомо, що нотаріус умисно оформила відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а в разі визнання заповіту недійсним, свідоцтво також має бути визнано недійсним. В зв'язку з даними обставинами позивач просила визнати факт проживання позивача ОСОБА_6 з ОСОБА_9 однією сім'єю з 2002 по 2009 роки, тобто протягом 7 років; заповіт, складений ОСОБА_9 25 березня 2007 року на користь ОСОБА_8 визнати недійсним; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Смілянською державною нотаріальною конторою ОСОБА_8.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2013 року в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_8, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право спадщину та визнання права власності на 1/ 2 частину будинковолодіння в порядку спадкування відмовлено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 2500 гривень витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подала на рішення суду апеляційну скаргу. Апелянт в апеляційній скарзі посилається, що рішення суду є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2013 року і ухвалити рішення, задовольнивши позовні вимоги позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення судових витрат, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає не повністю, оскільки в частині стягнення судових витрат суд помилково дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат за надання юридичної допомоги.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, та стягуючи з неї на користь ОСОБА_8 витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела ті обставини, на які посилалась як на підставу своїх вимог.

Колегія суддів вважає, що повністю з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки, вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на правову допомогу, суд допустився помилки, стягнувши витрати з позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, що після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина на спадкове майно, в тому числі і на належну їй 1/ 2 частину будинку АДРЕСА_1, яка належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня 2002 року та була успадкована нею після смерті чоловіка ОСОБА_10 Інша 1/ 2 частина будинку АДРЕСА_1 належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 листопада 1995 року після смерті її матері ОСОБА_11

Померла ОСОБА_9 за життя згідно заповіту від 25 березня 2007 року заповідала все майно, яке їй належить відповідачу ОСОБА_8. Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу ОСОБА_12 на дому в зв'язку з хворобою заповідача та власноручно підписаний ОСОБА_13 у присутності нотаріуса.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 листопада 2009 року видано на ім'я ОСОБА_8 державним нотаріусом Смілянської держаної нотаріальної контори на підставі заповіту від 25 березня 2007 року.

Позивач ОСОБА_6 також вважала, що має право на спадкове майно ОСОБА_9, посилаючись, що є спадкоємцем 4 черги за законом, як особа яка проживала однією сім'єю з спадкодавцем не менше 5 років до часу відкриття спадщини, однак нею не надано доказів, підтверджуючих недійсність заповіту , що є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

Посилання позивача, що ОСОБА_9 була особою похилого віку, хворіла, тому не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту належними доказами не підтверджено. Клопотання про призначення експертизи для встановлення даних обставин позивачем не заявлено під час розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Колегія суддів вважає, що волевиявлення заповідача було вільним та відповідало її волі, поскільки вона особисто підписала заповіт, та вказала, що записано з її слів та нею прочитано вголос.

За таких обставин підстав для визнання заповіту недійсним колегія суддів не вбачає та погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вимог позивача про визнання заповіту недійсним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки відповідач ОСОБА_8 отримала спадщину згідно заповіту, а позивач мала право на отримання спадщини лише як спадкоємець 4 черги за законом, якщо належним чином довела б, що була членом сім'ї спадкодавця протягом останніх п'яти років до відкриття спадщини. Тому спадкові права позивача не порушено.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення інших позовних вимог, оскільки вони є похідними від даної вимоги, а тому теж не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині задоволення позовних вимог є необґрунтованими та підлягають відхиленню колегією суддів, оскільки носять суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується лише з доводами апелянта щодо невірного стягнення судових витрат рішенням суду першої інстанції з позивача на користь відповідача, оскільки за даних обставин справи та наявності в позивача підтвердження про інвалідність 2 групи судові витрати з позивача не підлягають стягненню.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 88 ЦПК України передбачено, що у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Позивач ОСОБА_6 звільнена від сплати судових витрат, оскільки є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 26.07. 2012 року (а.с.2 ), тому немає підстав для стягнення з неї судових витрат, понесених відповідачем.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог процесуального права в частині вирішення витання про стягнення судових витрат, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову в стягненні судових витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в частині відмови в стягненні з позивача судових витрат на користь відповідача, а рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат в розмірі 2500 гривень підлягає скасуванню з винесенням нового рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право спадщину та визнання права власності на 1/ 2 частину будинковолодіння в порядку спадкування - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 2500 гривень витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката, ухваливши в цій частині нове рішення, яким відмовити в стягнення судових витрат в сумі 2500 гривень з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :