СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
22 вересня 2008 року | Справа № 5020-4/109 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
секретар судового засідання
за участю представників сторін:
позивача: Зайцевої Олени Олександрівни, довіреність № 20/2-14 від 03.01.08;
відповідача: Булата Костянтина Миколайовича, довіреність № 316/10-004 від 09.06.08;
відповідача: Ткаченко Ірини Борисівни, довіреність № 281/10-004 від 10.10.07;
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Остапова К.А.) від 17.06.2008 у справі № 5020-4/109
за позовом Державного комунального підприємства "Севміськводоканал" (вул. Адм. Октябрьського, 4,Севастополь,99011)
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37,м.Севастополь,99011)
про визнання податкового повідомлення-рішення від 17.03.2008 № 000010232/0 недійсним
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду міста Севастополя (суддя Остапова К.А.) від 17.06.2008 у справі № 5020-4/109 позов задоволено частково.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя від 17.03.2008 №000010232/0 в частині визначення Державному комунальному підприємству “Севміськводоканал” податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 305409,00 грн., з яких за основним платежем - 203606,00 грн., за штрафними санкціями –101803,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мав витрат, передбачених пунктом 5.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Місцевий суд зазначив, що позивачем правомірно були віднесені витрати пов’язані із понадмірним використанням води до складу валових витрат.
Відмовляючи у частині позовних вимог, суд встановив наявність порушення позивачем пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, яке виразилось в корегуванні податкового зобов’язання під час врегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості та порушення пункту 4.2 статті 4 вказаного Закону, яке виразилось у невключенні до бази оподаткування вартості списаних матеріалів, готової продукції, основного фонду.
Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить постанову господарського суду скасувати, в позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права.
Так, відповідач вважає, що господарський суд міста Севастополя порушив норми передбачені п. 1.32 статті 1, п. 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, п. п. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” та не врахував положення „Галузевих технологічних нормативів використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України”.
Податковий орган посилається на те, що витрати води (понадмірні) позивача не являються господарськими, тобто не пов’язані з господарською діяльністю, а тому сплачений податок на придбання (виготовлення) таких витрат води не може відноситись до податкового кредиту.
Крім того, заявник апеляційної скарги вважає, що пункт 5.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” підлягає розширеному тлумаченню.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.08.2008 суддів Борисову Ю.В. та Сотула В.В. замінено на суддів Волкова К.В. та Плута В.М.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 суддів Волкова К.В. та Плута В.М. замінено на суддів Борисову Ю.В. та Голика В.С.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, представив суду відзив на апеляційну скаргу, вважає постанову господарського суду міста Севастополя законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачає.
Розглянувши справу у порядку статей 185, 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 16.01.2008 по 25.02.2008 співпрацівниками ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя проведено виїзну планову документальну перевірку Міського комунального підприємства “Севміськводоканал” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2007.
На підставі перевірки складений акт від 03.03.2008 №19/23-2/03358274.
В цьому акті зафіксоване порушення вимог пунктів 4.2, 4.5 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яке виразилось у заниженні підприємством податку на додану вартість на загальну суму 225018,00 грн.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000010232/0 від 17.03.2008, яким позивачеві визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 337527,00 грн., у тому числі за основним платежем – 225018,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –112509,00 грн.
В акті перевірки зазначено, що відповідно до поточних індивідуальних технологічних нормативів використання води (ІДНВВ) ДКП “Севміськводоканал”, затверджених розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 2001-р від 29.09.2000 строком дії до 23.11.2004, який продовжений розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 1698-р від 04.11.2004 строком на три роки, та розпорядженням № 595-р від 09.2007 строком ще на три роки, максимально допустимий обсяг технологічних втрат при підйомі, очищенні та транспортуванні 1000 куб.м води на спорудах та мережах, які знаходяться на балансі або обслуговуванні підприємства, втрат води при її транспортуванні та реалізації абонентам через дану систему питного водопостачання, втрат питної води на власні потреби робітників та на утримання території зон санітарної охорони і споруд в належному санітарному стані встановлений в розмірі 456,3 куб.м на 1000 куб.м води, що піднята.
На підставі наданих до перевірки документів, а саме: звітів про використання води за формою № 2-ТП (водгосп), встановлений обсяг понаднормативних втрат води, викладений у таблиці на 27-му аркуші Акту перевірки (том 1, а. с. 21).
Доводи податкового органу головним чином засновані на нормі підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно якого податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків протягом такого звітного періоду у зв’язку: з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях в рамках господарської діяльності, тобто діяльності направленої на отримання доходу.
Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя вважає, що витрати води (понадмірні) позивача не являються господарськими, тобто не пов’язані з господарською діяльністю.
Однак, колегія суддів таку думку відповідача вважає хибною у зв’язку з наступним.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що пунктом 5.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” наданий вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат.
Згідно вищенаведеній нормі, такі витрати, це потреби: 1) не пов'язані з веденням основної діяльності (у тому числі організація та проведення прийомів, свят, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб), 2) придбання, будівництво, реконструкція, модернізація, ремонт та інші поліпшення основних фондів, які підлягають амортизації, 3) сплата податків і патентів, штрафів і неустойок, 4) утримання органів управління об'єднань платників податку, 5) виплата дивідендів і винагород (заохочень), пов'язаних з таким платником податку, фізичним чи юридичним особам, 6) понесених збитків у зв'язку з продажем пов'язаним особам товарів за нижчими цінами, 7) будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Довід податкового органу про те, що ця норма підлягає розширеному тлумаченню спростовується пунктом 5.11 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яким передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Доказів того, що Державне комунальне підприємство "Севміськводоканал" мало витрати вказані у пункті 5.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відповідачем не надано, у матеріалах справи відсутні.
Згідно пунктам 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, колегія суддів вважає, що наявність імперативної норми пункту 5.11 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” робить неспроможними посилання податкового органу на положення „Галузевих технологічних нормативів використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України” та інші акти, які обмежують право платника податку на віднесення витрат до складу валових витрат. Наведені відповідачем норми матеріального права не стосуються податкових обов’язків Державного комунального підприємства "Севміськводоканал".
Крім того, господарський суд міста Севастополя вірно зазначив, що пункти 5.3-5.7 зазначеного Закону не передбачають обмежень щодо включення до складу валових витрат підприємства сум витрат, понесення яких не призвело до отримання підприємством прибутку.
Таким чином, переважним є той факт, що саме Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” не передбачено обмежень, на яких наполягає Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя.
Посилання відповідача на те, що витрати води (понадмірні) позивача не являються господарськими і не пов’язані з господарською діяльністю апеляційною інстанцією вважаються помилковими у зв’язку з наступним.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що отримання прибутку є лише метою господарської діяльності суб’єкта господарювання і наявність збитків на підприємстві взагалі не може свідчити про те, що платник податків здійснював діяльність не пов’язану з господарською. Так, понадмірні витрати води позивачем, із врахуванням обставин у даній справі, спрямовані в першу чергу на досягнення соціальних результатів, оскільки відповідно до Статуту ДКП “Севміськводоканал” - основною метою підприємства є забезпечення абонентів міста Севастополя послугами по водопостачанню та водовідведенню відповідно до можливостей технічних засобів, що є у підприємства та договірних зобов’язань. Така діяльність позивача підпадає під розуміння статті 3 Господарського кодексу України. Отже, на думку судової колегії, витрати води безумовно пов’язані з господарською діяльністю Державного комунального підприємства "Севміськводоканал" (надання послуг з водопостачання та водовідведення) і повинні вважатися саме господарськими витратами. Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що у даній справі не є предметом спору причини надмірних витрат води позивачем.
Таким чином, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат, витрати пов’язані із постачанням води споживачам.
Порушення позивачем пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, яке виразилось в корегуванні податкового зобов’язання під час врегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості, внаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість за квітень 2006 року на 6493,00 грн., за грудень 2006 року на 1799,00 грн., за червень 2007 року на 87,00 грн., за грудень 2007 року на 152,00 грн., та порушення пункту 4.2 статті 4 вказаного Закону, яке виразилось у невключені до бази оподаткування вартості списаних матеріалів, готової продукції, основного фонду, внаслідок чого база оподаткування податком на додану вартість занижена на суму 64410,22 грн. - підтверджується матеріалами справи та сторонами такий факт не заперечується, у зв’язку з чим податкове повідомлення-рішення від 17.03.2008 № 000010232/0 в частині нарахування сум податків та штрафних санкції за цими порушеннями є правомірним.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що постанова господарського суду міста Севастополя є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1. ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 17.06.2008 у справі № 5020-4/109 залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя
Судді