СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
15 вересня 2008 року | Справа № 2-16/14629-2007А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Борисової Ю.В.,
Черткової І.В.,
секретар судового засідання Єгорова О.В.
за участю представників сторін:
представник позивача - Маслюк Олексій Володимирович, довіреність № 97/100 від 18.08.08 - Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим;
представник відповідача - Твердюков Євген Миколайович, довіреність № б/н від 28.08.07 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фора-Крим";
представник відповідача - не з'явися - Приватне підприємство "Надія";
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 19 червня 2008 року у справі № 2-16/14629-2007А
за позовом Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фора-Крим"
(вул. Ростовська, 19-48,Сімферополь,95001)
Приватного підприємства "Надія"
(вул. Севастопольська, 13, Сімферополь, 95000)
про визнання недійсною угоди та стягнення 23464,99 грн.
ВСТАНОВИВ:
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” проти позову заперечував та вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що підприємство діяло з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Вважає, що сам по собі факт визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ недійсними не свідчить у безспірному порядку про наявність діяльності, що суперечить інтересам держави та суспільства. Вказана позиція відображена також у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 14.02.2006.
Крім того, відповідач не погоджується із застосуванням до спірних правовідносин частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, оскільки, по-перше, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” не було учасником спору, а по-друге, рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя не встановлено умислу ані посадових осіб Приватного підприємства “Надія”, ані Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” на укладення угод, що суперечать інтересам держави та суспільства.
Відповідач також вказав, що фактично спірна угода була укладена та виконана, кошти за товар були сплачені, а товар переданий Товариству з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим”, що свідчить про реальність угоди, а не її фіктивний характер. До того ж, включення Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” 3910,83грн. до складу податкового кредиту у березні 2006 року було визнано правомірним постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2007 у справі № 2-29/12035-2007А, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.02.2008. Через недоведеність суперечності спірної угоди інтересам держави та суспільства, а також через неправильне застосування позивачем положень статті 208 Господарського кодексу України, відповідач не погоджується з вимогою про стягнення з нього 23 464,99грн.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 19 червня 2008 року у справі № 2-16/14629-2007А, в позові відмовлено.
Не погодившись з вказаним судом актом, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить постанову господарського суду скасувати, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.
07.08.2007, Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі проведена невиїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Приватним підприємством “Надія” за період з 01.07.2003 по 01.07.2006, під час якої було встановлено, що 09.01.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” (покупець) та Приватним підприємством “Надія” (постачальник) було укладено договір б/н купівлі-продажу продуктів (кондитерських виробів).
На виконання даного договору, Приватне підприємство “Надія” поставило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” кондитерські вироби (цукерки в асортименті) на загальну суму 23464,99грн. (у тому числі ПДВ 3910,83грн.) згідно рахунків та накладних № 9/06 від 17.01.2006, № 2/06 від 09.01.2006, № 37/06 від 17.03.2006, № 40/06 від 24.03.2006. Вказаний товар був оплачений Товариством з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” з розрахункового рахунку.
На підставі отриманих від Приватного підприємства “Надія” податкових накладних, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим” віднесло у відповідних періодах до податкового кредиту ПДВ в розмірі 3910,83грн.
Відповідно до статті 2 та пункту 11 статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
Стаття 207 Господарського кодексу України визначає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя від 20.02.2007 у справі №2-1055/07, яке набрало законної сили, визнано недійсними установчі документи Приватного підприємства “Надія” з часу реєстрації, а також свідоцтво платника ПДВ Приватного підприємства “Надія” № 00951048 від 12.03.2001 з часу реєстрації у Державній податковій інспекції у місті Сімферополі 12.03.2001.
При цьому, як вбачається з даного рішення, Приватне підприємство “Надія” зареєстровано на підставну особу, яка участі в діяльності підприємства не приймала.
Судова колегія не погоджується з доводами позивача про те, що факт підписання спірного договору від 09.01.2006 директором Приватного підприємства "Надія" - Ляпіним В.Р., який, як встановлено рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя від 20.02.2007, ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не мав, участі в діяльності не приймав, печаткою підприємства не розпоряджався, бухгалтерський облік не вів та взагалі про фінансово-господарську діяльність підприємства нічого не знав, свідчить про те, що особа, зазначена як директор Приватного підприємства "Надія", усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність укладеної угоди, її суперечність інтересам держави та суспільства. При цьому судова колегія виходить з наступного.
Матеріали справи свідчать про те, що угода від 09.01.2006 була фактично виконана, товар та кошти відповідними сторонами угоди отримано, що не заперечується і Державною податковою інспекцією по суті.
Проте, як вбачається з наданих позивачем матеріалів, Приватне підприємство „Надія” надавало податкові декларації з ПДВ за січень-березень 2006 року, при цьому сплатило ПДВ за січень - 401грн., лютий 2006 року - 250грн., березень 2006 року - 490грн., квітень 2006 року - 2740грн., червень 2006 року - 48900грн., податкову звітність не надає з червня 2006 року, що не свідчить про ухилення нею від сплати ПДВ по спірній угоді від 09.01.2006 в розмірі 3910,83грн.
Крім того, згідно пояснень відповідача, Приватне підприємство “Надія” сплатило податок по ПДВ за січень 2006 року - 401грн., лютий 2006 року -250грн., березень 2006 року - 490грн., квітень 2006 року - 2740грн., червень 2006 року - 48900грн.
З витягу ЄДРПОУ Головного управління статистики Автономної Республіки Крим № 05.3-5/4279 від 07.12.2007 слідує, що Приватне підприємство “Надія” з ЄДРПОУ не виключено, а отже, його зобов’язання не припинені.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Судова колегія вважає, що несплата однією із сторін угоди –Приватного підприємства “Надія” за спірним договором до бюджету ПДВ в розмірі 3910,83грн. є підставою для збільшення відповідних податкових зобов’язань Приватного підприємства „Надія” та стягнення їх у встановленому законом порядку, зокрема в процедурі ліквідації підприємства, а не визнання угоди недійсною.
Вказана позиція відображена також у Постанові судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 14.02.2006.
Отже, само по собі посилання позивача на рішення Центрального районного суду міста Сімферополя від 20.02.2007 не є безспірним доказом того, що спірна угода укладена сторонами з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Проте, позивач не надав судовій колегії доказів того, що Приватне підприємство „Надія” мало умисел на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства, що є підставою для відмови в позові як в частині визнання угоди недійсною, так і в частині застосування наслідків визнання правочину недійсним, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.
Крім того, в силу статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, законом встановлено принцип, за яким невинна сторона не несе відповідальності за порушення, яких припустилась інша сторона, оскільки отримує своє майно назад. Юридичну відповідальність несе лише винна сторона.
Проте, за вимогами позову позивач фактично просить суд покласти відповідальність в цілому на невинну сторону –Товариство з обмеженою відповідальністю “Фора-Крим”, що не ґрунтується на законодавстві.
Крім того, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Отже, ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією із сторін правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Вказана позиція відображена у постановах судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 26.06.2007 та від 25.09.2007.
Оскільки товар за спірною угодою було поставлено в січні та березні 2006 року, розрахунки відбулись також у січні, березні 2006 року, а позов подано у жовтні 2007 року, отже з пропуском строку можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій, судова колегія погоджується з висновками господарського суду, що викладене є підставою для відмови в позові.
При таких обставинах, апеляційна інстанція не вбачає підстав для скасування постанови господарського суду, оскільки вона прийнята при правильному застосуванні норм чинного закодавства.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 червня 2008 року у справі № 2-16/14629-2007А залишити без змін.
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку і строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді Ю.В. Борисова
І.В. Черткова