УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №283/2955/12-к Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В.В.

Категорія ст.185 ч.2 КК Доповідач Романов О. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Романова О.В.

суддів: Шеніна П.О., Ляшука В.В.

з участю прокурора: Сидоренка О.П.

засудженого ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2013 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого:

1) вироком Малинського районного суду Житомирської області від 15.02.2007 року за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;

2) вироком Малинського районного суду Житомирської області від 16.01.2008 року за ч.3 ст.185, 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;

3) вироком Малинського районного суду Житомирської області від 20.05.2008 року за ч.3 ст.185, ч.2 ст.289, ч.4 ст. 70 КК України до 6 років позбавлення волі без конфіскації майна;

4) вироком Малинського районного суду Житомирської області від 07.08.2012 року за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185, 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі,

засуджено за ст.185 ч.2 КК України до покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Малинського районного суду Житомирської області від 07.08.2012 року, ОСОБА_1 визначено до відбування остаточне покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередній - взяття під варту.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 постановлено рахувати з 18 вересня 2012 року.

Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 1600 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500 грн. в рахунок моральної шкоди.

Речові докази по справі:

- Банківську картку № НОМЕР_1, видану на ім'я клієнта ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_3 - вирішено залишити останньому в користуванні.

Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_1, скоїв умисний злочин за наступних обставин.

12 вересня 2012 року близько 02 год. 00 хв. в м. Малині Житомирської області біля будинку № 34 Б по вул. Войкова (Чорновола), ОСОБА_1, маючи умисел на заволодіння чужим майном, повторно, таємно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу через незамкнені передні ліві дверцята, з салону автомобіля ВАЗ-21101, д.н. НОМЕР_2, належного ОСОБА_3, викрав грошові кошти в сумі 400 грн. та дві банківські платіжні картки з пін-кодом доступу до них, з допомогою яких 12.02.2012 року отримав гроші у готівковій формі в касі банку через банківський автомат «ПриватБанк» в сумі 1200 грн. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 потерпілому було завдано майнової шкоди на суму 1600 грн.

В своїх апеляціях засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 порушують питання про скасування вироку та застосування до ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру. При цьому апелянти посилаються на те, що суд не поставив під сумнів осудність ОСОБА_1, оскільки засуджений переніс тяжку черепно-мозкову травму та постійно скаржиться на головні болі, затьмарення свідомості, емоційність, неправильне сприйняття мислення та інтелектуальну слабкість. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що він має молодий вік та притягувався до кримінальної відповідальності п'ять разів, тому необхідно перевірити причину скоєння ним злочинів та призначити судово-психіатричну експертизу. Також засуджений звертає увагу, що він щиро розкаявся за вчинений злочин та має матір інваліда 2 групи, опікуном якої він являється.

Заслухавши засудженого ОСОБА_1, який в наданих апеляційному суду поясненнях, а також в промові під час судових дебатів та в останньому слові підтримав подані апеляції в частині врахування пом'якшуючих обставин та зменшення покарання, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляцій, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляції не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним тих дій, за які його засуджено, кваліфікація їх за ст.185 ч.2 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, зазначеним у вироку, ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку й досліджених у судовому засіданні доказах.

В цій частині вирок суду першої інстанції ніким з можливих апелянтів не оспорюється.

Що ж стосується тверджень апелянтів про те, що суд не поставив під сумнів осудність ОСОБА_1, безпідставно відмовив у проведенні судово-психіатричної експертизи, не врахувавши, що засуджений переніс тяжку черепно-мозкову травму та постійно скаржиться на головні болі та інші наслідки цієї травми, то, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання підсудного та його захисника про призначення судово-психіатричної експертизи, навів докладні мотиви свого рішення з цього питання, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав ставити під сумнів осудність ОСОБА_1 щодо дій, які йому інкримінуються.

З цими висновками погоджується й колегія суддів. При цьому враховує, що відповідно до доводів апеляції засудженого та його захисника, можливий стан неосудності ОСОБА_1 вони пов'язують із перенесеної ним у 2002 році черепно-мозкової травмою. Проте, з матеріалів справи вбачається, що в подальшому в період з 2007 р. по 2012 р. ОСОБА_1 неодноразово засуджувався за вчинення корисливих злочинів, при цьому у жодному разі неосудним він не визнавався. Крім того, за змістом фактичних обставин, встановлених органами досудового слідства та судом, дії ОСОБА_1 були цілеспрямованими, логічними, що свідчить про те, що будь-які дані, які б могли свідчити про те, що ОСОБА_1 під час вчинення дій, у вчиненні яких його визнано винним, перебував у стані неосудності, тобто не міг усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, відсутні.

Про це ж свідчить й поведінка засудженого під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Що ж стосується інших обставин, наведених в апеляції засудженого, зокрема, його посилань на те, що він щиро розкаявся у вчиненому злочині та має матір інваліда 2 групи, опікуном якої він являється, то як вбачається із змісту вироку, та обставина, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому, визнана судом першої інстанції відповідно до вимог ст.66 КК України такою, що пом'якшує покарання, та врахована при призначенні покарання.

Вважати, що суд при призначенні покарання не дотримався вимог ст.65 КК України підстав немає. З огляду на те, що ОСОБА_1 раніш неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, та знов вчинив аналогічний злочин, підстав для пом'якшення призначеного засудженому судом першої інстанції покарання, колегія суддів не вбачає.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів,

ухвалила:

апеляції засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Малинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Судді

Романов О.В.Ляшук В.В.Шенін П.О.