Справа № 22-ц - 2922 Головуючий у 1 інстанції Борисова Л.Б.
Категорія 5 Доповідач Лащенко В.Д.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі: головуючого - Лащенка В.Д. суддів - Корзаченко І.Ф., Червінко К.С. при секретарі - Левочко І.Я.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду від 13 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, телефонний номер, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на 1\3 частину квартири, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, витребування майна,
встановила:
У травні 2004 року ОСОБА_2 звернулася в суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1\2 частину квартири. Свої вимоги мотивувала тим, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі. За час спільного подружнього життя вони з відповідачем придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. та металевий гараж, який розташований поруч з будинком.
Просила визнати відповідно до вимог норм Сімейного кодексу України право на 1\2 частину трикімнатної квартири та 1\2 частину гаража.
У червні 2004 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом про вселення, розподіл майна та встановлення порядку користування жилим приміщенням. В позовній заяві зазначав, що спірна квартира належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 1995 року. Оскільки ОСОБА_2 перешкоджає йому користуватися квартирою, просив вселити його до квартири і встановити порядок користування жилим приміщенням, виділивши йому кімнату площею 17, 4 кв.м., а ОСОБА_2 зобов'язати не чинити йому перешкод у користуванні квартирою.
Просив також визнати за ним право власності на 1\2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та 1\2 частину земельної ділянки, вказуючи, що вказане майно придбано в період шлюбу з ОСОБА_2.
У вересні 2004 року ОСОБА_2 збільшила позовні вимоги, подала позовну заяву про визнання за нею право власності на 2\3 частини квартири та 2\3 частини гаража, визнати право власності на телефонний номер в квартирі.
У липні 2005 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\3 частину квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1. В заяві зазначала, що оскільки спірна квартира придбана на сім'ю, вона має право власності на 1\3 частину квартири.
ОСОБА_1 у вересні 2005 року подав позовну заяву в якій уточнив свої вимоги і посилався на те, що шлюб з ОСОБА_2 розірвано в 2001 році, а в 2002 році вона уклала шлюб з ОСОБА_4. Після розлучення він мешкав у кімнаті площею 17, 4 кв. м., а колишня дружина в кімнаті площею 10, 4 кв. м.
У квітні 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 скориставшись його відсутністю зайняли кімнату в квартирі АДРЕСА_1, яку він займав, звідки викрали його особисті речі, а саме: мисливський сейф, документи, гроші, мисливські набої, тощо. Крім того змінили у вхідних дверях замки, чим позбавили його можливості доступу до квартири. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 штучно створюють заборгованість по сплаті за житло та комунальні послуги.
Внаслідок незаконних дій подружжя ОСОБА_4, ОСОБА_2 погіршилося його здоров'я, він двічі перебував на стаціонарному лікуванні, проте і після лікування його стан здоров'я не поліпшився.
Просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження квартирою та вселити його до квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності.
Витребувати від ОСОБА_2 і ОСОБА_4 його майно: мисливський сейф, особисті документи, гроші в сумі 500 грн., набої, порох.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 1800 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 16 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду від 13 грудня 2005 року в окреме провадження виділено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 13 липня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено визнати за ОСОБА_4 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1. В задоволені інших позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на 1\3 частину квартири відмовлено.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.
В задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1\2 частину квартири скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1984 року, який було розірвано 12 червня 2001 року (а.с.6, 7 т.1). Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3.
14 листопада 1995 року сторони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира була придбана за кошти Фастівського держлісгоспу та управління у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС. Договір купівлі-продажу квартири було укладено на ім."я ОСОБА_1
Визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частини квартири суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира відповідно до вимог Сімейного кодексу України належить ОСОБА_1 та позивачці на праві спільної сумісної власності, оскільки придбана в період шлюбу.
З таким висновком не може погодитися колегія суддів, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України, який діяв в той час, коли була придбана спірна квартира, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
З матеріалів справи вбачається і сторони не заперечують, що спірна квартира не була нажита подружжям, а придбана для всієї сім'ї за кошти Фастівського держлісгоспу та управління у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС.
ОСОБА_1, його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 перебували на квартобліку при Фастівському міськвиконкомі, як такі, що потребують поліпшення житлових умов.
З метою поліпшення житлових умов сім'ї ОСОБА_1 була придбана трикімнатна квартира, в яку вони вселилися не на підставі виданого в установленому порядку ордеру, а відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного на ім'я ОСОБА_1 Оскільки квартира придбана для всієї сім'ї на підставі цивільно-правової угоди, кожний її член мав право власності на частину квартири відповідно до вимог ст. 112 ЦК України (1963). За таких обставин у ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в 1995 році виникло право спільної часткової власності на квартиру відповідно до вимог норм цивільного права.
Разом з тим колегія суддів перевіряє рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 ОСОБА_2, ні ОСОБА_3, якій суд відмовив у позові про визнання за нею право власності на 1\3 частину спірної квартири, рішення суду не оскаржили. З урахуванням зазначеного апеляційна інстанція не вбачає підстав для зміни рішення і визнання за ОСОБА_3 права власності на частину квартири.
Не можуть бути враховані доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірна квартира належить йому на праві приватної власності, оскільки придбана за кошти, які отримані як дар. В судовому засіданні досліджувались докази про те, що кошти за квартиру внесені юридичними особами, а саме: Фастівським держлісгоспом та управлінням у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС. На підставі цього було укладено договір купівлі-продажу квартири, а не дарування. Укладення угоди на одного з членів сім'ї не свідчить про те, що тільки у нього виникло право власності на спірне майно. Колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на всю квартиру.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Фастівського міськрайонного суду від 13 липня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.