УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ справи: 0101/1697/2012 Головуючий суду першої інстанції:Ізотенко Д.О.
№ провадження: 22-ц/190/1993/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Рошка М. В.
"14" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Рошка М.В.,
Суддів:Хмарук Н.С., Сінані О.М.,
При секретарі:Кутелія Я.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору дарування квартири недійсним, за участю третьої особи - Алуштинської міської державної нотаріальної контори, за апеляційними скаргами ОСОБА_7 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 09 жовтня 2012 року та ухвалу Алуштинського міського суду АР Крим від 09 січня 2013 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом, уточнивши позовні вимоги просила визнати недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_1, повернути зазначену квартиру у її власність.
Вимоги мотивує тим, що 13.12.2011 року державним нотаріусом Алуштинської міської державної нотаріальної контори посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_2. Згідно зазначеного договору позивачка подарувала належну їй квартиру відповідачу ОСОБА_7
На час укладення договору їй було майже 84 роки, вона інвалід першої групи по зору та потребує сторонньої допомоги. Відповідач ввів її в оману, вона вважала що укладає договір довічного утримання, її волевиявлення не було направлено на укладання договору дарування. Крім того, до укладення договору її фізичний стан значно погіршився, вона приймала медичні ліки, які погіршили її світовосприйняття та розуміння дійсності.
Просила на підставі ст.ст. 215, 203 ЦК України визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2 недійсним, повернути сторони в первісний стан.
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 09 жовтня 2012 року позов задоволений. Визнано недійсним догорів дарування квартири АДРЕСА_2 від 13 грудня 2011 року реєстр №1- 1627, повернуто квартиру АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_6.
Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 09 січня 2013 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення по справі.
Не погодившись з даними судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення та ухвали суду з ухваленням нового рішення про визнання договору дарування договором довічного утримання, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з узагальнюючих мотивів того, що укладаючи договір дарування квартири позивачка мала на меті укласти договір довічного утримання, а не договір дарування будинку, помиляючись щодо природи правочину та обов'язків сторін, передбачених ним.
Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про визнання договору удаваним та встановлення факту укладення договору довічного утримання судом не досліджувались, пояснення щодо них сторонами не надавалися у зв'язку з уточненням позивачкою позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору та вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлені всі дійсні обставини справи, яку вирішено згідно з законом.
Матеріалами справи встановлено, що 13 грудня 2011 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_7, договір дарування належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_2 ( а.с.34) відповідно до п.12 договору у зв'язку із похилим віком та вадами зору позивачки на її особисте прохання, договір підписаний ОСОБА_8
Позивачка є інвалідом 1 групи за зором ( а.с.8).
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснено, що під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка посилалась на те, що вона, будучи одинокою похилою жінкою, яка потребувала стороннього догляду, та не маючи іншого житла, відчужуючи 13 грудня 2011 року квартиру відповідачу, надіялась на догляд, який вона потребувала, та що буде проживати у спірному житлі і подальше, про що не заперечував і відповідач у судовому засіданні суду першої інстанції.
Укладаючи договір дарування, вона помилилася щодо природи правочину, оскільки мала на меті укладення договору довічного утримання, а не договору дарування.
Одразу після укладання договору відповідач опікувалась позивачкою, доглядала за нею, матеріально їй допомагала, у зв'язку з чим ОСОБА_6 не оспорювала договір, а потім через певний час своє ставлення до неї змінив, привів до квартири покупця, внаслідок чого позивачка зрозуміла, що майно вибуло з її володіння.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про визнання договору дарування договором довічного утримання у зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Відповідачем не надано доказів, що обидві сторони, а саме і позивачка і відповідач укладаючи договір дарування, бажали приховати договір довічного утримання, який вони насправді вчинили.
Крім того, відповідно до положень статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання повинні бути передбачені види матеріального забезпечення та види догляду, якими набувач має забезпечувати відчужувача, а в матеріалах справи ці відомості відсутні.
За таких обставин, судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 09 січня 2013 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення по справі.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги на ухвалу суду стосовно того, що суд повинен був розглянути питання про ухвалення додаткового рішення тому, що позовні вимоги про визнання договору удаваним та встановлення факту укладення договору довічного утримання судом не досліджувались, пояснення щодо них сторонами не надавалися у зв'язку з уточненням позивачкою позовних вимог.
Виходячи з наведеного ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 303, 304, 307-308, 312, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 09 жовтня 2012 року та ухвалу Алуштинського міського суду АР Крим від 09 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Рошка М.В. Сінані О.М. Хмарук Н.С.