Справа №Ц  2512/2006               Головуючий у 1 інстанції Ярошевська C.M.

Категорія 30                                        Доповідач у 2 інстанції  Заріцька А.О.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

З жовтня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого         Сліпченка О.І.,

суддів                    Заріцької А.О., Голуб С.А.,

при секретарі Шешко О.Б., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки і піклування Сквирської районної державної адміністрації про визнання договору найму жилого приміщення недійсним, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням разом з неповнолітньою дитиною;

за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи паспортний стіл Сквирського РВ ГУ МВС України у Київській області, орган опіки і піклування Сквирської районної державної адміністрації про визнання реєстрації недійсною, про визнання особи такою, що не набула права користування жилим приміщенням, яке є власністю громадян,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 березня 2006 року, в частині, якою їй відмовлено в задоволені позову до ОСОБА_3 про визнання її разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням у належній їй, позивачці, квартирі АДРЕСА_1.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що прийняте судом рішення суперечить вимогам закону про місце проживання дитини та обставинам справи, відповідно до яких ні відповідачка ОСОБА_3, ні син ОСОБА_4 у її квартирі ніколи не проживали, лише були зареєстровані.

Просила ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позов задовольнити.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що, квартира АДРЕСА_1 належить позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

11 грудня 2001 року за згодою позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, та з відома ОСОБА_5 відповідачка з малолітнім сином були прописані (зареєстровані) у їх квартирі, між ними було укладено договір на користування жилим приміщенням без визначення строку і оплати за проживання.

Встановлено також, що відповідачка у квартиру позивачів не поселялася і з сином у спірному житлі вони не проживали.

Достатньо повно з'ясувавши обставини справи суд дав встановленому відповідну правову оцінку, але його висновок про те, що припинення 25 лютого 2004 року сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може бути підставою для       позбавлення малолітнього ОСОБА_4 права на

користування  жилим  приміщенням,  не  ґрунтується  на  матеріалах  справи  і суперечить вимогам закону.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що малолітній ОСОБА_4 постійно проживає з матір'ю - відповідачкою ОСОБА_3 і квартирою АДРЕСА_1, вони не користувалися і не користуються.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, або одного з ним, з ким вона проживає.

За таких обставин висновок суду щодо позбавлення малолітнього ОСОБА_4 права на користування жилим приміщенням з підстав припинення сімейних відносин між батьками не випливає з вимог позивачів і правових підстав заявлено позову, оскільки вимоги зводилися до визнання відповідачки з сином такими, що втратили право користуватися житлом, оскільки вони ним не користуються, а мають інше місце проживання. Обставин, які б свідчили про проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком у спірній квартирі по справі не встановлено.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає, що позивачка довела свої вимоги про визнання ОСОБА_3 з сином такими, що втратили право користуватися житлом у квартирі АДРЕСА_1, тому рішення суду в частині яка нею оскаржується, не можна вважати правильним і слід скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

В решті рішення суду не оскаржувалося і у виконання вимог ст. 303 ЦПК України колегією суддів не перевірялося.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307,308,309 ЦПК України, колегія суддів-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 березня 2006 року в частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням скасувати.

Ухвалити нове рішення:

Визнати ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.