Справа №9109 Головуючий у 1 інстанції Перетятько О.Ю.
Категорія 21 Доповідач Лук'янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
31 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Осипчук О.В.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки на рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 3 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування вказаного рішення і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи і добутим у справі доказам по встановленню заподіяння моральної шкоди і ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди; тому відсутня норма права, на яку послався позивач в обґрунтування позову. Довідка МСЕК підтверджує спричинення позивачу матеріальної шкоди; для встановлення факту спричинення позивачу моральної шкоди також необхідний висновок МСЕК, але позивач такого висновку не надав. Суд не врахував вимоги ст..233 КЗпП України, згідно яким строк позовної давності у разі заподіяння працівнику моральної шкоди внаслідок небезпечних і шкідливих умов праці становить три роки; суд прийняв до розгляду позовні вимоги, за якими сплив строк позовної давності, а питання про його поновлення позивачем не порушувалося. У відповідності до вимог ст..237-1 КЗпП України належним відповідачем по справі про відшкодування моральної шкоди повинен бути власник підприємства, на якому позивач -отримав ушкодження здоров"я. Позивач не надав належних доказів в обгрунтування свого позову, Судом дана невірна оцінка доказам, а також оцінка глибині фізичних та душевних страждань позивача у зв'язку з ушкодженням здоров"я, не врахована залишкова працездатність позивача (а.с.44-45).
Сторони не з"явилися в судове засідання апеляційного суду, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними розписками.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від З липня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 17500 грн. Цим рішенням встановлено, що з 30 вересня 1975 року по 10 квітня 2002 року позивач працював на різних посадах на шахті їм.. Леніна і був звільнений у зв'язку з виходом на пенсію. 9 листопада 2000 року у зв'язку із трудовим каліцтвом від 15 липня 2000 року МСЕК встановила позивачу втрату 5% професійної працездатності. Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 5 грудня 2001 року виявлений випадок професійного захворювання позивача: вібраційна хвороба. 25 лютого 2002 року МСЕК встановила позивачу вперше втрату професійної працездатності через професійне захворювання вібраційну хворобу у розмірі 20%; через трудове каліцтво 2000 року - 5%, а за сукупністю 25%. 12 травня 2003 року МСЕК встановила позивачу втрату професійної працездатності безстроково у розмірі 45%, із яких 40% - через вібраційну хворобу, 5% - через трудове каліцтво 2000 року, і 3 групу інвалідності. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходив із глибини фізичних і моральних страждань, спричинених позивачу втратою професійної працездатності внаслідок професійного захворювання: вібраційна хвороба; встановлення позивачу 40% втрати професійної працездатності, визнання позивача інвалідом 3 групи; внаслідок професійного захворювання змінився звичний спосіб життя позивача, він змушений періодично проходити стаціонарне і амбулаторне лікування; позивач не може виконувати звичну роботу, вимушений нести додаткові витрати на лікування (а.с.39-40).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв'язку із професійним захворюванням: вібраційна хвороба позивачу вперше МСЕК була встановлена 25 лютого 2002 року у розмірі 20% (а.с.6), а 12 травня 2003 року у розмірі 40% безстроково (а.с.7). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі первинно 20% і повторно 40% - безстроково. Згідно ст,57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с. 10), акт розслідування професійного захворювання від 5 грудня 2001 року (а.с.8-9), довідки МСЕК (а.с.5-7), виписки із історії хвороби (а.с.11-28), пояснення представника відповідача, який не оспорював ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 25 лютого 2002 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 20% професійної працездатності, а 12 травня 2003 року - 40% безстроково.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 25 лютого 2002 року.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 237-1, 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому саме відповідач у справі є належним відповідачем при відшкодуванні моральної шкоди, спричиненої позивачу при виконанні трудових обов'язків. Згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, (ст.268 ч.1 п.З ЦК України в редакції 2003 року).
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із глибини фізичних і моральних страждань, спричинених позивачу втратою професійної працездатності внаслідок професійного захворювання: вібраційна хвороба; встановлення позивачу 40% втрати професійної працездатності, визнання позивача інвалідом 3 групи; внаслідок професійного захворювання змінився звичний спосіб життя позивача, він змушений періодично проходити стаціонарне і амбулаторне лікування; позивач не може виконувати звичну роботу, вимушений нести додаткові витрати на лікування. Сукупність цих обставин дозволила суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 17500 гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції, є законним і підстав для його скасування в цій частині немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного руду міста Горлівки Донецької області від 3 липня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.