Справа № 261/872/13-ц

Провадження № 2/261/692/13

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

м. Донецьк 19 березня 2013 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючого - судді Висоцької Г.В., при секретарі судового засідання Крутась Я.С., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, розділ майна,

в с т а н о в и в :

20.02.2013р. позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та розділ спільного майна, мотивуючи свої вимоги наступним. Починаючи з 2000р. і по 2012р. вони з ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, в 2003р. за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, оформивши її придбання договором купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 В даний час стосунки між ними погіршилися, вони не живуть разом, в зв'язку з чим позивач, керуючись нормами діючого СК України, просив визнати за ним право власності на ? частини спірної квартири та встановити факт проживання однією сім'єю.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, пояснивши, що не вбачає можливості для поділу однокімнатної квартири через її малу площу, проте зазначила, що не заперечує факт проживання з позивачем однією сім'єю в період з 2000 р. по 2012р., а також визнала, що спірна квартира була придбана нею та позивачем за їхні спільні кошти, вони обидва рівною мірою приклали зусиль для збору коштів на придбання жилого приміщення для сумісного проживання.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

20 серпня 2003р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1. Право власності за ОСОБА_3 зареєстровано 15.10.2003р.

В спірній квартирі з 04.12.2004р. і до теперішнього часу зі згоди ОСОБА_3 значиться зареєстрований позивач ОСОБА_1

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю України» судам слід мати на увазі, що правила статей 22, 28, 29 КпШС не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сімєю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбу. Такі спори мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону від 07 лютого 1991р. № 697-ХІІ «Про власність», відповідних норм ЦК 1963р. з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п. 5 постанови від 22 грудня 1995р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» .

За змістом п. 5 зазначеної постанови, розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні керуватися тим, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 ЗУ «Про власність», ст. 22 КпШС), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 ЗУ «Про власність»), тощо.

В судовому засіданні на підставі пояснень свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 встановлено, що починаючи з 2000р. ОСОБА_3 та ОСОБА_1, з метою придбання житла, будучи обидва працевлаштованими, активно сумісними зусиллями відкладали гроші із їхніх заробітних плат для придбання в майбутньому квартири чи будинку. В 2003р. ними за спільні кошти була придбана однокімнатна квартира.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. На підставі зазначеної норми, суд, враховуючи, що факт придбання спірної квартири за спільні кошти, був визнаний сторонами в судовому засіданні, вважає цей факт доведеним та таким, що не підлягає доказуванню.

Про те, що придбання квартири було оформлене договором купівлі-продажу, за яким покупцем виступила лише ОСОБА_3, то як вбачається із пояснень позивача, та не заперечувалося в судовому засіданні відповідачем, це було пов'язане лише із відсутністю ОСОБА_1 під час оформлення правочину вдома через зайнятість на роботі, проте домовленістю між ними передбачалося, що квартира стане їхньою спільною власністю.

Отже, суд приходить до висновку про придбання спірної квартири, як за кошти ОСОБА_1,. так і ОСОБА_3

Відповідно до п. 1 ст. 17 ЗУ «Про власність» майно, набуте внаслідок спільної праці особами, які перебували в фактичних шлюбних відносинах і жили однією сімєю, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Якщо ж така угода не укладалася, суд, який вирішує спір про поділ майна, визначає розмір часток сторін у відповідності з поданими доказами про ступінь їх участі працею в придбанні майна. За відсутності доказів про те, що участь одного з низ була більшою, частки визначаються рівними.

Тобто, суд приходить до висновку, що частки ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є рівними за відсутності інших доказів, спростовуючих цей факт.

Окрім цього, суд звертає увагу, що свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 всі без винятку підтвердили, той факт, що починаючи з 2004р. позивач та відповідач проживали за адресою вказаною спірної квартири, та зазначили, що позивач власними зусиллями, своїми руками зробив в будинку, який з самого початку був непридатний для проживання в ньому (не мав вікон, стелі, слугував місцем для перебування безхатченків), ремонт, привів його до належного стану, відповідачка, в свою чергу, теж докладала зусиль для організації комфортних умов життя в приміщенні, обробляла город та ін. В даний час для позивача спірна квартира є єдиним місцем можливого проживання.

Стосовно факту проживання однією сім'єю позивача та відповідачки, суд в цій частині спору, незважаючи, що цей факт визнаний відповідачем, керується п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісти на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Таким чином, факт перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2000 р. по 1 січня 2004р. (дата набрання чинності СК України) не може бути встановлений, так як не підлягає судовому розгляду, а, починаючи з 1 січня 2004р. і далі підлягає відмові, так як не породжує для сторін ніяких юридичних наслідків в зв'язку з тим, що спір виник з приводу майна, придбаного під час дії ЗУ «Про власність», ЦК 1963р та КпШС.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ЗУ «Про власність», ЦК 1963 року, ст.ст. 10, 60, 61, 208, 209, 212-215, 217 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розділ майна - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності за кожним із них на ? частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 39,7 кв. м., із них жилої 20,3 кв. м., залишивши вказану квартиру у спільній частковій власності сторін.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Петровський районний суд міста Донецька шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а в разі відсутності у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Г. В. Висоцька