Справа  №22ц\1396                   Головуючий  в  суді  1  інст.   Михалкж  О.П.

Категорія  37,39                         Доповідач  -     ОСОБА_1а  Т.І.

РІШЕННЯ Іменем    України

22  листопада   2006  року  Апеляційний  суд  Житомирської   області  у складі   :

головуючого   :   Головчук  С.В.,

суддів:   ОСОБА_1ої  Т.І.,   Павицької  Т.М.,

при  секретарі   :   Прищепа  О.А.

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні   в  м.   Житомирі   цивільну справу   за    позовом   ОСОБА_1   до   відкритого акціонерного            товариства     „Довбишавтотранс"   про стягнення заборгованості     по     заробітній     платі,      компенсації     за     порушення термінів      її      виплати,      середнього      заробітку     за     час     затримки розрахунку,        сум,        передбачених       контрактом       та       відшкодування моральної  шкоди за      апеляційними      скаргами      відкритого      акціонерного      товариства „Довбишавтотранс"  та  ОСОБА_1

на  рішення  Баранівського  райсуду  від  ЗО  травня  2006  року,

ВСТАНОВИВ   :

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який внаступному уточнював та доповнював. За остаточними вимогами просив стягнути на його користь з ВАТ „Довбишавтотранс" 17532 грн. заробітної плати, належної йому відповідно до умов контракту, 2517 грн. 08 коп. премії за роботу без ДТП, 3922 грн. 78 коп. відпускних, 3922 грн.78 коп. матеріальної допомоги при наданні відпустки, 10051 грн.10 коп. матеріальної допомоги при звільненні, 3707 грн.87 коп. компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, 13388 грн.76 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, та 2000 грн. витрат по оплаті послуг адвоката. При цьому зазначав, що 19 липня 2002 року відповідачем з ним був укладений контракт про призначення його на посаду керівника цього товариства. За умовами контракту його заробітна плата мала становити 3 середні заробітні плати працівників товариства за відповідний місяць, доплати 50% до посадового окладу та додаткових виплат: у розмірі 3% чистого прибутку товариства, в розмірі 10% від заробітної плати за роботу товариства без дорожньо-транспортних пригод і травматизму на виробництві. Контракт також передбачав матеріальну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні відпустки, а при звільненні з роботи за власним бажанням -допомогу у розмірі п"яти середньомісячних заробітних плат. Проте під час його роботи зазначені положення контракту щодо оплати праці не були реалізовані, внаслідок чого виникла заборгованість по заробітній платі та допомозі у вказаних вище розмірах. 25 жовтня 2005 року він був звільнений з роботи за власним бажанням у зв"язку з виходом на пенсію. В день звільнення повний розрахунок з ним   не   проведений.    Тому   вважає,    що    з    відповідача    слід   стягнути компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку. Позивач також зазначає, що неправомірними  діями  відповідача  йому  заподіяно  і  моральну  шкоду.

Рішенням Баранівського райсуду від 30 травня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. З ВАТ „Довбишавтотранс" на користь позивача стягнуто 3894,17 грн. заборгованості по заробітній платі, 296 грн.90 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням термінів її виплати, 2989 грн.44 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, та 232 грн. витрат на оплату послуг адвоката. З ВАТ „Довбишавтотранс" стягнуто також судовий збір в сумі 88 грн. 47 коп. та ЗО грн. витрат на інформаційно-технічне  забезпечення  розгляду  справи.

У поданій апеляційній скарзі ВАТ „Довбишавтотранс" порушує питання про зміну вказаного рішення суду, посилаючись на те, що судом неповно з"ясовані обставини справи. Зокрема, апелянт зазначає, що поза увагою суду залишилась та обставина, що до постановлєння рішення по справі поштовим переказом позивачеві було відправлено заборгованість по заробітній платі. Тому, на думку апелянта, вказана заборгованість не повинна стягуватись з нього вдруге. В зв"язку з цим, і середній заробіток за час затримки розрахунку повинен обраховуватись по день можливого отримання позивачем заробітної плати. Апелянт також вважає, що суд безпідставно поклав на нього обов"язок -по відшкодуванню моральної шкоди,   оскільки  така  шкода  заподіяна  не  з  його  вини.

ОСОБА_1 у поданій апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового - про повне задоволення його вимог, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд помилково вважав недійсним контракт через непогодження його із Спостережною Радою товариства, оскільки такий обов"язок на нього не був покладений. На думку апелянта, суд безпідставно послався на наказ від 27.04.2006 року про встановлення йому розміру посадового окладу, оскільки він виданий через півроку після його звільнення з роботи. Крім того, апелянт вважає, що судом не вирішені його вимоги про стягнення заборгованості  по  заробітній  платі  за  2004  рік.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційних скаргах, суд вважає, що апеляційна скарга ВАТ „Довбишавтотранс" підлягає частковому            задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що з 12 жовтня 1992 року позивач ОСОБА_1 обіймав посаду директора Довбишського АТП 11851 (а.с.77). В 1996 році АТП 11851 перейменоване у акціонерне товариство ВАТ „Довбишавтотранс". 26 червня 1996 року позивач був призначений на посаду голови правління цього товариства (а.с.32). З ним періодично укладався контракт на виконання  вказаної  роботи.

Після закінчення чергового терміну повноважень рішенням загальних зборів ВАТ „Довбишавтотранс" від 18 липня 2002 року позивач знову був призначений на посаду голови правління товариства  на  строк  до   1   серпня  2007  року.

Наказом    НОМЕР_1    ОСОБА_1 звільнений   з   роботи   на   підставі   ст.38   КЗпП   -   за   власним   бажанням (а.с.15).   Повний  розрахунок  в  день  звільнення  з  ним  не  проведений.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на умови оплати праці, визначені контрактом від 19 липня 2002 року, укладеним між акціонерним товариством ВАТ „Довбишавтотранс" та ОСОБА_1 про призначення останнього на посаду керівника вказаного товариства   (а.с.18-23).

Проте суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для нарахування позивачеві заробітної плати відповідно до п.6.2  зазначеного  Контракту,   виходячи  з  наступного.

Так, згідно з п.6.1 Контракту заробітна плата керівнику товариства виплачується на підставі розрахунку, який погоджується із Спостережною радою товариства, про що складається відповідний протокол. В матеріалах справи такий протокол відсутній. Крім того, допитаний судом в якості свідка головний бухгалтер товариства ОСОБА_2 пояснила, що ні розрахунок, ні вказаний протокол в бухгалтерію товариства не надавався. Заробітна плата позивачеві нараховувалась з його слів і будь-яких заперечень щодо такого порядку  протягом  роботи  позивач  не  висловлював   (а.с.127).

Тому при визначенні розміру заборгованості по заробітній платі суд обґрунтовано керувався наказом НОМЕР_2 про впорядкування нарахування заробітної плати ОСОБА_1. Вказаний наказ є чинним і у встановленому законом порядку позивачем  не  оспорений.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що при визначенні заборгованості судом не врахована заробітна плата за 2004 рік - безпідставні. Так, із довідки про визначення загального розміру заборгованості вбачається, що при цьому врахована і заборгованість за 2004 рік в сумі 789 грн.87 коп. (а.с.97).

Оскільки відповідачем частково визнані вимоги позивача про існування заборгованості по заробітній платі в сумі 3894 грн.17 коп., то відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП суд обґрунтовано поклав на відповідача обов"язок по відшкодуванню позивачеві моральної шкоди, заподіяної порушенням його законних прав. При визначенні розміру відшкодування суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач. Тому доводи апелянтів про незаконність рішення в цій  частині  позову  є  безпідставними.

Разом з тим, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку  з  наступних  підстав.

Із змісту ч.І ст.117 КЗпП випливає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в день звільнення, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за  весь  час  затримки  по  день  фактичного  розрахунку.

Як   вбачається   з   матеріалів   справи,    25    травня   2006   року відповідачем   був   відправлений   поштовий   переказ   позивачеві   на   суму заборгованості   по   заробітній  платі   {а.с.116-118).   Повідомлення  про надходження   такого   переказу   позивач   одержав   в   той   же   день.    Отже, фактичний   розрахунок   з    позивачем   міг    відбутись    25.05.2006   року, але  від  одержання  зазначених  коштів  останній  відмовився.

За таких обставин, апеляційний суд вважає необхідним зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнутий з відповідача на користь позивача з 2989 грн.44   коп.   до  2920   грн.24   коп.    (2989,44-5x13,84).

В  решті  рішення  слід  залишити  без  змін.

Керуючись      ст.ст.      117     КЗпП     України,      ст.ст.209,307,309,313, 314,316  ЦПК  України,   суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну    скаргу    ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Довбишавтотранс" задоволити  частково.

Змінити   рішення    Баранівського   райсуду   від    30    травня    2006   року, зменшивши   розмір   середнього   заробітку   за   час   затримки   розрахунку при    звільненні,     стягнутого    з    ВАТ    „Довбишавтотранс"    на    користь ОСОБА_1     з  2989   грн.44   коп.   до  2920   грн.24

коп.

В  решті  рішення  залишити  без  змін.

Рішення    може     бути     оскаржене     безпосередньо    до     Верховного    Суду України  протягом  двох  місяців  з  моменту  його  проголошення.

Головуючий