Справа № 22-9989/2006               Головуючий у 1 інстанції Бусилко С.І.

Категорія 19                                Доповідач Звягінцева О.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2006 року   Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Круглікової К.С., суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І. при секретарі Тимченко Г.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення ФСС в м. Добропіллі про відшкодування моральної шкоди і

встановив:

в апеляційній скарзі відділення ФСС в м. Добропіллі оспорює обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 15000 грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві. Вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано взагалі факти сплати позивачеві Фондом одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат, з урахуванням коефіцієнту зростання.

Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову.

В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС в м. Добропіллі за довіреністю Чумак І.М. підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, а позивач заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити та залишити судове рішення без зміни.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

28.08.2006 p. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював в підземних умовах на вугільному підприємстві- шахті „ Алмазна" з 21.10.1976 р. до 3.04.2002 p., в останній час- гірничим монтажником підземним, раніше впродовж 8 років 9 місяців працював на шахті „Білозерська".

За висновком МСЕК від З квітня 2002 р. його вперше визнано інвалідом З групи з встановленням 50% втрати працездатності безстроково внаслідок професійного захворювання- хронічного обструктивного бронхіту.

За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він відчуває постійний фізичний біль, в останній час стан його здоров'я погіршився, він змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.

Тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 35000 грн.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2006 року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 15000 грн.

Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 3-4, 5-6, 7-10, 11 -13) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності. За висновком МСЕК від 3 квітня 2002 р. його вперше визнано інвалідом 3 групи з встановленням 50% втрати працездатності безстроково внаслідок професійного захворювання- хронічного обструктивного бронхіту.

За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок професійного захворювання моральних страждань.

При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя.

Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.      

У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і є гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.

У апеляційного суду немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд не врахував межі достатньості та справедливості.

Крім цього, апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливає на правильність визначених правових висновків суду.

До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.

Неможна визнати спроможнім і довод скарги про те, що судом не враховано взагалі факти сплати позивачеві Фондом одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат, з урахуванням коефіцієнту зростання, оскільки цей довод не спростовує правових висновків суду.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

апеляційну скаргу відділення ФСС в м. Добропіллі відхилити, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.