АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/2126/2013 Головуючий у 1 інстанції - Неганова Н.В.
Суддя-доповідач - Соколова В.В.
УХ В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 березня 2013року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Поливач Л.Д.,
при секретарі: Охневській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28.11.2012 у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного договору, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір № 2608/1006/73-001 від 18.10.2006, укладений між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (тепер Публічне акціонерне товариство «Сведбанк») та ОСОБА_2. В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що зміст оспорюваного договору суперечить положенням чинного законодавства України в частині недотримання умов, які є обов'язковими для кредитних договорів, чим були порушені права позивачки як споживача кредитних послуг, закріплені в Законі Україні «Про захист прав споживачів» та у Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України за № 168 від 10.05.2007. Також договір не відповідає положенням ст.ст. 192, 203, 215, 216, 227, 533. 548 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». У порушення вимог чинного законодавства, за відсутності індивідуальної ліцензії, виданої Національним Банком України, на використання іноземної валюти кредит надавався у доларах США, а тому вважає, що кредитний договір має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28.11.2012 в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного договору - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення суду, як постановленого з порушенням норм матеріального та процесуального права. А саме, апелянт посилається на порушення прав позивача як учасника процесу, оскільки ОСОБА_2 не доручала ведення справи в Подільському районному суді м. Києва ОСОБА_3, оскільки стара довіреність втратила чинність, а нової на ведення даної справи, тобто стосовно оскаржуваного кредитного договору, ОСОБА_2 не давала. Отже, після закінчення строку дії довіреності ОСОБА_3. не мав права вести дану цивільну справу, довіреність видана на ведення справ пов'язаних з ПАТ КБ «ПриватБанк» ніяким чином не відноситься на ведення даної конкретної справи, а також з ПАТ «Сведбанк». З викладених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.
Апелянт в судове засідання повторно не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення судової повістки, а тому, в порядку ст. 305 ч. 2 ЦПК України, її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», що є правонаступником ПАТ «Сведбанк», в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.
Апеляційна скарга мотивована виключно порушенням судом першої інстанції прав позивача при розгляді даної цивільної справи та ухвалення рішення у її відсутності, проте у присутність її представника, який не мав на те процесуального права не можуть бути взяті до уваги суду в якості підстав для скасування рішення.
Як вбачається із матеріалів справи позивач особисто звернулася до суду із позовом. 13.07.2012 судову повістку-виклик про призначений розгляд справи на 13.08.2012 отримав її представник ОСОБА_4 уповноважений довіреністю від 19.07.2009 строк дії якої до 22.09.2012 (а.с.25,26). 24.10.2012 представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 28.11.2012 (а.с.51) та повідомлено про це позивача ОСОБА_2 та відповідача (а.с.52,53).
28.11.2012, розглянувши в судовому засіданні, за участю представника позивача - ОСОБА_4 справу, суд першої інстанції ухвалив рішення, що є предметом оспорювання.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності повноважень у ОСОБА_4 на представництво інтересів ОСОБА_2 у вказаній справі підтверджуються довіреністю від 23.10.2012, згідно якої цей представник має повноваження щодо представлення інтересів позивача у справах щодо кредитних договорів з ПАТ «ПриватБанк».
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду в порядку захисту прав споживачів, так як вважає, що уклавши оспорюваний кредит із відповідачем, порушені її права.
Встановлено, що 18.10.2006 між Акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» (тепер Публічне акціонерне товариство «Сведбанк») і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №2608/1006/73-001, відповідно до якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 400 033 долари США на строк з 18.10.2006 по 18.10.2016 включно зі сплатою 15,5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В порядку ст. 207 ч. 1 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). А відповідно до ст. 640 ч. 2 ЦК України якщо відповідно акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
Таким чином, з моменту прийняття позивачем кредитних коштів та здійснюючи погашення заборгованості за кредитним договором, вказаний договір вважається укладеним, і , відповідно умови договору погодженими.
Твердження позивача про відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операції з використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, а тому відповідач не мав права надавати кредит у доларах США, ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку у рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними.
Відповідно до ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами, відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Як убачається з письмового дозволу № 38-1 від 11.10.2001 та додатку до нього відповідач вправі, в тому числі, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
З вимог ст.ст. 192,533 ЦК України на момент укладення кредитного договору, вбачається, що Банк мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті, що також підтверджується наданими дозволами та банківською ліцензією (а.с.36-39) .
Виходячи з наведеного укладання кредитного договору і його виконання в іноземній валюті за кредитним договором не суперечить чинному законодавству. А тому, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору такими, що відповідають чинному законодавству.
Наведені апелянтом порушення норм процесуального права не можуть бути підставами для скасування рішення, так як не призвели до неправильного вирішення справи по суті. Подільський районний суд м. Києва виконав передбачені цивільним процесуальним законодавством вимоги, належним чином повідомляв особисто позивача про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. А відповідно до части 2 зазначено статті, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28.11.2012 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: