Справа №9902 Категорія 21
Головуючий у 1 інстанції Клещньов О.І. Доповідач Лук'янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
7 листопада 2006 року Анеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової СВ., Соломахи Л.І.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки на рішення Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 19 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Калінінського районного суду міста Горлівки від 19 вересня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що це рішення суперечить законодавству. 1 січня 2006. року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди, але суд не врахував це при ухваленні рішення. Винним у нещасному випадку з позивачем є підприємство, яке у відповідності до Закону України „Про охорону праці" не забезпечило небезпечні умови праці позивачу; тому у даному випадку необхідно застосовувати норми вказаного закону, ст..237-1 КЗпП України. Вина відділенні Фонду у спричиненні позивачу шкоди відсутня. Відділення Фонду нарахувало і виплатило позивачу одноразову допомогу, яке компенсує і моральні страждання позивача. Без обмеження відділення Фонду відшкодовує витрати на лікування і втрачений позивачем заробіток. Довідка МСЕК про стійку втрату позивачем професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення позивачу моральної шкоди. Позивачем не надані належні докази в обґрунтування позову. Суд неправильно оцінив глибину фізичних і душевних страждань позивача, не врахована .залишкова працездатність позивача. Позивачем порушені строки позовної давності. Таким чином, суд безпідставно стягнув на користь позивача суму у відшкодування моральної шкоди (а.с.41-42).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції..
Рішенням Калінінського районного суду міста Горлівки від 19 вересня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 15 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач з 20 червня 1978 року по 18 січня 1999 року працював у шахтоуправлінні „Олександр-Захід" ГРОЗ, забійником і придбав професійні захворювання антракоз і вібраційну хворобу; в 1979 році позивача було травмовано на виробництві. 21 лютого 2002 року МСЕК встановила за сукупністю 60% втрати професійної працездатності, із яких 25% вперше у зв'язку з антракозом, 25% через вібраційну хворобу, 10% через травму 1979 року. У подальшому ступінь втрати професійної працездатності збільшився до 65% через антракоз. Між сторонами виникли правовідносини по відшкодуванню шкоди у зв'язку з втратою позивачем у 2002 році 25% працездатності внаслідок професійного захворювання антракоз, яке позивач отримав на підприємстві вугільної промисловості. У 2002 році позивачу нарахована одноразова допомога та щомісячні страхові виплати. Внаслідок професійного захворювання позивач зазнає біль, дискомфорт у зв'язку з погіршенням своїх фізичних можливостей та зниження рухливої активності. Вказані фактори потягли за собою необхідність для позивача зміни звичок, способу життя, його інтересів та" планів на майбутнє; вплинули на коло його спілкування, потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини свідчать про спричинення позивачу професійним захворюванням моральної шкоди. Визначаючи суму у відшкодування позивачу моральної шкоди, суд виходив із ступеня втрати позивачем професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням антракоз; характеру та тривалості моральних і фізичних страждань; глибини вимушених змін у способі його життя; розміру мінімальної заробітної плати. При цьому, суд не взяв до уваги негативні наслідки травми та вібраційної хвороби, оскільки вони мали місце до 1 січня 2001 року (а.с.40).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивачу . шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої позивачу вперше МСЕК була встановлена 21 лютого 2002 року у розмірі 25% у зв'язку із професійним захворюванням антракоз (а.с.35), а 26 лютого 2003 року - у розмірі 30% безстроково (а.с.6); факт виявлення у позивача вказаного професійного захворювання також підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 3 січня 2002 року (ах.17-18). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу у зв'язку з професійним захворюванням антракоз випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З моменту набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 1 квітня 2001 року, відповідач по справі є належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, заподіяної застрахованому працівнику професійним захворюванням або виробничою травмою. Тому довід відповідача про те, що у даному випадку необхідно було застосовувати Закон України „Про охорону праці" і ст.237-1 КЗпП України, не заслуговує на увагу .
Апеляційний суд не приймає довід представника відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 25%, що 21 лютого 2002 року встановлено МСЕК вперше у зв'язку з професійним захворюванням антракоз, а повторно у зв'язку з цим же захворюванням у розмірі 30% безстроково. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.19-21), акт про розслідування професійного захворювання від 3 січня 2002 року (а. с. 17-18), виписки із історії хвороби позивача (а.с.7-16), довідка МСЕК від 21 лютого 2002 року (а.с.35) та від 26 лютого 2003 року (а.с.6), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 21 лютого 2002 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 25% професійної працездатності, а 26 лютого 2003 року повторно у розмірі 30% безстроково. Довід апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів заподіяння позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, спростовується сукупністю вказаних вище доказів. Сукупністю наданих позивачем і досліджених судом доказів спростовується і висновок обласної травматологічної МСЕК від 3 липня 2006 року (а.с.27).
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006" року, а право позивача яз відшкодування моральної шкоди виникло 21 лютого 2002 року.
Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, відшкодування витрат на лікування, втраченого заробітку не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата і одноразової допомоги, і щомісячних страхових виплат, і витрат на лікування, і суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП України і СТ..257 ЦК України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і ве перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Заковом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із ступеня втрати позивачем професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням антракоз; характеру та тривалості моральних і фізичних страждань; глибини вимушених змін у способі його життя; розміру мінімальної заробітної плати. При цьому, суд не взяв до уваги негативні наслідки виробничої травми та вібраційної хвороби, оскільки вони мали місце до 1 січня 2001 року. Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивач втратив професійну працездатності безстроково, стан його здоров'я не поліпшується; ця обставина підтверджується медичними документами. Сукупність цих обставин, а також вимоги принципів розумності, виваженості і справедливості дозволили суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 15 тисяч гривень. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни цієї суми.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції,
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.1, 308, 315, ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки відхилити.
Рішення Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 19 вересня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.